Вітаємо Вас, Гость
[ Нові повідомлення · Участники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Творчicть наших друзiв » Книги друзів » Вікторія Козак. Вибрані вірши
Вікторія Козак. Вибрані вірши
AvtorДата: Вівторок, 04.12.2012, 20:20 | Сообщение # 1
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
Народження – початок чи кінець?
Дитина вперше має закричати.
Вигнанець Раю, де Господь – отець,
І де Земля – єдина рідна мати.

Жива душа – цей незбагненний світ,
Даровані з появою дитяти.
Від сяйва зірок лагідний привіт –
Відкриті оченятка немовляти.

Кого закликало в своїм плачу?
Малеча тужить чи про щось благає?
«Я буду з вами, і про те кричу!»
Ніхто це достеменно не спізнає.

Тепер земні батьки – його взірець.
Від них навчиться світ свій малювати.
Чи усвідомив місію отець?
Що відчуває у пологах мати?

Чи з’ясували для себе батьки,
Яку отримали довіру долі:
Нове життя з Господньої руки!
І втрьох шляхами радощі і болі.

Веселим стань початком, перший вдих!
Щоб завжди пам’ятали татко й мати:
Для щастя це маля обрало їх!
Їм є для чого жити й працювати!

8.04.2012
 
AvtorДата: Вівторок, 04.12.2012, 20:20 | Сообщение # 2
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
***
Наснились серцю дорогі обличчя
Тих, хто пішов від нас у небуття.
Он баба й дід в віконці потойбіччя,
І для батьків немає вороття.
Вони щасливі, їхні душі разом
Співають в небі, славлячи Христа.
Ми ж володіти не спроможні часом,
І наші ковзання - суєтна пустота.

Гортає світ листки-тисячоріччя.
І квітка мамина щовесни пророста.
У сні вглядаюсь в мамине обличчя.
Якби ж Ви, мамцю, пожили до ста!

Я знову розказати нені хочу,
Як сильно нам її не вистача.
Спізніле каяття воложить очі.
І цуценятком скиглю по ночах.
12.04.2012
 
AvtorДата: Вівторок, 04.12.2012, 20:21 | Сообщение # 3
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
ЖИТТЯ
Життя – як темний коридор
Куди ведуть дверцята бічні.
Дитинства радість - то декор,
Світів, з яких душа довічно
Спускається, немов з небес.
Де сонце сяє, грають зорі.
І ми, ще прагнучи чудес,
Дорослішаємо поволі.
Тремтять вчорашнії жалі.
Пусті образи, випинання…
Відкину. На чистім ріллі
Посію радість й сподівання.
 
AvtorДата: Вівторок, 04.12.2012, 20:21 | Сообщение # 4
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
Не замкніть свого серця, сестричко!
Не приносьте родині образ
Ви ж рідненькі з братами, довічно
Тато й мама єдині у вас!
 
AvtorДата: Вівторок, 04.12.2012, 20:21 | Сообщение # 5
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
А матусине серце болить
За одного і другого сина,
Що далеко від мами в цю мить.
Тебе браття малу колисали,
Та любили найбільш за усіх.
Коли плакала, ночі не спали.
Нині зичать найкращих доріг,
Щоб життя твоє - ніби малина
В ньому радість, веселощі, спів.
Тільки проклята батька хатина
Тим, хто вигнав із неї братів.
Не замінить дріб,язкість маєтків
Братню дружбу і щиру любов.
Бо твій син і «москальськії дєтки» -
Теж родина і близька вам кров.
Ще побачимось ми при нагоді
Дань пошани віддати батькам.
Вам бажаємо жити у згоді
І любитися, як голубкам,
Щоб не плакала рідная мати,
Проводжаючи нас за поріг.
Щоб не було так гірко лишати
Татуся, що родину беріг.
 
AvtorДата: Вівторок, 04.12.2012, 20:22 | Сообщение # 6
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
Скалічили любов.
Спаплюжили надії.
З захмарених висот
Дитинства впали мрії
У сутінки образ,
Що майорять високо.
А роз,єднала вас
Жадоба, вп,явшись в око.
 
AvtorДата: Вівторок, 04.12.2012, 20:22 | Сообщение # 7
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
Якщо винна я чимось, скажи.
Ну, помовчали трохи та й годі.
Бо не треба доходить межі,
Де мовчанка відносинам шкодить.
Тільки прошу, коханий, кажи
Не лякаючи діток криками,
Дуже прошу тебе: поможи
Нам у злагоді жити роками.
Ти б мені все відверто сказав.
Я би визнала власну помилку.
Тепер боляче, нібито вкрав
Плід любові, ламаючи гілку.
 
AvtorДата: Вівторок, 04.12.2012, 20:23 | Сообщение # 8
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
Напевно, вчені недарма
У книжках гнусом називають..
Його в вологий вечір тьма,
І навіть діти цеє знають.
Отой дрібненький кровосос
З тоненьким хоботком на диво.
Кров ссе потужно, мов насос
І має апетити крокодила.
 
Форум » Творчicть наших друзiв » Книги друзів » Вікторія Козак. Вибрані вірши
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

До нас заходили
Учасники: