| Іван_Деснаш | Дата: Четвер, 19.03.2015, 20:29 | Сообщение # 1 |
|
Offline
Рядовой
Группа: Пользователи
Сообщений: 5
| ЛІТА ЛЕТЯТЬ У ВИРІЙ
Внуку Івану
«Куди це листя відлітає?» –
Спитав маленький внук Іван,
І ми з бабусею знітились –
Куди ж це гне воно, ти глянь?
А навкруги буяє осінь,
Розкішна, пишна, золота.
Онук нас розказати просить,
Куди ж те листя відліта.
Питання те не простувате,
Тривожить і мене воно.
Внучатко вийшло погуляти,
Нагадує, що вже давно
Літа мої летять у вирій,
Бабусині спішать за ними.
Переплелись вони у вирі,
Не мчались марно за чужими.
Життя, як листя в тиху осінь, –
Землі стражденної окраса,
Летить ключем у неба просинь
І не верта в земну оазу,
Як прилітають журавлі
На свою милу батьківщину,
Щоб не розтанути в імлі,
Щоб роду журавлиному не згинуть.
І ти, якщо замислився, онук,
Про листя, що злітає з клена
І не ляга у Києві на брук,
Вже не хлоп’я якесь зелене.
Але тобі рости ще і рости,
І відповідь на тисячі запитань
Шукати, різних, непростих,
І тих шукань не зупинити.
Коли ж у вирій назавжди
Ми із бабусею полинем,
До того клена ти прийди –
І рід не вмре твій, не загине.
|
| |
| |
