Гліб2002 | Дата: Вівторок, 07.04.2015, 21:18 | Сообщение # 1 |
Offline
Рядовой
Группа: Пользователи
Сообщений: 13
| Вулиця Ромашок Було це тоді, коли вулиці в нашому селі й назв ще не мали. Були тільки кутки: Коpзацький, Зірка, Кутовий, Павкин. Частина назв прийшла ще може й з минулого сторіччя, а може й більш давніх часів, а Зірка - то вже більш сучасні назви, коли цей символ став у нашій колишній державі домінуючим. Й навіть сьогодні тяжко собі уявити, щоб сельчани, наприклад, тоді назвали вулицю іменем письменника чи інженера; чи працьовитого, чесного та порядного свого односельчанина, що залишив по собі добру пам’ять; чи, наприклад, вулицею Садова, якщо по ній жителями висаджені фруктові дерева; чи вулицею Піщана, якщо довкруж глинистий грунт, а на цій, особливій - грунт піщаний. Для малечі ж проблеми дорослих, особливо у назвах, були завжди доволі далекі. От одного разу зібралися на вулиці з десяток дітлахів. Бігають, грають в різні ігри. Раптом Люда каже: «А чого це наша вулиця безіменна?». - Ми ж зірчанські, - разом закричали. - Та ні, я це розумію. Але ж «Зірка» велика, вірніше довга, як жовтобрюх. А ми ж тільки «хвостик», - мовила. Тут гра припинилась. Хто старший – задумався; малеча ж до рота старшим заглядає. Ждуть… Раптом Толик, вже семикласник, мовив: «Давай-те назвемо вулицю: вулиця «Ве-Де-Фе-Де-Де-Фе». Після цієї пропозиції такий регіт піднявся, що на деревах й гілки загойдалися, а не те що листочки. - Що за чудернацька така назва?, - хвилин через п'ять, коли регіт почав вщухати, Миколка запитав. - А це скорочено «від дядьки Федьки до дядьки Фильки», як СРСР чи ВЛКСМ. Й знову регіт піднявся. Хто на землю впав, й по ній качається, хто від душі, але більш стримано, сміється. Не має жодного, кого б ця назва не звеселила. - А я думаю, що назва «Присорочна», найбільш для цього підійде, - мовив Віктор. Знову сміх, але не такий гучний. - А при чому тут сорочка? - мовила Люба. - Ні при чому, а от Сороки якраз до назви моєї добре приклеїлись, - гордо відповів автор цієї назви. - Тоді, я думаю, Присотавська, - з єхидним присмаком, тихо сказав, інший Віктор, - теж має право жити. Тут знову веселий сміх, адже кожний здогадався, що річечка Сотава, біля якої садиба нового автора, використана у назві. Все це мовне дійство чула тітка Анюта, мати Мишка, що тихо стояла біля воріт та милувалася дітьми, які кожного вечора збиралися до її оселі. - Діти, а погляньте яка краса на нашій вулиці, - доволі тихо мовила. Що сталося, але її слова почув кожний. В одних – очі при цьому розширилися, у інших - в голові думка майнула: «Яка ж краса, а ромашок стільки. І як я не звернув на це раніше уваги». - Вулиця «Ромашок», першою вигукнула Люба. Вся інша ватага радо підтримала підстрибуючи та плескаючи в долоні. Так і зосталася ця назва їхнього дитинства. Весела, кумедна, але щира й добра.
|
|
| |