| Іван_Деснаш | Дата: Четвер, 19.03.2015, 20:27 | Сообщение # 1 |
|
Offline
Рядовой
Группа: Пользователи
Сообщений: 5
| ЛЮБОВ І МОЛОДІ ДІДИ
Могутньо звився дуб у небо,
А поряд марить бук стрункий,
Чого ще велетам цим треба
В горах, де вічний супокій?
Заговорили між собою
Столітні молоді діди:
– Мені б обнятися з вербою,
А то, Господь, не доведи,
Засохну я, впаду і згину, –
Шепоче бук, – це для мене
Вона косу кладе на спину
І посміхнутись не мине.
– А я березу білокору
До свого б тіла пригорнув,
Звернув би навіть оці гори,
Аби весь світ мене почув,
Узнав про заповітну мрію,
Про незгасаючу любов.
Вона в мені, немов стихія,
Що лихоманить знов і знов, –
Зашелестів на повну крону
Дуб з найдубовіших дубів,
Немов малинового дзвону
Вдихнути мав у свій заспів.
Але кохала білоброва
Не того. Марно дуб жадав.
Вона пила росу з любові,
Що граб незграбний дарував.
Не треба їй ні ясен-красень,
А ні могутній зелен-дуб.
Горить любов її, не гасне.
І тільки граб для неї люб.
Дуби мрійливі, гречні буки
Благають дів: «Прийди, прийди!»
Бо в дні щемливої розлуки
Кохаєш більше, ніж завжди.
|
| |
| |
