Вітаємо Вас, Гость
ХОДАКІВСЬКА СВІТЛАНА
вихованка літстудії „Сузір’я” Макарівського ЦТДЮ ім.Д.Туптала 15 років

***
Говори зі мною, осінь, говори,
Пісню мені, осінь, заспівай!
Не спіши напитись келихом журби,
Ти веселу музику заграй!
Не зважай на мене, осінь, не зважай,
Я тихесенько послухаю тебе.
Долю кожної людини прочитай,
Долю, що безслідно не мине.
Ким я буду у дорослому житті,
Доля у мене, скажи, яка?
Може, буду, як нечесні люди ті?
А чи доля буде у мене легка?
Ні, нема легкої долі, точно, ні,
Як немає сонця без тепла.
Просто люди є із легкістю в душі
І з добром, що серце зігріва.
Говори зі мною, осінь, говори...

* * *
Чи знає місяць, де його всі зорі,
Чи знає мати, де її дитя,
Якщо воно далеко десь у морі
І все чекає вітру прибуття.
Хто бачив, як обличчя те страждає,
Хто винен в тому, що складне життя?
Ніхто. Тому і зла в душі немає,
А просто віра в сенс свого буття.
Подивишся у даль – там лише хвилі,
Обернешся назад – минуле лиш.
Бувають чорні смуги, а бувають білі,
Вони світліші і щиріші більш.

Це ваш вибір!
Не все крилате, що сном зветься.
Не всяк щасливий, хто сміється.
Не той розумний, хто говорить,
А той, хто вчинки добрі творить.
Буває, б’ємося лобами
Або кохаєм до нестями,
Або ми сльози ллємо гірко,
Або заходимось від сміху –
Буває все на світі, люди.
І доля є, і завжди буде
Тоді, коли в душі збагнете,
Що є падіння, різкі злети...
І нам потрібно шлях обрати:
Чи прямо йти, чи повертати,
Чи вгору йти, чи просто спати,
Але у снах своїх літати...
Завжди всім треба обирати:
Казати правду чи брехати?
Самому бути чи любити?
Всміхатись сонцю чи тужити?
Буває все на світі, люди,
І вибір є, і завжди буде!  

ГЕРАСИМЕНКО Галина
Випускниця літстудії «Сузір’я», смт Макарів

* * *
Палахкотить вогонь багрянолистий,
Ілащиться до рук моїх теплом,
І пахне скрізь свободою дитинства,
І стелеться надією й добром.
Збираю по стеблиночці букети
Своїх зав’ялих спогадів і мрій
І тчуться у душі моїй – сонети,
Про щастя, радість, мир і супокій
Тремтить душа іскринкою на вістрі –
Ох, ще не все минулося, нажаль,
Та розправляє крила щира пісня,
Кружляє листу золотистий вальс.
29.09.10.

***
Вновь ветер перемен, - уходит чьё-то время,
На камнях гробовых не видны имена…
И вновь родившееся поколенье
Листает книгу в пожелтевших письменах.
Зажглась звезда на тёмном небосводе,
Чтоб ярким светом души разбудить,
В который раз Земля по кругу ходит,
И продлевает жизни нить.

***
Зачем писать, коль сердцем не постиг?
Учись молчать, накапливая силы,
Твой недоношенный, бескрылый стих
Не оборвёт натянутые жилы,
И не откроет кладезь доброты,
Лишь раздразнит расшатанные нервы.
Поэтому, старайся и терпи,
Тогда не будешь сам собой отвергнут.

***
Не гадай на судьбу - всё равно не уйти,
За безбрежье ошибок ответишь один.
Бесконечная и безграничная жизнь
Всем одарит тебя, только громче стучись.
Повезёт – повстречаешь в дороге любовь,
Может рядом совсем человек дорогой.
Но не стой вдалеке, не иди налегке,
Не построить мечты на сыпучем песке.

Будет новый виток, будет новая роль,
Но всегда и во всём оставайся собой. 


БОЙКО Олександр
Випускник студії «Сузір’я» c.Новосілки

***
Пастельні кольори нам нагадали літо,
І спека вп’яла в спину зір,
Весна сховалася у тіні гір
Що нам зуміли зими залишити.
А червень вже мете з асфальту душу,
Замахується сонячним мечем.
Вечірнє небо має тисячу очей,
І в кожне око я заглянуть мушу.
Розтрачені весною всі стосунк
Змету зі столу крихтою дрібною,
І мчиться вітер табуном до водопою,
Малюючи з пилюки візерунки.
Стужились квіти за краплинкою-росою
І споглядають в небо посивіле,
Акації суцвіття переспіле
Киває нам на зустріч головою
Неначе молоком ускрізь налито,
Це пух тополі вибілив пів світу.
Вже липень одягається у свиту
Пастельних кольорів, що нагадали літо.

* * *
Лягай вже спати, о Світе безмежний.
Не криви так душею, бо зовсім не вірю тобі,
І не лий мені в серце свій опій терпкий і бентежний,
Він мене не п’янить і не стишує зовсім мій біль.
Я розбив вже давно кришталеву запилену вазу,
Пам’ятаю: троянди стояли сміливо у ній.
Я не зміг розпізнати твій погляд шалений одразу,
Бо мабуть не хотів подивитися в очі сумні.
Я в зіницях твоїх розгубився краплинами неба,
В кожній зірочці я у галактиці кожній живу.
Я чорнила ночей немов злодій витягую з тебе
І на аркушах днів свій щоденник таємний пишу.
Ставлю крапку із зір, ставлю кому між слів із комети,
Напиваюся дум із безмежних просторів твоїх.
Зупиняюсь… ось місяць подав вже карету,
Час іти, побажай мені лагідних снів.
Ляж і ти уже в ліжко, о Світе високий, безмежний,
Не криви так душею, бо зовсім не вірю тобі.
І не лий мені в серце свій опій терпкий і бентежний,
Я насичений ним, я від нього вже геть оп’янів.


наступна сторінка>>