Вітаємо Вас, Гость
[ Нові повідомлення · Участники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Наша творчiсть » Проза » Вулиця Ромашок
Вулиця Ромашок
Гліб2002Дата: Вівторок, 07.04.2015, 21:18 | Сообщение # 1
Offline
Рядовой
Группа: Пользователи
Сообщений: 13
Репутация: 0
Вулиця Ромашок

Було це тоді, коли вулиці в нашому селі й назв ще не мали. Були тільки кутки: Коpзацький, Зірка, Кутовий, Павкин. Частина назв прийшла ще може й з минулого сторіччя, а може й більш давніх часів, а Зірка - то вже більш сучасні назви, коли цей символ став у нашій колишній державі домінуючим. Й навіть сьогодні тяжко собі уявити, щоб сельчани, наприклад, тоді назвали вулицю іменем письменника чи інженера; чи працьовитого, чесного та порядного свого односельчанина, що залишив по собі добру пам’ять; чи, наприклад, вулицею Садова, якщо по ній жителями висаджені фруктові дерева; чи вулицею Піщана, якщо довкруж глинистий грунт, а на цій, особливій - грунт піщаний. Для малечі ж проблеми дорослих, особливо у назвах, були завжди доволі далекі.
От одного разу зібралися на вулиці з десяток дітлахів. Бігають, грають в різні ігри. Раптом Люда каже: «А чого це наша вулиця безіменна?».
- Ми ж зірчанські, - разом закричали.
- Та ні, я це розумію. Але ж «Зірка» велика, вірніше довга, як жовтобрюх. А ми ж тільки «хвостик», - мовила.
Тут гра припинилась. Хто старший – задумався; малеча ж до рота старшим заглядає. Ждуть… Раптом Толик, вже семикласник, мовив: «Давай-те назвемо вулицю: вулиця «Ве-Де-Фе-Де-Де-Фе». Після цієї пропозиції такий регіт піднявся, що на деревах й гілки загойдалися, а не те що листочки.
- Що за чудернацька така назва?, - хвилин через п'ять, коли регіт почав вщухати, Миколка запитав.
- А це скорочено «від дядьки Федьки до дядьки Фильки», як СРСР чи ВЛКСМ.
Й знову регіт піднявся.
Хто на землю впав, й по ній качається, хто від душі, але більш стримано, сміється.
Не має жодного, кого б ця назва не звеселила.
- А я думаю, що назва «Присорочна», найбільш для цього підійде, - мовив Віктор.
Знову сміх, але не такий гучний.
- А при чому тут сорочка? - мовила Люба.
- Ні при чому, а от Сороки якраз до назви моєї добре приклеїлись, - гордо відповів автор цієї назви.
- Тоді, я думаю, Присотавська, - з єхидним присмаком, тихо сказав, інший Віктор, - теж має право жити.
Тут знову веселий сміх, адже кожний здогадався, що річечка Сотава, біля якої садиба нового автора, використана у назві.
Все це мовне дійство чула тітка Анюта, мати Мишка, що тихо стояла біля воріт та милувалася дітьми, які кожного вечора збиралися до її оселі.
- Діти, а погляньте яка краса на нашій вулиці, - доволі тихо мовила.
Що сталося, але її слова почув кожний. В одних – очі при цьому розширилися, у інших - в голові думка майнула: «Яка ж краса, а ромашок стільки. І як я не звернув на це раніше уваги».
- Вулиця «Ромашок», першою вигукнула Люба.
Вся інша ватага радо підтримала підстрибуючи та плескаючи в долоні. Так і зосталася ця назва їхнього дитинства. Весела, кумедна, але щира й добра.
 
Форум » Наша творчiсть » Проза » Вулиця Ромашок
Сторінка 1 з 11
Пошук:

До нас заходили
Учасники: