Вітаємо Вас, Гость
[ Нові повідомлення · Участники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Наша творчiсть » Ваші вірші » Олексій Верховець. Поезія.
Олексій Верховець. Поезія.
AvtorДата: Субота, 12.03.2016, 16:01 | Сообщение # 1
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
Весна кохання.
Щаслива пара лебедина,
Над ставом низько пронеслась.
Яка прекрасная година,
Весна так рано піднялась.

Устала, косу заплітає,
Поміж зелених трав в лугах.
Вона сьогодні всіх кохає,
Любов живе в її вустах.

Час Благодаті і кохання,
На білім світі наступив.
І кожен мріє з позарання,
Де б свою пару він зустрів.

Весна віночків насплітала,
І всім по двійко роздає.
Щоб в парі кожна була пара,
А Бог хай діток їм Дає.
25.12.2015

Море соняхів.
Я іду через море із соняху,
А навколо скрізь бджілки гудуть.
Хмарка дощиком кинула сполоху,
Налякались й додому підуть.

А я далі іду полем соняхів,
Вітерець їх голівки гойднув.
Через хмари від сонячних променів,
Мов рукою мені хтось махнув.

Ніби Звав мене в небо піднятися,
Подивитись на все з висоти.
А мені захотілось сміятися,
Подивитись хто тут я, а хто Ти.

Блискавиця мов птаха із золота,
В захід сонця махнула крилом.
І від крил її дужого помаха,
Кононада рознеслась кругом.

Я біжу від дощу полем соняхів…
23.12.2015
Ночная молитва.
Я дождливою ночью люблю
Слушать дождика стук у окно.
И молитву свою к Богу шлю,
Чтобы счастья всем было полно.

Свеча тускло мерцает, горит,
Дождь шумит – до утра далеко.
А мой ум все молитву творит,
А молиться не так уж легко.

Свое сердце открою Творцу,
Как ларец, что Он Сам Сотворил.
Поклоняясь в слезах прореку,
Вот здесь все, что за жизнь накопил.

Дождь ушел – я не слышал когда,
С крыши каплет тихонько вода
Свеча тоже в подсвечник ушла
Пора солнцу вставать подошла.
23.12.2015

Вечный путь.
На звёздном небе млечный путь,
Куда вёдет он столько звёзд?
Искрится словно кто-то ртуть,
Пролил на тёмный небосвод.

Красивой белой полосой,
Он между звёзд нежно сияет.
Словно брильянт омыт росой,
Людские взоры к себе манит.

С восторгом смотрим в небеса,
И сердце трепетно стучится.
Как далеко эта краса,
И кто путём тем Вечным мчится.
24.12.2015

Мій добрий Ангел.
Шляхом життя іду в пилюці,
І ноги босі вже в крові.
Але я знаю, що цілющі
Соки знаходяться в землі.

Також іде зі мною Ангел,
Його Господь мені послав.
Щоб не зійшов я між плевел,
Колосом житнім проростав.

Слідом ідуть вовки голодні.
І слід мій нюхають в крові.
Не буде здобичі сьогодні,
Вони це знають тому й злі.

Я вже стомивсь, треба спочити,
Лице умить, ковтнуть води.
Ноги помазати розбиті
Ангел шепоче: - Прошу йди.
24.12.2015

Не покидайте Батьківщину.
З країв далеких і сумних,
Вночі додому повертався.
І радий був, що втік від них,
Лісом ішов, дерев торкався.

Краї чужі і невідомі,
Людину тягнуть , мов магніт.
Та не знайдете ви там долі,
Вам Батьківщина шле привіт.

У невеличкій десь крамниці,
Українській наш хліб лежить.
А у книгарні на полиці,
Франко із Лесею стоїть.

Душа радіє, тіло ломить;
Дому тепло іде від них.
І думкою лечу в ту мить
Коли малим читав ще їх.

Річку у брід я переходжу,
Ось на горбку стоїть село.
Очима хату відзнаходжу,
Там мене жде її тепло.
14.02.2016

Божий світ
Стою на березі морському,
На бірюзову гладь дивлюсь.
Пора уже іти додому,
А я дивлюся і молюсь.

Молюсь, Який Господь Всесильний,
Стільки води кругом Розлив,
А далі берег від вод вільний
Лісами й зеленню покрив.

Яка міцна Творця Десниця,
Трима над нами Небеса.
Ними літає всяка птиця,
Кругом стоїть Божа Краса.

А у морях і океанах
Скільки істот всяких живе?
Ми не всіх бачим на екранах,
Скільки насправді їх там є.

Землю велику і прекрасну,
Бог Всемогутній Сотворив
Долину Райську неосяжну,
І нас, людей туди Вселив.

Що було далі ми всі знаєм,
Що робим, щоб вернути Рай!
Нічого: Боже - все ломаєм,
Де будем ми? Людино-знай.

Та Господь Любить нас, Чекає,
Своїх непослухів - дітей.
Треба покаятись - всяк знає,
Бог нас пригорне до Грудей.
15.02.2016

Любім Україну.
Любім Україну, нам Матір єдину,
Шануймо її, бережім.
Від всього лихого її захищаймо,
Кордони її стережім.

Діди нашу землю для нас зберігали,
Їх кров’ю помита вона.
Їх сиві чуби до лобів прилипали,
В крові і поту недарма.
Ми їхні нащадки – сини України,
Вона для усіх нас одна.
Нема більш землі, де цвіте так калина,
І запах терпкий полина.

А як на весні солов’ї в нас співають,
Такого ніде більш нема.
І батькова слива, яку посадив він,
Росте біля мого вікна.
12.072015

Батьківщино моя Україно.
Батьківщино моя Україно,
Скільки горя зазнала – журби?
Весь народ твій страждав непомірно,
Від навали чужої орди.

Скільки раз тебе гнули, стріляли
В рабство люте хотіли загнать.
Щоб зломити тебе нема сили,
Нема зброї тебе розстрілять.

Ти всіх хлібом святим годувала,
Твій хліб їли в далеких краях.
За що гублять твій люд ти не знала,
Між дозрілих хлібами полях.

Лиш за те, що вони Українці,
Що в колгоспи не хочуть іти.
Комуністи душили, мов німці,
І чекали, що геть вимреш ти.

Цілі села від голоду мерли,
У той час, як дозріли хліба.
Комуністи по світу казали,
Що в нас голоду зовсім нема.

Пройшов час і розквітла Вкраїна,
А малеча до школи іде.
І стрічає нас мати весільна
Дітей в церкву вінчатись веде.

Лихі люди злі плани облиште,
Україна ніколи не вмре.
Вона хліб сіє всі беріть їжте,
З миром в гості усіх вона жде.
26.11.2015

Проснись козаче.
В дикім степу вітер гуляє,
До землі трави прогинає.
Тут скіфи тризну відзначали,
Кам’яних «баб» понаставляли.

Кургани високо знялися,
Там козаки спать уляглися.
Ворон на «бабу» сів, закаркав,
Неначе кінь ногою шарпнув.

Який стоїть – жде сідака,
Із сивим чубом козака
Який приліг в степу спочить,
Пора настала пробудить.

Вставай козаче, не дрімай
Знову палає рідний край.
А вороння степом літає,
Шукає здобич і сідає.

Щоб також щось собі урвать,
Поки є здобич – поклювать.
А наклювавшись відлетіти,
Сісти по далі й відпочити.

А потім знов і безупину,
Вставай козаче, вставай сину.
Буланний кінь тебе чекає,
Вкраїна Мати знов палає.

Страшним вогнем палає схід,
Бери братів – мерщій в похід.
Треба вогонь той загасити,
Порозбігаються бандити.

Очистить землю аби знали,
І козаків більш не чіпали.
Вони в курганах чуйно сплять,
І Україну захистять.
7.12.2015

Люди душами просніться.
Душа плаче, болить серце
В людей часто на землі.
Совість, - кажуть – те люстерце,
Що лежить в серці на дні.

Те люстерце все покаже,
Як відкривається душа.
Серце правду усю скаже,
Як його вмиє сльоза.

Та не всі можуть пізнати,
Тайну серця і душі.
Поки совість буде спати,
На дні серця у тиші.

І бува, що довгі роки,
Совість спить - мовчить душа.
Серце робить звичні кроки,
Їх давно будить пора.

Люди душами просніться,
Злобу викиньте з сердець.
А руками обніміться,
Примиріться на кінець.

Ваша совість стане чиста,
Немов люстерко блищать.
Божа Матінка Пречиста,
Всіх нас буде Захищать.
27.12.2015

Неперевершена краса
Нас міражем все манить в даль,
Чужа земля, немов мара.
А поряд простила вуаль,
Весни прекрасная пора.

Тумани сиві в передранні,
Скрізь по долинах розляглись.
А зорі в небі на світанні,
Зібрались в зграю й піднялись.

Чумацьким шляхом полетіли,
У височінь відпочивать.
Вітри наділи свої крила,
Знялися землю облітать.

Корона яркая на сході,
Червоним маком вже цвіте.
Сонце яскраве на підході,
В небесні двері от ввійде.

Злетить у вись червоне, вмите,
Пошле на землю всім життя.
А небо чисте та блакитне,
І Матір сповива дитя.

Веселка встане вись підперши,
Плечі дістануть небокрай.
Що цю красу ще перевершить?
Вона не мов ворота в рай.
14.12.2015

Вимір.
Із хмар все падало, трусило,
І вітер груди люто рвав.
А ми ішли, що мали сили,
Ніхто надію не втрачав.

Страшенний вихор закрутився,
З корінням рвав дуби, жбурляв.
Та з нас ніхто не зупинився,
Вихор томивсь і облягав.

І ті роки, тяжкі дороги,
Що Україна вже пройшла.
Вони не вернуться ніколи,
Бо в вимір інший перейшла.

Сьогодні сонце ясне світить,
І накрапає тихий дощ.
А вихор хай собі примітить,
Для нього в нас немає площ.
10.12.2015

Вогонь души.
Не загаси вогонь души,
Від злих вітрів убережи.
Не ти вогонь цей запалив,
Його Творець тобі вселив.
Щоб душу грів, палив сміття,
Яке назбирує життя.
А якщо втратиш цей вогонь,
Не захистиш теплом долонь.
Душа у темінь відлетить,
Ніхто її не захистить.
І буде вічно там літать,
І свій вогонь души шукать.
Назад не буде вороття,
Закінчилось земне життя.
А хто вогонь цей збереже,
Через життя все пронесе,
Не дасть негоді загасить,
В Раю з вогнем цим буде жить.
Злетить жарптицею в вогні,
Крилом махне у даль – землі.
Потім полине в Небеса,
Де вогонь Вічний і Краса.
26.07.2015

Козаки.
Чорним морем пливе «Чайка»,
В ній з десяток козаків.
Вітер стьоба, мов нагайка,
Мужніх цих чоловіків.

Море піниться і стогне,
Хвилі горами стоять.
Всі і все у «Чайці» мокне,
Козаки гребуть, мовчать.

«Чайку» шторм морем ганяє,
Провіряє чи міцна.
З хвилі на хвилю жбурляє,
Загнать хоче аж до дна.

Не трать море свої сили,
Міцні «Чайки» в козаків.
З них багато посивіли,
Не зганьблять своїх чубів.
17.02.2016

Ти і я.
Небо на сході запалало,
Сильніш запіли солов’ї.
Видніш навколо зразу стало,
І я почув кроки твої.

Ти йшла тихенько по стежині,
Трава в росі ноги чіпа.
Туман в ранковім сновидінні,
Усе навколо покрива.

Ось я тебе уже побачив,
В тумані ти, немов пливеш.
І ніжний голос твій маячив,
А я почув - мене зовеш.

Тобі на зустріч я полинув,
Через густий туман – росу.
Мокрого світера я скинув,
Тебе підняв і вже несу.

Ти така ніжна і тендітна,
За шию мене обняла.
З туману мокра і привітна,
Мій поцілунок прийняла.

Потім так дзвінко розсміялась,
Навколо стихли солов’ї.
В цей час вогню гора піднялась,
Я бачив очі вже твої.

Вони всю синь небес ввібрали,
Світилися, мов дві зорі.
Вони дивились і казали,
Які щасливі в цій порі.
22.02.2016

Зозуля.
У зеленім гаї зозуля кувала,
Дівчина почула й зозулі сказала:
- Ой рідна зозуле не кидай кувати,
Накуй, щоб вернувся мій милий до хати.

- Хоч буду кувати я ще цілу днину,
Не прийде твій милий уже під калину.
Він лежить убитий край чистого поля,
І лежить з ним разом уся його доля.

- Тоді дай зозуле мені свої крила,
Полечу туди я, де його могила.
Сяду на могилі і буду кувати,
А милий почує і захоче встати.

А якщо не встане, тополею стану,
Може так згадає, він свою кохану.
Листочками вітер буде шелестіти,
А ми будемо думать – розмовляють діти.
22.02.2015

Літня ніч.
Вечір на землю опустився,
Стомлений день лягає спать.
Туман над озером згустився,
У осоці качки кричать.

На небо місяць із-за лісу,
Господар ночі виплива.
А Водолій в нічну годину,
Із глека зірки вилива.

В житах озвалась перепілка,
Дивно виспівує, свистить.
Грає деркач, його сопілка,
Мабуть зламалась і дерчить.

Кругом все спить,все завмирає,
Пугач угукнув і замовк.
Летюча миша лиш шугає,
І обізвавсь на місяць вовк.

Отак до самого світання,
Кругом усе відпочива.
Півні просурмлять спозарання,
До праці всім вставать пора.
14.12.2015

Дві дороги.
Ви молоді, прекрасні, пишні,
Ваші вуста, мов спілі вишні.
Живете весело сміясь,
А слідом ходить чорний князь.

Ви білого самі прогнали,
Солодко їли і гуляли.
А він просив хліба, води,
Та ви сказали: - відійди.

Літала молодість, крутилась,
Не стямилась, як опинилась.
Біля доріг двох без кінця,
Треба ступить лиш до кінця.

Як Рубікон той перейдете,
Назад ніколи не вернете.
Якщо на право ноги підуть,
Підхоплять Ангели – піднімуть.

І понесуть в Небесну Вись,
На землю звідси ви неслись.
Щоб жить тут, душу осв’ящать,
Не вічну смерть їй тут шукать.

Хоч як жили та каяття,
Поверне душу до життя.
І білий Ангел знов підійде,
Візьме за руку, з вами піде.

У сад прекрасний – не земний,
Там Бог живе – вічно Живий.
Хто Бога любить – тут живуть,
Жить будуть вічно – не помруть.

Якщо на ліво підете,
У яму смерті впадете.
Живе там чорний страшний князь,
З яким гуляли волочась.

Він тут вас ще сильніш обніме,
І вже ніколи не покине.
Яке чекає вас життя?
Назад не буде вороття.

Поки ще живі – зупиніться,
Богу покайтесь і моліться.
Господь вас Любить і Чекає,
Хто кається – тому Прощає.
5.12.2015

Рідна мова.
Мов різних на світі є дуже багато,
Моя та, що дали мені мама і тато.
До нас мова дійшла через товщу століть,
І на далі, я вірю, ввіках буде жить.

Нашу мову давно принесли солов’ї,
І вона із тих пір живе в кожній сім’ї.
А стануть пісні Українці співать,
Їм почнуть у садах солов’ї помогать.

Пісні ніжні, слова в кожне серце ввійдуть,
І тому із життя не зітруться не вмруть.
По землі наша мова джерельцем дзюрчить,
До нас їдуть її з задоволенням пить.

А ви любі мої всі дорослі й малі,
Бережіть нашу мову на Вкраїнській землі.
Щоб наші нащадки з соловя’ми співали,
Що вони Українці завжди пам’ятали.
15.11.2015

Злі суховії.
Занесли у чужі краї,
Ромашку ніжну з України.
Люті вітри, злі суховії,
І злая доля для дівчини.

Вона лиш почала цвісти,
І випускать листочки ніжні.
Їй не дали ще прорости
Грозові хмари, а не сніжні.

Вітри пригнули і зірвали,
Потім жбурнули в вир життя.
І закрутили, завертіли,
Ще недозрілеє дитя.

Вона благала, вговоряла:
- Пустіть мене в мій рідний сад.
- Не дайте згинуть, - я зелена.
Її удав тримав – злий гад.

А сік її ще недозрілий,
Щоб не був гіркий – розвели.
Усякий мерзкий і презренний,
Той сік смоктали і пили.

Вітри нещастя – зупиніться.
І ніжні квіти не ломіть.
Бо спинить Божа вас Десниця,
І в пеклі будете горіть.
19.09.2015

Троянда і соловей.
Трояндою зрілою діва.
В саду одиноко гуляла.
А мимо її та пора,
Що зветься любов, пролітала.

Давно все цвіте,
Весна розливає парфуми.
Вона під калину іде.
Чому я одна? Мучать думи.

Не плач, не журися «Трояндо»,
Чекай поки ляже роса.
Місяць зійде і над садом
Почуєш дзвінки голоса.

То твій соловей запізнілий,
До тебе у сад прилетить.
Нектар твій п’яний і дозрілий,
З твоїх пелюстків буде пить.
21.02.2016

Доля сиротини.
До левади понад ставом йде крута стежина,
Біля верби стоїть плаче молода дівчина.
Обняла вербу – сестрицю з нею розмовляє,
Сльоза котиться щоками, на груди спадає.

Ой вербице, ой сестрице, що мені робити,
Ніхто мене не жаліє, як у світі жити?
Я не знаю ласки тата, мама не голубить,
І ніхто на білім світі мене тай не любить.

Знайшли мене маленькою під кущем калини,
Підросла – на ноги стала, працюю щоднини.
Краще б я була померла – Ангели забрали б,
Мою душу сирітськую до Бога послали б.

У людей що підібрали – наймичка в господі,
Погуляти, чи спочити вже й думати годі.
По стежині ішов козак, почув плач дівчини,
Підійшов і витер сльози бідній сиротині.

Вона глянула на нього ясними очима,
- Ой якаж вона хороша, - подумав хлопчина.
Розпитався чого плаче, взяв її за руку:
- Покохав я тебе зразу, кидай свою муку.

Будеш мені за дружину, ходімо до хати,
Мої батьки тобі стануть і батько і мати.
Прийшли в двір до господи, батьки їх зустріли,
Із радощів свої сльози по щоках пролили.

Син привів для нас невістку, а собі дружину,
Пішли донечко у хату, будь за господиню.
Пройшов час і вже онуки по дворі гуляють,
А батьки сидять на призьбі, Бога Прославляють.
23.02.2016

Скука, лень, обида.
Скука лени мать родная,
А обида ей сестра.
Хитро к людям подступая,
Жизнь ломать уж мастера.

Первой нападает скука,
А потом и лень придет.
Что – то делать – просто мука
Полежать диван зовет.

Человеку тихо скажут:
- Стоит дело, уставай!
И не рады, что затронут
В ответ крики: - Ну пускай!

Здесь обида начинает
Скуке й лени помогать.
Шум и гам по дому ходят:
- Сколько можна приставать?

Теперь ясно, что за гости
Поселилися у вас.
Нужно их быстрее выгнать;
Чтоб убрались во своясь.

Тогда в доме станет тихо,
На работу все идут,
И обиде здесь не место,
Скука, лень уж прочь бегут.

Не иметь чтоб с ними дела
Про них лучше вам не знать.
Просыпайтесь и за дело,
Сразу будут убегать.
25.08.2015

Доїли козу. Гумореска.
Якось в гості зібралася жінка до родини.
Чоловіку наказала: - Не забудь скотини.
- Особливо, щоб доїв козу молоденьку.
- Ну…ти вже давай, їзджай – справлюсь помаленьку.
Сила жінка у автобус, курява розстала,
А коза як розходилась – мекать, бекать, стала.
Прийшов вечір і доїтись коза перестала.
Тут розгнівавсь чоловік: « Ти мене дістала ».
Позвав вранці двох сусідів, козу врозумляти,
Два дні друзі козу їли – не лягали спати.
Ще пройшло мабуть днів зо два, жінка воротилась.
- Ну як? – пита. – Наша кізка гарненько доїлась?
- Я б сам її не доїв, - чоловік признався.
- Ми з сусідами доїли – лиш ковбик зостався.
13.12.2015

Не все те золото, що блищить.
(гумореска)
Якось в барі за стойкою, стрілись молодята,
Та так уже розмурчались – наче ті котята.
Дівча дивиться, парняга прикид гарний має,
Коктель, віски, все купує – йому наливає.
Ноги ростуть аж від шиї наче у моделі,
Далі провели час вільний у якімсь готелі.
Хлопець був не із бідненьких, діваха це знала,
І карточку золотую у нього украла.
Цілі сутки у готелі вони розважались,
Аж на другий день під вечір мирно розпрощались.
Дівка шмигнула до банку, грошики знімати.
На рахунку одні нолі – лишилась зарплати.
17.12.2015
 
Форум » Наша творчiсть » Ваші вірші » Олексій Верховець. Поезія.
Сторінка 1 з 11
Пошук:

До нас заходили
Учасники: