| Avtor | Дата: Середа, 08.02.2012, 16:59 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Коли ще було Сонце малюком,
Таким маленьким жовтим Соненятком,
Подарував Татусь йому альбом,
Щоб Соненятко вчилось малювати.
Подарував Татусь Йому мольберт.
Такий маленький, ну, на розмір Неба.
Під Небом тим стояв тоді Поет,
Йому до віршів рими було треба.
А Соненятко малювало День
І заодно навчилося співати.
Прийшов Поет і став із тих пісень
Чудесні світлі рими вибирати.
А потім вибрав ритм і розмір він,
Як вибирають для акторів ролі.
Приміряв вірш, а згодом ще один,
А згодом поскладав усіх їх долі.
Бо долі є також і у віршів.
Якщо в єдину разом нас зібрати,
То вийде безліч кольорових слів,
З яких картину можна збудувати.
* * *
Метафори – це із сім’ї пернатих!
Ти їх до ніжки форми не припнеш.
Бо як відмовляться вони літати,
То у житті нічого не збагнеш.
І тоді збрешеш: «Незбагненне все це».
І примітивним станеш, як жалі.
А потім з Неба тихе-тихе Серце.
Торкнеться твого неба і землі.
І стане все таким до болю рідним,
До радості настільки рідним теж.
І ти оці метафори, як диво,
Немов Причастя, трепетно приймеш.
* * *
Це не зима – народна казка:
«Дванадцять місяців» - і все.
У серці мовлене :«Будь ласка» -
Тебе до ватри принесе.
Навкруг сидіти дружно будуть
Дванадцять мужніх мудреців.
Для тебе теж вогню добудуть.
- Чого, - спитають, - ти хотів?
І що ти зможеш відповісти
На це питання із душі.
Тобі запропонують сісти
Дванадцять місяців-віршів.
Чи ти такого сподівалась:
Всі пори року, вірші всі
З Небес долоні враз здійнялись
І приземлились у душі.
І от сидять довкола Слова
Дванадцять місяців-братів.
Душа готова, йти готова
За Тим, Хто їй життя вручив.
* * *
А вас так рясно, як достиглих груш.
У серці кожне – на своїй сходині.
Слова, слова, будь ласка, кроком руш!
Назустріч Богом створеній людині.
Вас не розсиплю бісером в спориш,
Для цього ви занадто всі безцінні.
І проситься одне: «Мене залиш
На цій зів’ялій майже стебелині».
Вона з чийогось серця проросла
І теж комусь гоїла серця рани.
І от тепер благає для стебла
Листочка, котрий вишитий зірками.
Листочок буде – з’явиться і цвіт.
А буде цвіт – народиться і Слово.
У нас на всіх – єдиний Заповіт,
Записаний абеткою Любові.
|
| |
| |
