| Avtor | Дата: Четвер, 17.01.2013, 23:41 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Де стежка в’ється стрімко, стрімко,
Глибока річка пролягла.
Колиско, ти моя Бурімко,
З Малого тягнешся села.
Селяни горді над Сулою,
Там скрізь калиною горить.
Ніколи там нема спокою,
Коли охотою гримить.
Є і місток, і стара балка,
І материнка шелестить,
Ще й розгорнулася рибалка,
Тягають карасів щомить.
Жила княгиня у Бурімці
Саньми каталась серед літа.
Ще й досі парк в столітнім віці,
Палац князівський вже не світить,
Є шлях всього один єдиний.
Широке поле. Цвинтар. Кручі.
Де завжди в ясную годину
Усяке повзає гадюччя.
Але найбільше всіх лякає
Старинний цвинтар і хрести.
Нічна сова, що закликає,
В події цвинтарю брести.
І пугач-стражник в тому лоні
Із своїм оком сторожким.
Він ніби кібець на припоні,
На кладовищі поруч з ним.
Сова стара, всіх добре знає
Бо прижилась немов довіку,
Коли небіжчик помирає,
Несуть до ями чоловіка.
Чи був той чоловік стражденний,
Чи був голодним? Чи ситів?
А як ситів чому нужденний?
Чи мав братів? Чи мав сватів?
Чи може просто кровопивця?
Неправда й правда не втече.
Он бач похований убивця,
Йому ні гріє, ні пече.
Якби не глупий той Василько,
Заріс би цвинтар бур’янам
Василь з небіжчиками сильний,
Але безсильний із панами.
– А ось і він! – Легкий на спомин,
Чомусь раптово зупинивсь.
Чи може, щоб зігнати втому?
Мабуть удома притомився.
Ніч темна вечір заступає,
Накрила цвинтар покривалом,
З – за хмари місяць визирає,
Діток в оселі закликає.
Василько, мов хазяїн саду,
Зрізав на всіх хрестах грибки,
Він знає, мати їм зарадить,
Не раз варила на гробки.
Злиденно з матір’ю жилося
Тепер, як виріс, й поготів.
Воно вже так в селі велося,
Якщо ти злидень – з байстрюків.
А тато вмерли – був маленьким,
Його товариш заколов.
Як рвала коси собі ненька
Тоді, як тато захолов.
А як кричала, голосила,
Хотіла бути коло тата,
Його любила понад сили
Із ним хотіла йти вмирати.
Бог має силу. Очі зрячі.
Василька не лишив самого,
У хлопця душу він побачив
І злото – серце, як ні в кого.
Ще мав на диво щиру вдачу,
До нього вся тварина лізла,
Був працьовитий, не ледачий,
І жодна гадина не вгризла.
Бувало каже йому мати:
– Не бійся мертвих, бійсь живих,
Бо всіх людей не розпізнати,
Ти ж відрізняєшся між них.
Васильку, в людях вся зневіра,
Гуляй на цвинтарі наразі,
Жива людина – гірша звіра,
Дружи з небіжчиком відразу.
Ступай до кожної могили,
Можливо стрінешся із татом,
Зрівняй горби – кроти порили,
Дружи з небіжчиком, як з братом.
– А там прийде пора малинна,…
(все нагадала йому мати),
Він був дорослим, а дитина,
Як важко мудрих доганяти.
Василько – розумом відсталий,
(роками, як Христос помер),
І раптом задихалась стала,
Звичайно ж глупий – не Гомер.
Нема чого тепер радіти,
Нема й гріха того таїть,
Сміються над Васильком діти,
У божий день і кожну мить.
А він всміхається рослині,
В таємній хлопця глибині,
Як в мрії кожної дитини,
Живуть істоти вогняні,
Пекуче сонце на могилах,
Лягає стомлене в траву.
Дерева голови схилили,
Василько втрапив в мураву,
Так розкуйовдив той мурашник,
Мов армію бойовиків.
Від тих укусів аж закашляв,
Бо позалазили й до брів.
Здавалось їх зібралось гори,
Він відбивався скільки міг
І не помітив свого горя,
Як хтось на цвинтарі приліг,
Скоріше всього причаїлись.
Було їх троє – він один.
Від ситості аж розімліли,
Спішили виродки за ним.
Таких тепер яйцеголових
В нас наплодилась сила – тьма,
В мізках одна лише полова,
Та й те, що совісті нема,
Що міг подіяти безсилий?
Лиш страх тримав в своїх очах,
Тумануватий був Василько,
Хіба що біль в ньому прочах.
Останні тратив свої сили,
Тримав штанята у руках,
Пасочок зірваний з Василька,
На тій могилі мов зачах,
Він чув, як простогнала мати:
«Не бійся мертвих – бійсь живих,
Не треба й сили витрачати,
На балачки із жодним з них»,
Йому здавалось – помирає,
Мов все життя лежав на дні,
(Всевишній, хай їх покарає),
– А де ж з’явились ті вогні?
Пекуче сонце гралось в ньому,
Ішли мерці зі всіх сторін,
Кричав Василько, хтів додому.
Той крик лунав мов передзвін.
На крик зірвалась рідна мати…
Криваві квіти – світ безчестя,
Між квітами обличчя тата,
Мерці ішли на голос честі…
|
| |
| |
| olgazoc | Дата: Понеділок, 20.10.2014, 21:07 | Сообщение # 2 |
|
Offline
Рядовой
Группа: Пользователи
Сообщений: 13
|   
знакомо по событиях на Донбассе -Валерий з Макеевки
|
| |
| |
