| Черный | Дата: П`ятниця, 20.07.2012, 13:31 | Сообщение # 1 |
|
Offline
Рядовой
Группа: Пользователи
Сообщений: 11
| ПАМ’ЯТАЄШ?
Пам’ятаєш?
Як краплинами дощу
Стелилося життя додолу
Як з тебе пригорщу черпнув
Цнотливого заряду долі
Без парасольки, на пролом
Ми друг до друга крокували
А блискавки як, в унісон
Свої тіла переплітали
Як ти граційно підійшла
І руки розвела в обіймах
А я спіткнувся і упав
У ліжко думки божевілля
А потім прірва, грім , вино
І скрипка з чорного футляру
Спітніле неба полотно
І погляд з плавленої сталі
Ти викресала звук у хміль
Бажаний серцем шлях в Валгалу
Ми вигромили сто повій
Та насолоди не пізнали
Ми розлилися, ми – не ми
Екстаз є другом божевілля
Хоч незнайомими були
Та розцвіли в одне сузір’я
*************
МОЯ УКРАЇНА
Частоколом тополиним
Яблуневим цвітом
І рубінами калини
Ненька оповита
Колисковими піснями
Лебедів дитинства
Материнства рушниками
І каштанів листом
Край дороги журавлями
Поля коромислом
Парубками в шароварах
Німфами в намисті
Верболозом оповита
Соняхів кругами
Приголублена, зігріта
Жовтими руками
Козаків - героїв
Славою окута
Оселедці ніжать скроні
Підбородок - вуса!
Колисковою зігріта
Мовою п’янкою
Не померли твої діти
Не ржавіє зброя!
Ми готові за рідненьку
Іти до загину
Не покинемо ми неньку
НЕЬНКУ - УКРАЇНУ
************
СВІТАНОК (ДУМКИ)
Спопіловілим місяця сріблом
Вибіленою темінню ночі
На пожовклім пергаментнім листі
Залишаюся, зрошений скотчем
Кабалою світанку сп’янілий
Вихолостивши дУмки зараз
Вмістиме стакану – у тіло
Вмістиме душі – напоказ
Недоказаних слів заскиртилося
Перетрухло в мені колосся
Скільки ж надії клубилося
Босоногим як йшов у життя
Скільки амбіцій жиріло
Невичерпних ідей до небес
Полягло поміж ними валькірій
Не поставивши пам’яті хрест
Скільки вогню полихало
Ігрищем власних зіниць
Корбою тягнулось начало
Звалитися щоб долілиць
***
Вищерблений променем сонця
Заколиханий блиском роси
Роз’ятрив стоголосся безсоння
Протиріч захопивши ясир.
***************
ТИХО (КОЛИ ДОЩИТЬ)
Сутулиться небокрай,
Розбухає каруселлю стихії.
В долоні плескає, громихає
Погрозами мружачи вії.
Кудлатих штурхаючи
Бавовну в труху,
Одягає тіло в щетину.
Озвірівши, у люті танку
Озвіріння не знає зупину.
Із канонади, слинявих щелеп
Виковує в блискавку іскру
Апогеєм – спокій тенет
Що,
Невидимо над світом повисли
Тихо… Відривається в кайфі свідомість.
Тихо, так тихо… слова вириваю натомість.
Там же… де тихо… де
Сплеск,
Рожевих тканин
Вологого лона природи
А потім по новій – плинність годин
Чорний чай і сухі бутерброди.
А зараз тихо.
************
КОЛИ
Коли викручує життя
Незагартовані ще в’язи
Коли до чистого листка
Дороги передсмертних спазмів
Коли вертепом навсібіч
Жбурляє внутрішнім поривом
Коли бажання мур сторіч
Словами перетерти в глину
Коли гуркоче далечінь
Знадливим поглядом цукатів
Коли поезії плетінь
Заковує ефір у грати
Коли оскалом невпопад
Навовкулачене безсилля
Погрозами кусає страт
Душі видавлюючи схлипи
Куди іти? Іти куди?
Бажаний простір де шукати
Коли бурлить життя в крові
Готовністю левітувати
****************
Зостається небагато
Слюни набрати повний рот
Щоб невідомість пронизати
Гірким наповненням блювот.
|
| |
| |
