| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:21 | Сообщение # 2 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
У цьому житті ми всі подорожні.
Та душі у нас були б не порожні.
Не панувала холодна байдужість,
Віра, Надія, любов – вічна мудрість.
Віра у вічне життя, у спасіння.
Чиста Надія на Бога й терпіння.
Ну, а Любові Святої джерельце,
Ніжно зігріє засмучене серце.
Жінка-мати
Одвічна жіноча турбота,
Зігріти теплом свого серця.
І вся нескінченна робота,
У жінки до ладу кладеться.
Усе зрозуміє і втішить
Розтопить у серці печалі.
Сльозу співчуття тихо зронить,
Залишить таємне в мовчанні.
Та хто зрозуміє ту жінку?
Яка віддає до останку
Любові, останню краплинку.
В тривозі не спить до ранку.
Ця жінка, не сон і не казка.
Не давнього часу легенда.
Любові багата й прекрасна,
Бо Мати – високе їй ймення.
***
Колядка
Ходить світом коляда,
Увсі вікна загляда.
Носить щедрії дари,
Добрим людям у двори.
Засіває всіх зерном,
Щастям, радістю й добром.
Щоб були щасливі всі,
І дорослі і малі.
Ходить Коляда з Зорею,
Що з'явилась над землею.
І над світом ясно сяє,
Добру звістку сповіщає.
Народився в світ Христос,
Аби людство все спаслось.
І співають Янголятка,
Та й вклонилися ягнятка.
І вклонилися дерева
Їм зоря світить із Неба.
клонімося і ми,
Щоб були щасливі дні.
Щоб були довгі літа
Просим Господа Царя.
У Пречистої Марії,
Щоб здійснилися надії.
А Пречиста Діва Мати
Вчить нас всім і все прощати.
Щоб у мирі всі жили
І щасливими були.
І ми усі колядуєм
Всі Різдво Святе святкуєм
Щоб щастило всій родині
Усій нашій Україні.
***
Не вірю що зимою Любові немає
Що заковує в кригу усі почуття
Що Любові тепла душа в зимку не знає,
Що відходить усе до весни в забуття.
Та хай люті морози натягують струни
І повітря дзвенить, аж холоне душа
Хай у танку своїм сніговії б'ють в груди
Не згасити ніколи любові тепла.
Ось упала сніжинка на теплу долоню
Посміхнулися очі, яка ж то краса.
Білий іній, мов цвіт, обпада наді мною
Глибиною чарують голубі небеса.
Коли в серці любов є весною і літом
То ніякі сніги не схолодять її
Вона Зірка ясна, що веде білим світом
Через всеньке життя і холодні сніги.
***
Оманливе зілля
Не шукай ти оманливе зілля,
Що вбиває і труїть життя.
Ти перлина, що зіткана з Світла,
Ти Любові і Щастя дитя.
Подивись, тобі сонце радіє
І всміхаються квіти тобі.
Свій тендітний промінчик надії
Посилають з любов'ю душі.
Ти в цім світі єдин – не повторний,
Не повторний, як пісня весни.
І цей світ нескінченно чудовий,
Подарований Богом тобі.
Не шукай, те оманливе зілля.
Не збивай цвіт щасливих надій.
Хай душа буде чиста і світла,
Ти живи, сподівайсі й радій.
***
Ну, що знайшов ти у тому вогні?
Що душу спалює, вбиває плоть.
Лишає із гріхом на самоті:
І не потрібен вже тобі ніхто.
Ти вже пливеш у тому тумані,
І щастя, то для тебе, уже все.
То все омана, став ти на межі,
Примара зла тебе до себе зве.
«Та зупинися!» - Зве тебе життя.
Умийся свіжістю ранкової роси,
Побачиш світло - ти його дитя,
Відкрий для себе світ його краси.
І далі йди, неси в собі любов.
Даруй тепло безсмертої душі,
Щоб більше щастя було знов і знов,
Ти від вогню пекельного біжи!
Паші Гран
Ніжність і мужність поєднані в долю
Випробування на стійкість життям,
Силою духу не здатися болю
Дати життя неспокійним думкам.
А коли думам стає в душі тісно,
Рвуться на волю, мов птахи, слова.
Будять зачерствілі души і світло
Людям несуть щоб не бракло тепла.
Щоб проростали любові зернини,
Поміж людьми і був щедрий врожай.
Мудрі слова небайдужої жінки
Що так закохана в рідний свій край.
Зима
Летять сніжинки-балеринки,
Для нас дарує їх зима.
І дива білого картинки
Навкруг, аж колом голова.
У дрімоті стоять берізки,
Їм, мабуть, сняться теплі сни.
І помережені доріжки,
Втоптали лапками птахи.
Мов зажурилась сива хмара,
В зажурі крила простягла.
Мабуть хмарок білих отара,
З собою в мандри не взяла.
Співає вітер пісню з тиха,
Веде сніжинок у танок.
Зима холодна, а все ж мила
Дарує безліч нам казок.
Колискова
Спи дитинко – люлі-люлі.
Десь над світом летять гулі.
Білі лебеді казкові,
Понад зорі вечорові.
Несуть сон на крилах білих,
У надіях, світлих мріях.
В квітах радості і щастя
Спи і сили набирайся.
Спи дитинко – люлі-люлі,
Вже й дерева всі поснули.
В садах птиці голосисті,
Посідали спати в листі.
Білі лебеді крилаті
Сіли спати в нас на хаті.
Сон тихесенько шепочуть,
Бо приспати дитя хочуть.
Спи дитинко – люлі-люлі.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:29 | Сообщение # 3 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Великий пост
Оставив суету мирскую,
Душе своей скажу: постись.
Чтоб в жизни Истину Святую,
Мне хоть немножечко постичь.
В Господнем Храме льётся тихо
молитва, - пение псалмов.
А на подсвечниках красиво
Теплеет много огоньков.
Весна, и пост великий строгий,
Чтоб разбудив в своей душе
Зиму духовную, и многих
Грехов избавиться скорей.
Омыть слезами покаянья,
И свою душу, и свой взор.
Чтоб в день тот Судный Испытанья,
Перед Судьёй не был позор.
Прошу, о Всемогущий Боже
Помилуй, немощна есть плоть.
И укрепи, всего дороже
Моей душе, чтоб быть с Тобой.
15.03.2009
О, добрый, чудный Серафим
В избушке маленькой, в лесу,
Среди зверей и птиц лесных.
Молитву тихую свою,
Вознёс за всех людей мирских.
Любовью Божьей просвещён,
Сам всех любовью согревал.
О страждущих не забывал.
И каждый к Серафиму шёл
Со скорбью, что в душе его.
Чтоб утешение нашел,
Святой молился за него.
Он радостью всех называл.
Давал он добрый всем совет.
О скорби каждого всё знал,
И на вопрос давал ответ.
Но хоть прошло так много лет,
С тех пор, как добрый Серафим
Оставил этот земной свет,
В Раю у Господа храним.
Но своей любящей душой
Нас никогда не оставлял.
И каждый в скорби сей земной,
Не раз на помощь Его звал.
О, добрый, чудный Серафим,
Святой, и Светлый, и любим.
О всех нас грешных на земле
Молись, чтоб не пропасть во тьме.
Чтоб Крест свой жизненный земной,
С терпеньем до конца нести.
И пред Всевышним Судиёй,
Ответ дать добрый помоги.
17.03.2009.
Господи, прости
Господи, прости меня за мысли
Глупые, ненужные, пустые.
Словно тучи серые повисли,
И блуждают в голове слепые.
Господи, прости за частый ропот,
Не хватает иногда терпенья.
Много боли, много в жизни хлопот,
Только мало всё стерпеть уменья.
Господи, прости меня за слово
Грубое, жестокое и злое.
Пусть оно не сеется глубоко,
И не ранит сердце дорогое.
Господи прости, и дай мне силы,
Чтобы в жизни быть всегда собою.
Чтобы мысли и слова все были
Только чисты, пред Тобой, Судьёю.
26.03.2009.
* * *
Любви – не страсти,
Света – не огня.
Не злобной власти,
Душ людских тепла.
Ведь жизнь одна лишь,
Дважды не прожить.
И вновь не сможешь,
Жизни чашу пить.
Хоть ты и хочешь,
Начать жизнь опять.
Ошибки вспомнишь,
Всё переписать.
Но не вернешься
Вновь к началу ты.
Хоть оглянешься,
Сожжены мосты.
Но пока жизни
Свет ещё не угас,
Пока есть силы,
К свету в добрый час. 29.04.2009
Как нужно душе утешенье
Как нужно душе утешенье,
Когда она скорбно болит.
Когда на пределе терпенье,
И сердце так долго грустит.
Как нужно душе утешенье,
У добрых и нежных словах.
Надёжное сердцу спасенье,
И лучик надежды в глазах.
Как нужно душе утешенье,
Хоть маленький лучик тепла.
К победе, над скорбью, стремленье.
Ведь в жизни иначе нельзя.
Как нужно душе утешенье,
Надёжного друга рука.
И станет все в жизни светлее,
Уйдут с души грусть и тоска.
28.05.2009
День Воскресный
День воскресный, день чудесный.
С колокольни льётся звон.
Светит солнца, луч небесный,
Отдаёт Земля поклон.
В Православном храме служба,
Веры нашей торжество.
Помолиться вместе нужно,
Чтоб всё было хорошо.
Чтобы солнышко светило,
Чтобы дождики прошли.
И чтоб в душах наших было,
Больше света и любви.
Чтоб легко простить друг другу,
Извиниться самому.
Чтоб легко идти в дорогу
К спасенью своему.
05.07.2009
Снова о любви
Ну, что мы говорим всё о любви?
Но ведь любить нам надо не словами.
А жить любя и подвиги свои,
Не возносить, перед других глазами.
Любить, прощая друга и врага.
Прощать, но слабых не давать в обиду.
Не осуждать, в себе неся греха,
А больно сделали, не подавать и виду.
Ведь и Христос, распятый на Кресте,
Молил Отца за тех, кто распинали.
И нам идти с Крестом, но по земле,
С терпением нести свои печали.
И видя зло, души не отравить,
Чтоб не погас тот Свет, от Бога данный.
Молитвой сердца Бога попросить,
Чтоб укрепил на путь по жизни дальний.
И дальше жить, неся в себе Любовь.
Всем ближним раздавая не жалея.
Упасть случится, подниматься вновь,
Чтоб не пропало Бога Слова семя.
19.08.2009
Рождественская ночь
Синей лёгкой шалью,
Ночь спустилась на землю.
За безбрежною далью,
Покатился сон тенью.
Все уснули сном сладким.
Свет в окошках не светит.
Лишь Звезда светом ярким,
Светит тем, кто не дремлет.
Лишь в вертепе убогом,
Свет в окошке не гаснет.
Над младенцем и Богом,
Мать склонилась у яслей.
Вся объята Любовью,
Но встревожено сердце.
С необычной судьбою,
Видит Бога – младенца.
Пастухи приходили,
Рассказали как с неба,
Все небесные силы
Славу Господу пели.
И волхвы из далёка,
Вслед Звезде шли дорогой.
Чтоб увидеть Свет новый,
И уверовать в Бога.
Всё вокруг было тихо,
Время ночи стекало,
Спал Младенец так мило.
Всё вокруг тихо спало.
25.10.09
Дорога к Богу
Земных дорог так много в мире,
И много жизненных дорог.
Дорог различных много к вере,
Но на одной нас всех ждёт Бог.
Дорога к Богу не простая,
Нужны терпение, любовь.
По ней идти, себя спасая,
И вести ближних за собой.
Но надо сделать верный выбор,
Среди сплетенья столь путей.
Не потеряться в этом мире,
Среди надуманных идей.
И посылает нам Спаситель
Своих избранных верных чад.
Чтоб нам не стать на путь в погибель,
Не поглотил греховный ад.
Звонят колокола на храмах
Кресты, стремленные у высь
И ждёт дорога нас земная,
Чтоб мы пришли по ней спаслись.
Чтоб мы открыли свою душу
И боль излили пред Христом.
Испили покаянья чашу,
И обрели в душе покой.
Чтобы дороги все чужие,
Нам, не сбиваясь обойти.
Нам посланы отцы святые,
Чтоб путь к спасению найти.
13.12.09
Устали матери от воин
Устали матери от воин
Устала матушка Земля.
И льётся звон из колоколен,
Зовёт на мирные дела.
Как много слёз, как много горя,
Несёт жестокая война.
Ведь не вернулся сын из боя,
И не вернётся никогда.
Кто матери залечит рану?
Чем можно сына заменить?
Зачем, далёкому Афгану
Оборванная жизни нить?
Зачем, далёкая чужая
Война, принёсшая беду?
Чужую землю защищая
Сломать или убить судьбу?
Устали матери от воин.
Устала матушка Земля.
И будет мир, звон колоколен.
Ведь не для воин сыновья. 11.03.2010
***
Жди меня и я вернусь
Только очень жди…
Константин Симонов
«Жди меня» - сказал - «И я вернусь»
Но она готова ждать всю жизнь.
Прогоняя боль с души и грусть,
И просила: «Ты только вернись».
Пролетали дни и шли года,
Снег сменяли жёлтые дожди.
А она всё верила, ждала.
Он ведь ей сказал, что: «Очень жди».
А его дороги не легки,
Далеко забросила война.
Но глаза родные, так близки.
Ведь за них он и громил врага.
За глаза родные, за любовь,
Дорогую Родину свою.
Шел под пули, проливая кровь.
Каждым шагом приближал весну.
И пришла Победная весна.
Словно песня, где любовь и боль.
И любимая, что всё ждала,
Встретила его, этой весной.
Как понять, что с дыма и огня,
Сквозь дожди свинцовые прошёл.
Не жалея силы, гнал врага,
До победы он живой дошёл.
Но его любимая ждала
И её горячая любовь
Всю войну от смерти берегла
Друга, чтоб с ним встретиться весной.
20.04.2007
Христово Воскресение
Звезда улыбнулась звезде в полуночье,
И стало на небе светлей.
Земля затаилась в тиши этой ночью,
И ждёт долгожданных вестей.
Вот звон колокольный ту тишь прогоняет,
Разлился над сонной землёй.
И день этот светлый с любовью встречает,
Весь мир пробуждаясь весной.
И слышим слова долгожданно-желанные:
- Воскрес наш Спаситель Христос!
И радостно, дружно на них отвечаем:
- Воистину Воскрес Христос!
Вот небо с востока всё ярче алеет,
Сей день Торжество из Торжеств.
В день этот весь мир непременно добреет,
Услышав Любви Благовест.
Стоит солдат на страже мира.
Бомбёжек нет, не свищут пули.
Не рвётся с грохотом снаряд.
Тревоги уж давно минули
В атаку не бежит солдат.
Над нами небо голубое
И мирно протекает жизнь.
Ведь счастье, нам дано какое,
Чтоб без войны спокойно жить.
Но ведь дано, какой ценою?
И как измерить всю ту боль
Тех, заслонивших нас собою?
Кому война стала судьбой.
И хоть давно уже всё было.
Прошло с тех пор не мало лет.
Стоит солдат на страже мира,
Чтоб мы сказали войнам – нет,
Чтоб никогда мы не забыли,
Такое, ведь нельзя забыть.
И мирной жизнью дорожили,
Чтоб ужас тот не повторить.
30.05.2010
Февраль
Гудят провода от мороза,
И снег серебрится в глазах.
У чьей-то калитки берёза,
Стоит с серебром на ветвях.
Хрустят под ногами снежинки
И слышен в тиши каждый шаг.
Играют от солнца искринки,
Как будто бы всё в жемчугах.
Утихли густые метели
Февраль показал нам свой нрав.
Нам ветры холодные пели,
Дождавшись своих полных прав.
Подымется солнышко выше
И станут теплее лучи.
И будто юнцы озорные,
Везде разбегутся ручьи.
13.01.2008
Слеза покаяния
Слеза покаяния на аналое
Чистое сердце как на ладони.
Сердце от грязи слёзы умыли,
Что не прощалось, всё же простили.
Сбросили камень, в прошлом осталось.
Сбылось так быстро, что не сбывалось.
Светлое что-то сердца коснулось,
Словно мгновенье детства вернулось.
Двери открыты, чисты ступени.
Надо всего лишь только поверить.
Только поверить Светлому Слову,
Стать на ступени Жизни Новой.
В жизни земной дано испытанье,
Радость и счастье или страданья
Горесть разлуки иль радостны встречи.
Жизненный Крест мы взяли на плечи.
Крест ли тяжёлый иль может лёгкий.
Жизненный путь может быть долгим.
Лишь бы в нас в сердце было терпенье,
Чтобы пройти сквозь все искушенья.
У аналоя горесть осталась.
Свет с алтаря посылает нам радость
И на ступени спасения стали
Значит, нашли то, что в жизни искали.
26.07.2008
***
Говорят что бедность не порок,
Но не очень рады бедняку.
И никто не ждёт на свой порог,
Пусть бедняк живёт в своём кругу.
Только жизнь нельзя предугадать
И бывают в жизни чудеса.
Может бедным стать, кто был богат,
Бедному ж – удачи полоса.
На богатство у каждого свой взгляд.
Не всегда богатство – что блестит.
Главное, чтоб был душой богат,
То богатство, моль не повредит.
1.07.2010
Крестному Ходу ко дню
60 лет Победы в ВВв 1941-1945годов.
Россия, Беларусь и Украина.
Посвящается 2004г
І.
На берегах Здвижа седого
Стоит Макаров – город он.
Ведь здесь Димитрия Святого,
И жизнь, и подвига исток.
Дороги для любви открыты
И сердце радости полно.
Как дороги святые лики,
Спасенья нашего тепло.
С России в нашем направленьи
Мы знаем, Крёстный Ход идёт.
С глубоким в сердце умиленьем,
Кто знает и кто может ждёт.
ІІ.
Душа в ожидании чуда
От радости словно поёт.
Всё ждем у дороги откуда
Мы знаем идет Крёстный Ход.
Вот вдруг затаилось дыханье
И видим как птицы полёт,
Хоругви летят, и над нами
Хор Ангелов дивно поёт.
Как дивной была эта встреча.
Как дорог душе этот миг.
С иконами в путь, словно ветер,
Летели, неся в душах мир.
И улицей, в зелени летней,
Продолжили свой дивный путь.
И в Храме Ильинском в тот вечер,
Решили чуть-чуть отдохнуть.
А утром была Литургия,
Торжественно в Храме святом.
Все вместе мы Бога молили
За мир в этом мире большом.
И нету дороже на свете,
Как ближних родное тепло.
Отца мы Небесного дети,
И дорого наше родство.
ІІІ.
Но в путь наши гости собрались
Вот миг расставанья настал.
грустью сердца исполнялись,
У всех кто гостей провожал.
И снова как птицы на крыльях,
С ангельским пеньем опять
Они в дивный путь уходили,
Казалось, что в небо летят.
Мы с грустью, тревогой смотрели
И было в душе очень жаль,
Как мало они у нас были,
Но будет ли встреча опять?
УКРАЇНСЬКІ ВІРШІ
Свято весни
Земля святкує весну молоду.
Чарує світ заквітлими садами.
Птахи скупавшись у п’янкім меду
На струни впали співу голосами.
Уже проснулись трави молоді,
Лягли смарагдовими килимами.
Гойдає вітер квіти весняні,
З тендітними, шепоче, пелюстками.
Співає ріска пісеньку свою,
Тече, спішить, аби не забаритись.
Можливо там, в далекому краю,
Їй так потрібно з мрією зустрітись.
І яскравіші стали небеса.
Блакить безмежна і така висока.
Торкає душу, ця весни, краса
Пора духмяна й ніжно – ясноока.
1.05.2010
* * *
Якось сказав метелик білий,
Листку зеленому весною:
-Я скрізь літаю, бо я вільний,
Ти не літатимеш зі мною.
Ти завжди на одному місці,
Міцно тримаєшся за гілку.
Тобі ніколи не летіти,
Отак висітимеш довіку.
Минали дні, і вже ось літо,
Теплом й дощами прошуміло.
Вже з сонця золото злетіло
І все довкола заясніло.
Та не летів метелик білий,
Його пора уже скінчилась.
Листок, хоч жовтий, та вже вільний.
І мрія його , все ж здійснилась.
Не всім в житті дано летіти,
Бо кожному своє дається.
Добро нести в життя й любити,
Тоді добро, добром вернеться.
2.05.2010
Пісня для мами.
Пісень хороших є багато мамі
Та хочу присвятити і свою.
Любов свою найкращими словами,
Я вам до ніг, матусю, покладу.
Спасибі Вам за пісню колискову.
За мрію, цю недоспаних ночей
Душею прихиляли знов і знову
Гонили сон від стомлених очей.
За руки ніжні, лагідні і рідні,
Які завжди відводили біду.
За ту науку, що своїй дитині,
Вкладали в душу юну, молоду.
Матусю рідна, Ви, як зоря рання
На все життя освітлюєте світ.
Для юної душі – життя світання
Для зрілої – садів натхненний цвіт.
Вже вкрило білим цвітом ваші коси,
На вії впала кришталю роса.
Хай не печалить Вашу душу осінь,
Хай завжди цвітом дивиться весна.
Та якби не складалась у житті доля
Ведуть дороги нас на той поріг,
Де батько й мати в хаті, біля поля,
Дітей чекають завжди із доріг
3.05.2010
Останній дзвінок
Ось і останній вже дзвінок
Дитинство закінчилось.
В дорослий світ, наш перший крок.
Нове життя відкрилось.
Радіти серцю, чи тужить
Дитинство, не вернеться
Та все ж шкільна чудова мить,
У серці зостанеться.
Спасибі кажем вчителям
Даруєм ніжні квіти
Непослух наш, пробачте нам
Були ми просто діти.
Та вже останній ось дзвінок,
Ми вже дорослі стали.
І вже новий життя урок,
Для нас важливим стане.
Шкільного балу вальс луна,
Вечірні сяють зорі.
А в груди дихає весна,
Остання в класнім колі.
А в груди дихає весна,
Дає життю натхнення.
Хай буде доля молода,
Щасливою наймення. 22.05.2010
Все квітне барвами весни
Все квітне барвами весни
Смарагдова розмита повінь.
Лелечі крила принесли,
Тепла, й сипнули у долоні.
Розсипались рясні дощі,
Після зими умивши землю.
Дерева мокрі і кущі,
Хлюпнули пахощами меду.
Хмаринок, білі кораблі,
В небес безмежнім океані,
Усе пливуть, в якісь краї.
В такі далекі і не знанні.
А солов’ї в садах, гаях,
Весну святкують в серенадах.
Любов і щастя у піснях,
Що ніч купають в зорепадах.
Зозуля веде лік рокам,
Аби бува, не загубились.
Бо в котрий раз прийшла весна,
Аби усі у ній зігрілись.
16.05.2010
***
Багато квітів. Сміх веселий.
І сонце у шкільне вікно.
Неначе вчора у клас перший,
Покликав нас, шкільний дзвінок.
Та роки швидко пролетіли,
І вже останній нам дзвенить.
Учора ми були ще діти
І ось дорослі стали в мить.
Неначе сон, та мить щаслива
Дитинство, школа, друзі, клас.
І сонця лагідного злива,
У вікна дивиться на нас.
Та ось тепер дорогі наші
розійдуться у всі кінці.
Лиш пригадаєм, як у класі
Були, як у одній сім’ї.
І вчителів, що нас терпіли
Таких проворних, гомінних.
Знанням і людяності вчили,
Любили, як дітей своїх.
Та, якби у житті не склалось,
Той вогник із років шкільних,
Нам серце грітиме і радість
Приноситиме, що весни.
29.05.2010
Цінності души
А цінності у кожного свої
Хтось цінить золото, хтось цінить душу
Комусь чиїсь печалі не чужі,
Комусь до болю ближнього байдуже.
…Душа людини – ти не загубись.
Не перейди на шлях, що хуже звіра.
Від хитрощів звірячих відвернись,
Щоб не померла між людьми довіра.
Щоб не погас той вогник доброти,
Яким цей світ тримається по нині.
Щоб людству, ту межу не перейти
Де вже втрачає образ свій людина.
Яким чудовим створив світ Творець
І все подарував тобі – людино.
Спаситель за тебе помер й Воскрес,
Щоб з Богом жити на віки щасливо.
Так збережи на завжди той вогонь
Творцем дарований у кожну душу
Любові чашу із Творця долонь,
Неси в житті, як благодатну ношу.
Життя спливе, як течія ріки.
Час вкраде молодість, війне снігами
І втратять цінність, всі земні скарби
Лиш пережите буде за плечима.
Та поки в світі, ще живе любов
Любов висока, і джерельно чиста
Народжуватись буде знов і знов,
Душа людини лагідна і ніжна.
6.06.2010
Їжачок
Живе в лісі їжачок
Шубка в нього з голочок.
Їсть він ягоди й гриби,
Які носить на собі.
В лісі в нього є хатина,
В ній живе його родина.
Їжачиха, їжачата.
Сім’я дружна і завзята.
Їжачок з усіма дружить,
Живе мирно і не тужить.
І малята їжача та
Дуже люблять свого тата.
Звірі в лісі поважають
В гості до себе прохають.
Раді всі його зустріти,
Про життя погомоніти.
В лісі раз була пригода
Розгулялася негода.
З вітром хлинули дощі,
Стали мокрі всі кущі.
Зайченя в лісі гуляло,
Від домівки заблукало.
Стало стежичку шукати,
Щоб потрапити до хати.
А лисичка не дрімала
В дощ по лісі мандрувала.
Бачить плаче зайченятко,
Загубилося малятко.
І лисиця – хитруниця
Враз схотіла підкріпиться.
З апетитом облизалась,
До зайчатка підкрадалась.
Та на щастя зайченяти,
Щоб грибочків назбирати
Ішов лісом їжачок,
Що у шубці з голочок.
Він почув зайчатко плаче,
І лисичка тут неначе.
Він збагнув, що буде лихо,
І в клубок згорнувся швидко.
Підкотився до лисички,
До рудої хитрунички
Та й вколов її голками.
Руда крикнула без тями.
Ухопилась за боки:
Що це з нею за морока?
Що за лихо десь взялося?
Та й тікати довелося.
А коли лисичка хитра
З переляку в ліс побігла,
Їжачок спитав зайчати:
«- Чом саме пішло гуляти?
В лісі стільки небезпеки,
І стежки кругом далекі.
Треба гратись біля дому,
Щоб не плакати нікому.
Там уже матуся плаче,
Скрізь шукає, всюди скаче.
Давай підемо скоренько
Знайдемо домівку й неньку.»
Їжачок із зайченятком
Віднайшли зайчатки хатку.
А зайчиха – мама плаче,
Де синочок її скаче?
Та побачило зайчатко
Свою маму й свою хатку.
До матусі підскакало,
Винувато їй сказало.
«Ой, матусю, моя люба,
Ти пробач я більш не буду,
Без тебе в лісі гуляти,
Щоб і знов не заблукати.
Чуть біда бува не сталась,
Вже лисичка підкрадалась,
Та побачив їжачок
І вколов її в бочок.
Враз лисичка під скакнула,
Про мене у мить забула,
Тай побігла собі в ліс
Тільки мелькнув її хвіст.»
Плеснула зайчиха в лапки
«Чом же ти пішов від хатки?
Їжачку скажімо спасибі,
Що рудій не став обідом»
І зайчиха їжачкові
Уклонилася у ноги.
«Ой спасибі вам»,- сказала
На чай в хатку запрохала.
Все це бачила сорока,
Допитлива білобока,
Вона лісом полетіла
І усім роз торохтіла.
Тепер всі у лісі знають,
Їжачка всі поважають.
Тільки скромний їжачок
Про пригоди всі мовчок.
26.05.2010
* * *
Їжачок, їжачок
Скільки в тебе голочок?
Їжачок порахував,
Та й нікому не сказав.
* * *
Моя рідна Вкраїна
Не знайти, не знайти ніде в світі
Краще рідної неньки – землі.
Тих садів у весняному цвіті,
Тих безмежних пахучих ланів.
Де річки простяглися стрічками,
Верби низько вклонились воді,
І птахи поспішають ключами,
В рідний край, кожен рік по весні.
Де калина в цвіту мов царівна,
Що не можна очей відвести,
Це земля – моя рідна Вкраїна,
Краще неї ніде не знайти.
Роси падають в трави, мов зорі,
Жайвір пісню співа з висоти.
І ліси, і зелені діброви
Ніжно, ніжно шепочуть землі.
Я щасливої долі бажаю,
Дорога Україно, моя,
Щиро в Бога для тебе прохаю
Миру, злагоди й довгі літа.
13.06.2010
О Боже!
О Боже! Хто тебе зустріне?
Чи буде віра на Землі?
Та віра, що одна єдина,
Як прийде час, Тобі прийти.
По сектах люди розбрелися.
Байдужий їм церковний дзвін.
Святого Хрещення зреклися,
І думають, що вже святі.
Прошу! О Господи, помилуй!
І церкву нашу збережи.
Щоб Православ’ю не загинуть,
Не розтягли хитрі вовки.
Дай сили вистоять спокуси,
Дай мудрості і дай снаги,
Щоб православні вірні душі
Цей шлях земний пройти змогли.
Щоб в вірності тобі не зрадить,
Пройти випробування всі,
Якщо в житті прийдеться падать,
То встати, й далі Хрест нести.
26.06.2010
Літо
Ось уже і тепле літо,
Гріє сонечко ясне
І духмяно пахне житом,
Ще зеленим, молодим.
Пахнуть трави соковиті,
Сяють крапельки роси.
Квіти росами умиті,
Променіють від краси.
Птаству весело і тепло,
Спів на різні голоси.
А високе літнє небо,
Сипле промені ясні.
27.06.2010
* * *
Цінуй любов. Цінуй життя.
Цінуй слова, як перла чисті.
Бо кращих цінностей нема,
Бо сказані слова вже вічні.
Не повернути їх назад,
І не спіймати у повітрі.
Вони ідуть під Небеса,
Слова прозорі й брудно – гіркі.
Всі сказані в житті слова
Засудять нас чи оправдають.
І буде складена ціна,
Яку вуста наші складають.
Ціна життю, ціна душі,
Що зіткана з Любові й Світла.
То ж не згуби, а збережи,
Аби прозорість слів - не згіркла.
1.07.2010
Мамине чекання
Хоч і літні грози, чи морози взимку,
Чи весняна повінь, чи осінній сум
Виглядає мати дітей біля тину,
Дивиться на стежку в далечінь ясну.
Мамине терпіння, мамине чекання,
Чим би його змірять, як його збагнуть?
Діти виростають і свого бажання
У світах далеких хочуть досягнуть.
А стежки життєві то горби, то ями,
То крутії схили, то чагарники.
Лиш одна єдина, що веде до мами,
Стелеться барвінком через всі роки.
Як можна забути рідні, добрі очі?
Чи забути ласку материнських рук?
Дякую вам мамо за безсонні ночі,
За усі тривоги від довгих розлук.
Я вклоняюсь низько і цілую руки,
За любові світло, що дали мені.
Пронесу у серці через всі розлуки,
Через всі дороги у моїм житті.
22.07.2010
Україно!
Як шкода тебе, Україно!
Любове і доле моя.
Для мене ти в світі єдина,
Як рідная мати одна.
Болять мені всі твої болі,
І серце за тебе болить.
Ти всякої бачила долі,
У просторі бурних століть.
Ти бачила війни жорстокі,
І голод нещадно косив.
Тай зараз в пророчому горі –
Чорнобиль полин натрусив.
Світянки твої солов’їні,
І зорі прозорі в росі.
Гіркою сльозою умиті
До волі ускрізь гіркоти.
Та й діти твої не розумні,
Красу твою не бережуть.
Беруть в тебе все – повні руки,
Та чи, щось для тебе дають?
Всі гази і дим сигаретний
Обкутали смородом все.
Живемо життям одноденним,
А слідом майбутнє іде.
І що ми залишимо дітям?
Чим дихати їм і що пить?
Коли у джерельних криницях
Вода від нітратів кипить.
О доле моя Україно!
Як хочеться, щоб солов’ї
Співали тобі не упинено,
При подиху вітру весни.
Щоб пахли поля пшеницями,
І житом зеленим в росі,
Щоб ті , що ступають за нами,
Твоїй любувались красі.
щоб тебе всім серцем любили,
І землю свою берегли.
Щасливої долі просили
У Бога і гідно жили.
11.07.2010
Колискова природі
На причілку хати вечір спочиває.
тиху колискову вітерець співає.
Колисає квіти, колисає вишні
І вечірні зорі подивитись вийшли.
Колисає вечір яблуні і груші,
І рясну калину, що росте у лузі.
Колисає в полі верби і тополі,
Золоту пшеницю, що дріма на полі.
Колисає в лісі сосни і дубочки,
Ягоди дозрілі й хитруни грибочки.
Щоб птахам і звірям затишно й привітно
Було в лісі завжди хоч зима чи літо.
Колисає вітер очерет на річці
Щось воді шепоче, дорогій сестричці.
Тихо промовляє хвилями хлюпоче,
Тільки чомусь річка спати все не хоче.
Колисає вітер ніжно, як дитину,
Всю земну природу, рідну і єдину.
Щоб світали ранки зоряні, росисті
Щоб жили щасливо всі ми – люди різні.
18.07.2010
Вересень
Так непомітно до нас вересень прийшов.
Осінніх квітів пахощі розлив.
З зігрітих літнім сонечком садів,
Поглянув яблуком, під стомленим листком.
Покликав дзвоник уже діток на урок
Всміхнулись квіти з ніжних рученят.
І як пташина із гнізда пташат,
Батьки ведуть в країну знань своїх діток.
Осінній вітер уже свіжістю війнув
Дитинство серцю тихо нагадав.
І так легенько, наче сам те знав,
Надію серцю, як із юності, вернув.
Легка хода ясної осені – краси.
П’янять останні квіти запашні
І чорнобривців зірочки ясні,
І ще так хочуть довше поцвісти.
29.08.2010.
|
| |
| |
