Вітаємо Вас, Гость
[ Нові повідомлення · Участники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Галина Герасименко. Іноді...
lebidkaДата: Четвер, 16.08.2012, 08:29 | Сообщение # 1
Offline
Лейтенант
Группа: Перевірені
Сообщений: 46
Репутация: 0
Іноді кимось хочеться стати,
Сьогодні ж – поетом старої кав’ярні,
Послухати Паганіні великого міста ,
Що десь притулився на розі кварталу,
О, як не довго, та як вогнисто
Їх доля примхлива вела і кохала.

Колись гомоніла юрба стовуста,
Так схожа шумом на пісню припливу,
Сумні дефірамби старому артисту,
А він усе той же, та тільки – сивий.
Здолали нарешті одвічні шукання,
В тенетах меланхолійного смутку...

Тепер парує на столику кава,
І тиша шепоче: «Втомився ти хутко.
Спочити вже час...» в мемуарах – сюїтах
Знесилена пам’ять лягає на плитах
Примхливою тінню великої кішки
Прокралась Пиха та Тиша до неї:
Прийшла гратись нервами?
Досить вже, тихше
Нехай одпочине, розслабиться трішки,
Забуде невдачі і слави кожух...
Та спогади будять неприспану тишу,
І сиплються зорі в старий капелюх,
І кава зненацька дихнула палкіше...
Що бачиться звідти? Величний момент
Встає мнемосіна, чи кіт – диригент.
На чорному фраці пришпилено бант,
Поважна хода, змах руки величавий,
І паличка зблиснула : «Браво! Талант !»
У нього в руці, чи у скляночці кави...
А це вже партнери напудрених дам,
струнких кавалерів вальяжно – поважних
З- під віяла вій блисне вогник лукавий,
І тоне в пітьмі таємничих дзеркал.
Лорнетки, пенсне, декольте, ордени,
Сплітаються сутінки тіней величних,
А поряд, навпроти, на голій стіні,
Сплелися дві тіні, мов храмові свічі,
І капає віск на столітнє пенсне...
Принишкло, завмерло все, зараз почне...
Симфонію ночі, Ніколо, заграй
Скорилася скрипка руці віртуоза,
Полиньмо в божественних звуків розмай,
І край: не займай, не буди, не чіпай...
- Це ти, моя Музо, на вогник зайшла?
Давно ми з тобою так щиро палали.
Погрійся, сердешна, та серця не рань,
Не можу я більше зі світом лукавить.
Погрійсь, стрепенися, бо де ж як не тут
Тобі безкоштовно натхнення наллють?
То як ти ?
На поклик до тебе прийшла,
Не треба цих зморшок, романтику міста,
На струни цих розбурхані лагодь смичка,
Щоби зазвучали пронизливо, чисто.
 
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

До нас заходили
Учасники: