|
МАРІЯ ВЕРХОВЕЦЬ «КОЛИ ДО РАНИ СЛОВО ДОТОРКНЕ…»
|
|
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:55 | Сообщение # 16 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Колись
Колись шукали діток в капустах,
Приносили у сповитку лелеки.
Та ті часи уже мабуть далекі,
Що вже знаходять діток в смітниках.
Колись цвіло кохання, наче мак,
Його від вітру берегли у серці,
І несли наче воду у відерці,
Щоб не розхлюпать на життя стежках.
Колись світилась вірність у очах,
Єднались долі на життя майбутнє.
Все світле - зоставалось незабутнє,
І посмішка світилась на вустах.
Та пролетіло все, неначе птах.
Часи змінились і змінились люди,
І вітер перемін б'є нам у груди..
Та не згасити світло у серцях!
Гіркі роси
Землі буяє зеленню і цвітом,
Здається, що навколо все чудово -
Та росами гіркими все умито,
І пахне сонця промінь полиново.
Гіркого болю так не хоче серце,
І хочеться, щоб всі були щасливі -
Та болем переповнене відерце
Й лягають рано павутини сиві.
Як гірко знати, що біда так близько,
І треба з нею завжди рядом жити,
І жито молоде вже гнеться низько
Й марніють в житі волошкові квіти.
Лише надія ніжно серце гріє,
Що жито молоде вже не зів'яне.
Лише Любов хай в серці не міліє,
І Віра згоїть гірке зілля п'яне…
Стоїть солдат.
Стоїть солдат, схилившись на коліно,
Стоїть уже багато літ і зим.
О, скільки уже цвіту облетіло,
І скільки прогриміло гроз над ним.
Стоїть солдат у спогадах далеких
Про ту далеку і страшну грозу
І поіменно згадує полеглих,
Що полягли у ту страшну війну.
Навколо нього знов весна буяє,
І сипле снігом яблуневий цвіт.
Та варту він свою не полишає,
Охороняє від війни наш світ.
Ідуть до нього сиві ветерани,
В їх душах радість і гірка печаль,
Болять старі і незагойні рани,
І давить серце їм скорботний жаль.
Йому до ніг лягають ніжні квіти,
Стоять в мовчанні дочки і сини,
Щоб пам'ять зберегти в душі на віки,
Щоб більш ніколи не було війни.
Стежки кохання
Роси упали на трави,
Рання зійшла вже зоря.
Ходить кохання стежками,
Як молодії літа.
Молодість – квітка єдина,
Квітне лиш раз у житті.
Перше кохання як мрія,
Як би його зберегти?
Як би його не згубити
В вирі буденнім життя?
Серцю не дати старіти,
Не загасить почуття ?
Юності роки весняні
Мов пелюстки облетять,
Зрілості ранні тумани -
Смутку на серце печать.
Роси упали на трави,
Вечір теплий і п'янкий,
Ходять закохані пари,
Як і в далекі роки.
Любов і кохання
Любов і кохання - дві рідні сестри:
Де ходить любов, там кохання завжди.
Як сонце тепло посилає своє,
Так гріє кохання, коли любов є.
У серці холоднім любов не живе,
У серце байдуже кохання не йде.
І як не шукає стежинку душа,
Ніде не знаходить любові тепла.
У теплому серці, де квітне любов,
Завжди місце знайде кохання ізнов,
Мов садом розквітне бентежна душа,
І гріє, як сонце, любові краса.
Любов і кохання народжують в світ
Все те, що нам може всім серце зігріть,
І роси на травах, й веселку ясну,
Й дитинство, що має любові красу.
Не спить дорога
Не спить дорога ні в ночі, ні вдень,
Колеса б'ють і не дають спокою,
І всі спішать за покликом проблем,
Всіх звуть турботи вічні за собою.
І час спішить в минуле відійти,
З собою взяти радощі й печалі.
В майбутньому щось нове віднайти
І бігти за новим в незнані далі.
І ця життєва часу бистрина
Так змінює і нас, і все навколо,
Ось тільки була осінь – вже весна,
Життя ізнову починає коло.
Кладе Творець невидимі мости
Поміж життя крутими берегами.
Ось тільки – но не знали, як іти -
І бачимо місточок під ногами…
***
Не сій зерно, строптиве і колюче,
Не сій бур'ян у душу молоду -
Щоб не зросло байдуже і болюче
І не згубило молодість свою.
Не дай упасти юності в спокусу,
Щоб не зів'яли паростки добра,
Щоб зберегти ще світлу юну душу,
Дай ніжності, любові і тепла.
Хай світить душа лише любов'ю
І стане всім тепліше на землі.
Щоб нам не стать жорстокою юрбою,
А бути завжди справжніми людьми.
Не сій зерно, строптиве і колюче,
Щоб не зійшли жорстокість і біда,
Бо юні душі - то грунти родючі.
Тож хай зростають молоді жита.
О, зве душа…
О, зве душа в блакитну височінь,
І зве душа у зелені буяння.
Весняна пристань, вірю, не остання,
Лишень душею до весни прилинь.
Але чомусь осінні кораблі
І у весну так часто запливають.
Межи своєї мабуть, вони не знають,
І їх гойдають хвилі весняні.
А може, то не кораблі - а сни,
Що звідкілясь у душу прилинають?
Вони й самі того мабуть не знають,
Що так жадають теплої весни.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:56 | Сообщение # 17 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| СВЯТОМУ ДИМИТРІЮ РОСТОВСЬКОМУ
Тиша в келії, тиша в душі,
Світло лампади, й ікони святі,
Тиха молитва, і тиха сльоза,
Книга відкрита, як чиста душа…
Скільки провів у молитві ночей?
Скільки зронив світлих сліз із очей?
Душу й життя своє праці віддав,
Світ православний у вірі навчав.
Світ Тебе знає, Димитрій Святий!
Серцем відкритим в молитві своїй.
Молиться скрізь Православна душа.
Марною праця твоя не була.
На Батьківщині на рідній землі
Щиру молитву приносим тобі,
В мирі й Любові щоб всі ми жили,
Й дзвони церковні лунали завжди.
Милість щоб Божа із нами була,
Діва Марія від бід берегла,
Люди до Божого Храму ішли,
І не згасала молитва души.
14.06.08р.
Повернення до світла
Мов із доріг далеких, з забуття
Нам віра повертається у души,
Блукаючи дорогами життя
Усе до світла повертатись мусить.
Не може жити в темряві душа,
І не можливо пам'яті убити.
Всьому приходить у житті межа,
Лише з любов'ю варто в світі жити.
Та час уже повернення настав,
На рідну землю, в рідний свій Макарів
Вертається Святий Димитрій к нам
У визнаній всій світом славі.
Вертається, щоб розбудити нас
І душі наші світлом просвітити,
Щоб не втрачали ми той час,
Який нам дано з Богом в мирі жити.
Тож хай не будуть сплячими серця,
Й не будуть очі в суєті сліпими,
Щоб з гідністю прожити нам життя,
Йдучи до світла душами своїми.
23.06.2008
ПОВЕРНЕННЯ СВЯТОГО ДИМИТРІЯ В МАКАРІВ
Радій, Макарів наш, і торжествуй:
Великий Син вертається до тебе.
Колись давно Він народився тут,
Аби молитву піднести до Неба.
В Іллінськім Храмі Хрещення прийняв,
Зростав, мужнів великий Син народу,
В Христовій вірі Істину познав
Й обрав в служінні Господу дорогу.
Молитви щирі Господу возніс
За рідну землю й віру Православну.
У працях Своїх людям Світло ніс
Й здобув велику і Любов, і Славу.
В часи сумні губилися сліди,
Стиралося із душ все найцінніше.
За рідний край завжди молився Ти,
Димитрій, щоб спаслися душі грішні.
І ось на рідну землю Ти прийшов,
Вернувся, а чи може ми вернулись:
Щоб кожен у душі Любов знайшов,
Від сну зневір'я душі щоб проснулись.
Святий Димитрій, молимо Тебе:
Розвій туман молитвами Святими,
Хай Світло Правди нам Господь пошле,
Зігріє всіх щедротами Своїми!
В Іллінськім Храмі знову будеш Ти,
Звідкіль пішов у світ в Вірі Христовій.
Невидимі молитвенні мости
Хай об'єднають нас на віки знову.
Щоб укріпилась православна Русь,
В Любові об'єднались воєдино
Росія, Україна, Білорусь
Молитвами свого Святого Сина.
Хай Матір Божа всіх нас береже
І Омофором Своїм всіх укриє,
І все лихе в минуле відійде,
Й Любов Господня душі всім зігріє!
Моя Батьківщина
Де трави шовкові купаються в росах,
Де квіти медові п’янять без вина,
І дзвінко так коник співає в покосах,
І тихо біжить собі в річці вода,
І там, де калина оділась в намисто,
І лагідно вітер гойдає гілля,
У літнім дощі все довкола умито -
Усе це і є Батьківщина моя.
Де сосни верхами торкаються неба,
І ладаном пахне у лісі густім,
Там тиша така, лише вслухатись треба.
Та тишу ту чути дається не всім.
В березовім гаї, як в світлій світлиці,
Красуні берізки журливо стоять,
Гойдають у листі дощинок перлинки -
Усе це і є найдорожчий мій край.
Поля неозорі, і ліси, і степи,
Із співом пташиним у селах сади -
І пісня, що понад просторами лине,
Моє тут коріння з прадавніх віків.
Усе дороге тут і серцю все рідне,
Тут був і залишиться рідний мій дім.
І хочеться так, щоб життя було мирне
На рідній землі і у світі усім.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:56 | Сообщение # 18 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Мамі
Скоро сонце промінням засяє,
І освітить усе навкруги,
І птахи у садах заспівають,
І засвітять краплинки роси.
Все навкруг таке чисте і світле,
Я пройду по високій траві,
І травинки зелені й росисті
Вмиють ноги росою мені.
Я піду і знайду тії квіти,
Що посіяли ви на весні -
Вони теж всі росою умиті,
І проснулись уже на зорі.
Я нарву їх в букет різнобарвний,
І у глечик води наберу,
Біля вашого ліжка поставлю,
І тихенько сама відійду.
Ви на ранок відкриєте очі,
І побачите квітів букет.
Тож нехай після сонної ночі
Ви зустрінете з радістю день.
***
О Боже мій, помилуй і спаси,
З дороги збитися не допусти.
Кругом стоять привабливі пастки,
І стало жити - як по лезу йти.
Здається все, як і колись було,
І також світить сонечко в вікно,
І сипле дощик, і сади цвітуть,
Та тільки в світ добавилось спокус.
Шляхи широкі і стежки вузькі -
Як розібрати, с ким й куди іти?
Кругом гукають на свої шляхи,
І душі рвуть перевертні - вовки.
Кругом говорять, що Господь один,
Та поклонятись звут “богам” чужим,
На очі людям напускають дим,
І люди йдуть за призраком отим…
Господь і дійсно є тільки один,
Творець всього , що бачить нас самих.
І хоч доріг багато в світі є,
Та лиш одна до Господа веде.
Її знайти можливо лиш тоді,
Коли почуєш Бога у душі.
Спаде з очей туману та мара,
Ще трохи і загинула б душа.
Та зве Господь до кожної душі,
Але на жаль є души ще глухі,
Яки блукають десь у темноті,
Не бачать світла.”Господи, прости!”.
ВІЗЬМИ СВІЙ ХРЕСТ
Візьми свій Хрест – та йди в Дорогу.
Дорога ця – саме життя.
Як ти обрав служіння Богу,
Назад немає вороття.
Якою б не була дорога.
І сил нема вже нести Хрест –
З молитвою в душі до Бога
Ти будеш йти багато верст.
Шукать легке життя не треба,
Ми не для того в світ прийшли.
Ми - воїни земні для Неба,
Тож будьмо воїни завжди!
20.11.07.
РІЗДВЯНА НІЧ
Розсипалась зорі по небу мов перли,
І серпиком місяць униз погляда,
Виблискує сніг, такий чистий і легкий,
Що шкода ступити, зоставить сліда…
У тиші нічній і зовсім не звичайній
Лиш чути, як сніг під ногами хрустить.
Земля торжествує в Святковім мовчанні,
І Зірка Різдвяна освітлює світ.
Зоря сповіщає всім нам про спасіння,
Що милість Господня із нами завжди.
І довгим для нас є Господнє терпіння,
І світить Зоря крізь далекі віки.
В далекім краю у Давидовім місті
Зоря засвітилась для всіх на землі.
Спаситель всім нам народився у світі,
Аби від гріха усе людство спасти.
Хор янголів Божих на Небі співає,
Радіє як Всесвіт, радіє Земля!
І Діва Марія Дитя пригортає,
В поклоні стоїть з пастушками ягня.
Волхви із далеких країв поспішають,
Їх Зірка Різдвяна в дорозі веде,
Несуть із собою дари, які мають,
Царю всього світу, за людство усе.
І ми поклонімось у Божому Храмі,
Хвалу віддамо Царю Світу всього
І Діві Марії - у щирім вітанні,
Прославимо в пісні Велике Різдво!
ДЕНЬ СВЯТОЇ ТРІЙЦІ
У Божому Храмі заквітчано,
Всюди із липи гілля,
Пахне любистком і м'ятою,
Долу лежить лепеха.
Все у цей день по святковому,
З хором співає душа.
В Храмі високім, просторому
Всі ми – родина одна.
Всі ми об'єднані вірою,
В ній – сестри ми і брати,
Всі ми з молитвою щирою
Богу вклонитись прийшли.
Пахне і квітами й ладаном,
Вся торжествує земля.
Духом Святим життєдайним
Живиться кожна душа.
В Бога Творця Триєдиного
Я на колінах прошу
Милісті над Україною
Й миру всім в світі цьому.
27.05.07.
Любов Христа
За нас з Любов’ю Він віддав Життя.
І в смерть немає більше вороття.
За грішних нас пролив Святую кров
Господь Христос, чиє ім'я – Любов.
І Хрест тяжкий узяв, усі гріхи,
Які у світі будуть і були,
І ті, що зараз є у цім житті -
За всіх Христос, розп’ятий на Хресті.
Та воскресінням перемігши смерть,
Нам дарував Воскресний Світлий день.
І Хрест як меч, щоб боронив від зла.
Любов Христа - безмірна і Свята.
Дає Господь нам все
Дає Господь нам все: життя і світ,
І неба висоту – ясну блакить.
Дає Господь тепло, і всьому цвіт,
Щоб все для нас було – у світі жить.
Дає Господь любов безмірну нам,
І по життю веде Його рука,
І добру волю – вибір зроби сам:
Служитимеш добру, а чи гріхам.
Дає Господь нам все, і все терпить:
І нашу черствість душ – і душ сліпих,
І нашу суєту – усе в житті земнім.
Й невірність нашу, навіть у малім.
Чекає нас Господь із каяттям -
Та зайняті ми суєтним життям.
Весь час ми спішимо, нема часу.
А роки йдуть – від нас життя несуть.
***
Не спи, душа моя, не спи,
І не дивись солодкі сни –
Щоб не підкралася біда,
Як тать не знано звідкіля.
Не спи, душа моя, не спи,
Будь на сторожі скрізь й завжди.
Любові свічку засвіти,
Хай світить всім, не загаси!
Не спи, душа моя, не спи –
Життя нелегкії часи,
Випробування час настав,
Господь та допоможе нам!
Не спи, душа моя, не спи,
Молитву Богу вознеси –
Щоб через всі життя роки
Із Світлом і до Світла йти!
28.11.07.
***
Небо на землю впало,
Сонце померкло в пітьмі,
Все навкруги застогнало,
Гори упали німі.
Все, що живе, завмерло,
Страх і нестерпний біль -
Наче зійшло все в пекло…
Божий ударив грім…
Там, на горі Голгофі,
І на високім Хресті
Стогне Христос, розіп’ятий
Не за свої гріхи.
Муки і смерть притерпівши,
Смертю він смерть переміг,
І на Хресті страждавши,
Бога просив за всіх.
Стогне Господь і зараз,
Хоч вже пройшли віки,
Стогне, і знов страждає
Не за свої гріхи.
Ризи Христові ділять,
Рвуть на малі шматки.
Може вони не вірять,
Що то усе гріхи?
Досить. Пора зупинитись,
Стати усім людьми.
Щиро до Бога взмолитись:
«Господи, нас прости!»
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:57 | Сообщение # 19 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Життя мине. Як все минає,
Хто скільки не прожив би літ.
Та кожен перед Богом стане,
Щоб дати Богу свій отвіт.
В житті ми живемо байдуже,
Не думаємо ми про те…
Чи ми лукавим, чи не дуже?
Яке життя наше земне?
І чого варті сподівання?
І чого варті в світі ми?
Чи може ми наліво станем,
А чи направо на Суді?
Як янголи засурмлять в сурми,
Господь прийде до нас з Судом,
То з ким і де тоді ми будьмо?
Нас Рай чекає, чи – Содом?
***
Глибока Вічності криниця.
Назад немає вороття.
І не одна мине річниця,
Та не вернути все життя.
Дає Господь життя в дарунок,
Народжує із небуття,
І ніжний проміння цілунок
Голубить немовля – дитя.
Але життя земне жорстоке,
Одвічна в світі боротьба.
Душа людині – поле бою,
І боротьба – саме життя.
Та вистояти можна лише
Як стати воїном в житті.
Господь ніколи не залишить.
Із Ним у Вічність легше йти!
16.08.07.
***
О Господи, прости нас всіх
За нерозкаяний наш гріх!
Прости, що ми такі сліпі
Блукаємо по цій землі,
Що всі ми у житті земнім
Шукаємо щасливих днів,
Ідемо у густу пітьму,
Не бачим Істину Святу.
Не чуєм голосу Твого,
Бо нам весь час не до того,
Нема коли нам в храм піти,
Сказати: “Господи, прости!”.
А як трапляється біда,
Не знаємо, іти куди.
О Господи, прости нас всіх,
Дай розум, щоб збагнуть свій гріх.
***
В цьому світі спокою нема.
Все навкруг – суєта, суєта…
Дні за днями летять в суєті,
Хочемо ми встигнути все в житті.
Все спішить в круговерті буття,
Транспорт, люди, і навіть Земля.
Важко встигнути, обмаль часу.
Мов в змаганні за часом спішу.
Хочем час у житті наздогнати,
Та хвилини, мов вітер, летять.
І минають всі наші роки
В круговерті життя суєти…
29.11.07.
***
Не спіши осудить, не спіши!
Хай твій спокій і мир у душі
Не турбує розмова чужа.
Помовчи, не народжуй гріха.
Помовчи, коли ніщо сказать.
Хоча інколи важко мовчать.
Але світлі слова збережи,
Щоб не впасти в спокусу душі.
По дорогах земного життя
Ми в надії йдемо в майбуття.
І нічого тоді не вернуть.
Світло серця свого не забудь!
27.11.07.
РАННЯ ОСІНЬ
Якою ранньою буває осінь.
Ще в вирій не летіли журавлі.
Та срібла павутина вплелась в коси
І лінії лягли вже на чолі.
Яким важким буває сум осінній.
Хоч навкруги яскраві кольори,
Іще на дворі дні погожі, літні,
Та подих вже осінньої пори.
Як важко на душі буває часом
Від того болю, що у світі є.
Та випити повинні ми ту чашу,
Яку Господь нам за гріхи дає.
12.07.08.
Спогад про дитинство
Чую мамину пісню, що лунає з дитинства,
Бачу зовсім іще молоду.
Пахнуть яблука медом з золотого намиста,
І по стежці я садом іду.
Бачу тато на дворі, я гукаю до нього,
Зустрічають мене у дворі
Мої мама і тато, й мої роки дитинства,
Ті хвилини в житті дорогі.
Пролетіли вже роки і дитинство далеко,
Та ніколи його не забуть.
І душею я лину, як з –за моря лелека,
Щоб те щастя на хвильку відчуть.
Я цілую вам руки і вклоняюсь доземно,
Мої рідні і добрі батьки.
Хоч і роки минають, та від спогадів тепло,
Те тепло у душі назавжди.
***
Україно! Моя Україно!
Скільки в світі про тебе пісень,
Скільки болі й наруги терпіла -
Та й і зараз не кращий твій день.
У піснях ти квітуча й весела,
І широкі лани і сади,
І багаті й щасливі в нас села,
І густі в нас безмежні ліси.
Україна і дійсно квітуча,
Та вже мабуть настав такий час,
Як хвороба підступна-повзуча,
Так і заздрість підкралась до нас.
Ті лани, що в житах колосились,
Що, здавалось, їм краю нема,
На шматочки-паї розділились,
Й бур’янами заквітла земля.
У лісах, що батьки насадили,
Стало дуже прозоро у нас,
Щось ліси уже так поріділи,
Наче буря пронеслась якась.
Запустились річки повноводні,
Позаростав густий очерет -
І вже наче у справжнім болоті.
Лише жаб’ячий чути концерт.
Заросли бур’янами і души,
Все, що цінне було у житті,
Переходить на бажані “гроші”,
Продається усе, що в ціні.
Що ж, усе продамо - і багаті
Будемо дуже щасливі мабуть.
Ми ж такі українці завзяті,
І грошей нам багато дають.
Не татари, не орди чужинські
Нас грабують по волі чужій
На своїй на землі, українській,
Вороги Батьківщині своїй.
***
Мов пташка, б'ється трепетна душа,
Співає іволгою на світанні.
І завмирає радісно струна,
І віра гоїть незагойні рани.
Б'є джерело цілющої води
У Божім Храмі Віри і Надії.
Любові келих подали й мені,
Аби збулися нездійснені мрії.
Весняне сонце землю зігріва,
І все радіє ніжному промінню.
Хай буде в світі все лиш для добра!
Лиш у добро душею й серцем вірю.
19.11.07.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:58 | Сообщение # 20 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Я люблю це життя
Я люблю це життя неповторне
І його перехрестя доріг.
Мчать літа, як розпряжені коні
Поміж спілих пахучих хлібів.
Я люблю, коли пахне весною,
Всюди тануть від сонця сніги,
Коли в небі летять над землею
І курличуть в ключах журавлі.
Я люблю, коли дихає літо
Ніжним запахом скошених трав,
Як вбирають вже виспівше жито
Польові кораблі на ланах.
Я люблю цю замріяну осінь,
Цей барвистий навкруг листопад,
Ці холодні ранковії роси
Й журавлів, що у вирій летять.
Я люблю, коли вкриє снігами,
Покривалом мов, землю зима,
Й розгуляється вітер полями
Й поміж вулиць села завива.
Я люблю це життя неповторне
І його перехрестя у ніг.
Мчать літа, мов розпряжені коні.
Не збивайтеся з вірних доріг.
Мій дивний сад
Я посаджу свій дивний сад,
Посію квіти -
Хай цвітуть вишні на зорі,
Росою вмиті!
Хай прилітають у мій сад,
Де пахнуть квіти,
Птахи співають свої пісні
В духмянім цвіті.
Хай сонце ранок осява
Густим промінням
І кожну душу зігріва
Садів цвітінням.
Хай роси падають із трав,
Дзвінкі, барвисті,
Хай заспіває вітер нам.
В зеленім листі.
Хай квітне цей мій дивний сад,
І пахнуть квіти,
Хай буде добре усім нам
У цьому світі!
ЛІТНЯ НІЧ
Тиша. Уже ніч на дворі.
Спочиває вся земля.
Світять в небі яснії зорі,
Й місяць землю осява.
Колискової співає
Тиха, тепла, літня ніч.
Вітер верби там гойдає,
І шепоче тиху річ.
П'янко пахне матіола,
Розливаючи меди.
І з'явилась зірка нова
У зіркової сім'ї.
Ніч і тиша, як молитва,
Що іде з глибин землі.
А земля, як мати рідна,
Вона молиться завжди.
Та молитва тиха й ніжна.
Тільки хто її збагне?
Лиш зоря ясна вранішня
Літню нічку проведе
27.06.07.
СЕРПЕНЬ
Наче недавно яблуні цвіли,
Земля купалась в ніжній заметілі,
І свій танок кружляли ластівки,
І тануло усе в пташинім співі.
Та вже сади, мов скупані в меду,
І яблука виблискують боками,
І груші, як дзвіночки у саду,
Нагадують, що осінь поряд з нами.
Серпневі грози сиплять блискавки,
І грім, як стогін, до землі відходить.
Дощами плачуть хмари грозові,
І вітер їх по небу кудись гонить.
І вечори вже теплі не такі,
І на траві уже холодні роси,
І квітнуть квіти вже не весняні –
Барвисті айстри і пахучі флокси.
Уже не чути співу солов'я,
Й не лічить вже в саду літа зозуля,
Городиною пахне вже земля.
Це наше літо майже все минуло…
09.08.07
***
Літо вже давно від нас полинуло.
Вже відходить й осінь золота.
Розмовляє вітер із калиною,
Шепче їй, що вже іде зима.
Розмовляє вітер із берізками,
Тихо колискову заспівав,
Їхніми листочками-копійками,
Щедро всі стежки позасипав.
Обгорнуло все холодним подихом,
І прозора тиша, аж дзвенить.
Йде уже зима листком-листопадом,
Щоб собою світ заполонить.
***
Не стріляйте лебедів, не раньте,
Хай не пада долу білий пух.
Вірну їх любов не розлучайте,
Хай не тужить без подруги друг.
Хай не тужить у біді лебідка,
Не туманить очі самота.
Одинока доля дуже гірка,
Мабуть, ще гіркіша полина.
Хай щасливі будуть лебедята,
Щастя і любов несуть у світ.
Буде менше горя, більше свята,
Адже всі у світі хочуть жить.
Світ широкий , вистачає місця,
Тільки без краси життя сумне.
Лебеді несуть на крилах щастя,
І можливо щастя те - твоє.
***
Я на долю свою не жаліюсь,
Я життя це безмежно люблю,
У веснянім цвітінні купаюсь,
І у осені мрійно тужу.
Хоч і часто в житті так нелегко,
Та не лаю я долю свою,
І у небі осіннім лелека
Не засмучує душу мою.
Що ж, хай дні пролинають і роки,
Хай все буде по волі Творця.
Я живу й буду жити, до поки
Б’ються в світі ще добрі серця.
Хай вершин самих вищих не зможу
Я у цьому житті досягти,
Але вірю: Господь допоможе
І в долині стежиною йти.
А як прийде той час мій останній,
Я в минуле на мить озирнусь,
І любов свою світу оставлю.
І в долоні Творця повернусь.
***
Дорогі довгі і короткі,
В кого - тернисті і тяжкі,
В кого - легенькі і гладенькі,
А то буває і слизькі.
У кожного життя єдине,
І в кожного життя своє.
Хтось - не цінує й до загину
Розтрачує на все пусте.
А хто старається, як можна
Багатством більше обрости,
І думає, що взяти можна
Усе й за межу понести.
А хто за владою женеться,
Хоч би там навіть і потоп.
Не думає й не схаменеться,
Що станеться уже потом.
У кожного життя єдине,
І в кожного мета своя -
Хто серцем і душею тліє,
А хто згорає як зоря.
Хто тихо свою справу робить,
І не трубить, і не кричить.
Добро у праці своїй творить,
І хоче просто в світі жить,
Засіять поле, хліб зібрати,
Садить сади, ростить дітей,
У мирі жити й прославляти
Творця, за світ і кожний день.
Дощик
Вітер, вітер, вітерець
Гонить хмари, мов овець,
А із хмарок тих густих
Сипле дощик на усіх.
Утікає дітвора:
Прийшов дощик до двора.
Миє фіртку , миє дах,
Ллє цей дощик по шибках,
Миє луки і сади,
І дороги і лани,
На городі огірки,
Щоб смачнішими були.
Миє все, все дещо є,
По калюжах виграє.
Потікли ускрізь струмки,
І розвіялись хмарки
Вийшло сонечко із хмар,
Все заграло в сотні барв.
Вийшла з хати дітвора
Й почалась велика гра.
КОЛИ ДО РАНИ СЛОВО ДОТОРКНЕ…
Ну, щоб здавалося, слова?..
Л.Українка
Ну, що те слово? Слово – тай і все.
Але чому воно так ранить душу,
Що навіть часом і заплакати мушу,
Коли до рани Слово доторкне?
Ну що слова? Пуста собі розмова…
Але чомусь так трепетно душа
Чекає на важливі їй слова -
Бо суть в них є і Істини основи.
Слова - мов зерна, добрі і колючі,
І всі ми в цьому світі – сівачі.
Та часом гинуть гідності ключі,
І сиплються слова гнили й вонючі…
Теж бережімо чистим Божий дар,
Щоб сіять зерна доброї пшениці,
Щоб не склювали нас недобрі птиці –
Щоб дати добрий Богові врожай!
14.09.08.
СЛОВА МОВ ЗОРІ
Слова мов зорі падають в долоні.
Я лагідно плету із них вінок.
Велика сила є кожнім слові,
Що плаче чи сміється, як струмок.
Душа говорить – і виходять вірші.
Буває – радісні, бува – сумні,
Як і життя, не менше і не більше,
Знаходяться завжди слова свої.
Слова печалі, у дощах осінніх,
Що сіють хмари сиві і сумні;
Слова веселі, що у росах літніх,
Які дарує ранок на весні…
Ще є слова, що падають у душу
І будять совість, що собі дріма,
Але і їх, на жаль, сказати мушу,
Аби проснулась хоч одна душа…
Слова високі, сповнені Любові,
Що так потрібна кожному із нас,
Бо в світі ми усі не випадкові,
І даний Богом кожному свій час.
Тож бережімо слово наше чистим,
Ніби на травах вранішня роса.
Бо Божий дар не може бути іншим:
Які слова, такою й є душа.
01.09.08.
САД НЕЗЕМНИЙ
Десь там, в краю далекім і незримім,
Є дивний Сад незнаної краси,
Із дивними птахами неземними,
Які співають пісні неземні;
Плоди на вітті неземного Саду
Що розливає пахощі свої…
Все створено у цім Саду до ладу,
І б'ють джерела чистої води.
Там квітнуть квіти цвіту неземного,
Даруючи духмяний свій нектар,
І завжди подих вітру весняного
Там – нагорода, справжній Божий дар.
Любов і щастя в тім Саду панують,
І люді в радості у нім живуть,
Свого Господаря завжди шанують,
Хвалу і Дяку щиро віддають.
Нема там горя і нема печалі –
Лише Любов і Божа благодать:
Своє вони давно перестраждали,
Що дано було їм перестраждать.
Та шлях до цього Саду незвичайний,
Не кожен може тім шляхом пройти,
Хоч і відритий він для всіх, звичайно,
Лише бажання треба –
віднайти!
09.09.08.
ВКЛОНЮСЬ ЗЕМЛИ
Вклонюсь землі, що хлібний колос родить –
Як мамі, що дала мені життя…
Усе в житті приходить – і відходить,
І скільки всього бачила земля…
Мине й цей день, відійде у минуле.
Візьми з собою добре і лихе.
Прийде на зміну завтра, і що буде?
Яким у завтра світ цей увійде?
Якими будем ми і все навколо?
Якою буде матінка-земля?
Чи задзвенить на полі житній колос?
Чи вмиє його вранішня роса?
Чи буде линуть ніжна пісня щиро?
Всміхатись мамі радісне маля?
І чи щаслива буде Україна –
Колиска миру й дружнього тепла?
Я вірю щиро, що той час настане,
Всі чвари у минуле відійдуть,
Любов Господня всіх нас об'єднає,
І в своїх душах мир всі віднайдуть.
І знову задзвенить колоссям поле,
Подивиться волошками у світ,
І вродить житом, а не гіркім болем,
І вранішня роса впаде на цвіт.
Я вірю щиро, що лише Любов'ю
Нам варто жити в цім земнім житті –
Щоб було менше в нашім світі болю,
Бо всі ми – люди, сестри і брати!
16.09.2008.
ХОДИТЬ ОСІНЬ
(Діткам)
Ходить осінь по полях,
Ходить осінь по садках.
У дощі купається,
В золото вдягається.
Сипле в трави волокно,
Біле ніжне полотно.
На гілля чіпляється,
Літом називається.
Ну. а літо не просте,
І уже не молоде –
Літо уже бабине,
Й губить сиве прядиво.
Та ще сонечко ясне
Нам тепла проміння шле,
Рано в росах грається
Так, ніби купається.
А з листочків золотих
Килим нам ляга до ніг.
Платить осінь дорого,
Щиро сипле золото!
19.09.08.
***
Посміхнулось сонечко в вікно,
Посміхнулось лагідним промінням…
Сипле осінь золоте перо,
І снує скрізь ніжним павутинням.
Відлітають вже від нас птахи,
З сумом залишаючи нам осінь.
З піднебесся линуть голоси,
Розсипають туги дрібні роси.
Тихим вальсом ніжний вітерець
Між дерев замислених танцює.
Жовтий лист, неначе прапорець,
Грає з вітром, що його цілує.
Та до серця осінь не прийшла,
Лише смутку пригорщу сипнула.
Осінь, осінь ніжно-золота
Лагідно до себе пригорнула.
28.09.2008.
ДАЄ ГОСПОДЬ НАМ ДЕНЬ СПАСІННЯ…
Дає Господь нам день спасіння,
Дає надію на життя.
Христове Світле Воскресіння –
Нам шлях у вічне майбуття.
Своїм життям, Своєю Кров'ю
Господь нас викупив з гріха,
Своїм терпінням і Любов'ю
Відкрив дорогу в Небеса.
На Небі янголи співають,
(І торжествує вся земля)
І на землі благословляють
Пробудження в нове життя.
Не спи, душе, і пробудися,
Прийми спасіння благодать –
З руки Господньої напийся,
Щоб вічну радість з Богом знать.
Господь Христос за всіх розп'ятий,
І муки й смерть за всіх терпів,
Щоб нам усім спасіння дати,
Щоб нам позбутись від гріхів;
Щоб обминути страшні муки
І не горіть повік в огні.
Господь дає нам Свої руки,
І на стежки нас зве Свої.
Прийдімо у Храм святий Господній,
Прийдім з молитвою в душі,
Покаймося в гріхах сьогодні,
Щоб було легше на Суді!
01.10.2008.
|
| |
| |
