Ольга ЗОЦ. В о г о н ь і с к р и п к а

[ Нові повідомлення · Участники · Правила форуму · Пошук · RSS ]

Сторінка 1 з 1
1

Ольга ЗОЦ. В о г о н ь і с к р и п к а (Вибрані вірші)

Avtor

Дата: Четвер, 17.01.2013, 23:23 | Сообщение # 1

Offline

Генерал-полковник

Группа: Администраторы

Сообщений: 1566

Репутация: 0

Стежками матері іду –
Низький уклін тобі, країно.
Ніде на світі не знайду
Таку, як наша Україна.

Бузковий колір чебрецю
Іще з дитинства в серці з нами.
З молитвою «в ім’я Отцю»,
Забуту блудними синами.
Холодна м’ята біля хати,
Танцює місяць на причілку,
А мати. Мати, моя мати
Усе працює, мов та бджілка.
Вночі і вдень – уся в роботі,
Не чує тиші в небесах,
Не відкладає все на потім,
Не бачить осені в лісах.
Шипшина й глід – завжди у парі,
Вона ж лишилася одна,
Їй все здавалося –то кара...
І чашу випила сповна.

Ішов на фронт татусь – тужила,
Кричала батькові услід.
Колись циганка ворожила,
Що піде тато наш під лід.

Як проводжала – вовком вила,
Йому повисла на плечі...
Останні канули в ній сили,
Як чоловік згорів в печі.
Розповідали – грав Вівальді,
Грав тільки те, що сам любив.
Згоріла й скрипка в Бухенвальді,
Вогонь і музику убив.
Тепер із вечора й до ранку
Сама в собі той смуток п’є.
Загляне сонце на світанку,
В проміння долю переллє.
Вона всьому не довіряє
Після тієї ворожби.
Ще й досі батько в ній палає,
У її пам’яті завжди.
Там біля хати кущик глоду
Немов кровинками горить.
Татусь наш не пішов під воду,
Він в нашім серці пломенить.
Його душа ще десь літає,
Самотньо скрипкою бринить,
Так ніби скрипка не змовкає,
Немов сам Моцарт в ній гримить.
Так, ніби реквієм в останнє
Заграла музика, і враз
Татусь вернувся в передрання,
У вічний сон - останній раз…

Стежками матері іду –
Низький уклін, моя країно.
Хіба іще таку знайду,
Найболючішу Україну!
[color=blue]