| IMZ | Дата: Середа, 15.04.2015, 16:45 | Сообщение # 1 |
|
Offline
Рядовой
Группа: Пользователи
Сообщений: 10
| Рідній мові*
Дикун новітній з кендюхом набитим,
Що буть номенклатурним звик,
Тебе узявсь у чорне все рядити
І непрестижний вішати ярлик.
Волав щораз, з нагоди й без нагоди,
У крівлі гріючи важкий свій зад,:
"зіллються скоро мови всіх народів –
нащо ж за українську марно дбать?"
І мозок свій напруживши качиний,
Одним він розчерком пера
Нібито волю висловив єдину
І ... мову вигнав із рідного двора.
Щоб в нас безбатченки плодились –
Ядучий суржик всюди насадив,
І слово рідне, без краси та сили,
По світу, наче покритку, пустив.
Скажи йому, що мати непрестижна,
І що не вписується в інтер'єр,
І він її, у совісті недвижний,
Дивись, в притулок літніх вже попер.
Так і тебе, кохана рідна мово,
Він хоче спхнуть на той брудний смітник,
Де тільки порість – млява й полинова –
Цвіте і множиться під круків крик.
Та зась йому: у тебе є ще діти
І той козацький славний, щирий дух,
Що здатен все на світі оживити,
І оновить, і воскресити рух.
То ж свято вірю я: ти не загинеш
І час твого відродження уже зорить,
І батько скаже незабаром сину:
"Ходімо, хлопче", мову рідну вчить!"
1989
* написано 1989 року, а ніби – сьогодні
|
| |
| |
