|
Галина Герасименко. Несмелые каракули мои...
|
|
| Avtor | Дата: Середа, 26.12.2012, 16:22 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Богу
Несмелые каракули мои
Преображаешь светлою улыбкой,
В лучах Твоей Божественной Любви
Лекарствами становятся ошибки…
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Середа, 26.12.2012, 16:30 | Сообщение # 2 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
В точке сегодня – здесь и сейчас
Неповторимость рождается
В ней вся вселенная собралась,
То, что дано совершается.
День отражает поиски дня,
Капля – миры бесконечные
Взгляд человека – вспышки огня,
Протуберанцы сердечные.
Завтра – сегодня, начало- конец,
Переплетенья дорог,
Все мы едины, и в каждом – Творец,
Жизни начало и Бог.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Середа, 26.12.2012, 16:31 | Сообщение # 3 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Моим учителям
Спасибо Вам за добрые слова,
За чуткость, за вниманье, за науку
Что, терпеливо отложив свои дела,
Вы искренне мне подаете руку.
За своевременный шлепок, и за пинок,
Совет , подсказку, выговор суровый,
Что время с вами– свежести глоток,
Свобода мысли, очищенье словом.
Хотя так встречи наши коротки,
Но главное не увидать глазами -
То знают сердца длинные гудки,
Соединяющие нас, и с нами.
Собравшихся в Его большой горсти
Не разбросать ни завтра, ни сегодня,
Когда нам всем в дороге – по Пути,
И мил ДРУГ – Дар РУки Господней.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Середа, 26.12.2012, 16:31 | Сообщение # 4 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Іноді кимось хочеться стати,
Сьогодні ж – поетом старої кав’ярні,
Послухати Паганіні великого міста ,
Що десь притулився на розі кварталу,
О, як не довго, та як вогнисто
Їх доля примхлива вела і кохала.
Колись гомоніла юрба стовуста,
Так схожа шумом на пісню припливу,
Сумні дефірамби старому артисту,
А він усе той же, та тільки – сивий.
Здолали нарешті одвічні шукання,
В тенетах меланхолійного смутку...
Тепер парує на столику кава,
І тиша шепоче: «Втомився ти хутко.
Спочити вже час...» в мемуарах – сюїтах
Знесилена пам’ять лягає на плитах
Примхливою тінню великої кішки
Прокралась Пиха та Тиша до неї:
Прийшла гратись нервами?
Досить вже, тихше
Нехай одпочине, розслабиться трішки,
Забуде невдачі і слави кожух...
Та спогади будять неприспану тишу,
І сиплються зорі в старий капелюх,
І кава зненацька дихнула палкіше...
Що бачиться звідти? Величний момент
Встає мнемосіна, чи кіт – диригент.
На чорному фраці пришпилено бант,
Поважна хода, змах руки величавий,
І паличка зблиснула : «Браво! Талант !»
У нього в руці, чи у скляночці кави...
А це вже партнери напудрених дам,
струнких кавалерів вальяжно – поважних
З- під віяла вій блисне вогник лукавий,
І тоне в пітьмі таємничих дзеркал.
Лорнетки, пенсне, декольте, ордени,
Сплітаються сутінки тіней величних,
А поряд, навпроти, на голій стіні,
Сплелися дві тіні, мов храмові свічі,
І капає віск на столітнє пенсне...
Принишкло, завмерло все, зараз почне...
Симфонію ночі, Ніколо, заграй
Скорилася скрипка руці віртуоза,
Полиньмо в божественних звуків розмай,
І край: не займай, не буди, не чіпай...
- Це ти, моя Музо, на вогник зайшла?
Давно ми з тобою так щиро палали.
Погрійся, сердешна, та серця не рань,
Не можу я більше зі світом лукавить.
Погрійсь, стрепенися, бо де ж як не тут
Тобі безкоштовно натхнення наллють?
То як ти ?
На поклик до тебе прийшла,
Не треба цих зморшок, романтику міста,
На струни цих розбурхані лагодь смичка,
Щоби зазвучали пронизливо, чисто.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Середа, 26.12.2012, 16:32 | Сообщение # 5 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Поглянь, як квітує наш зоряний сад,
Ловімо натхнення летючі стожари
Дорога до серця, звідай нелегка,
Та вийшла душа, наче місяць, з – за хмари.
Ходімо з тобою в задумливий сад,
Згадати весну, що колись відбуяла,
І той, незбагненний душі зорепад,
І слави твоєї величні хорали.
І свічі кохання - натхнення твого,
Що знову сплелись на стіні посивілій,
Нехай же воскресне яскравий вогонь,
І запал вдихне в твою душу і тіло.
Твори ж, як колись, полони і тривож,
Бо пісня немає ніде заборони,
Усе несуттєве – розвіє крило,
А пісня зігріє, як промінь з ікони…
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Середа, 26.12.2012, 16:32 | Сообщение # 6 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Тим, що собою рятують світ,
Марченку Д.А.
Кулі, як і примхливі дівчата,
вибирають найкращих.
(Л.Костенко)
Кращі відходять першими,
Вони закривають собою світ,
Приймають першу кулю грудьми, -
І вирушають в далекий політ.
Вони це роблять природно так:
Для них неможливим є інший шлях,
Вони в перших лавах перших атак,
Їх не встигає знайти переляк.
І в благородних змахах крил
Немає ні підлості, ані пихи.
Душі – лебеді і журавлі,
Де ж ви набралися сил ?
З першого погляду такі ж, як усі,
Лиш трохи вищі, з поглядом ясним,
Суть їх – в душевній , суттєвій красі -
Повік не погасне.
В пам’яті нашій – завжди живі
В променях світла крокують загони
Ті, що собою рятують світ,
Завжди – на його обороні.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Середа, 26.12.2012, 16:33 | Сообщение # 7 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Штормить душа: в ній розгулялись хвилі
Із сумнівів, зневіри і спокус,
Від думки заховались зорі – мрії,
І рівновагу втратити боюсь.
Маленький човник рвуть у різні боки,
І не дають до берега пристать,
І котить Чорне море хвилі – роки,
І вже не знать, де біль, де благодать.
Душа штормить, а з нею – серце й розум,
А з нею ніч єднається із днем,
І падають у хвилі зорі – сльози,
А вітер їх гойдає і жене.
Куди жене ? До берега, за обрій?
Чи манить у киплячий чорний вир?
О, де ж сховались дзвони Великодні?..
Та добре, що є ручка і папір.
І от рядки, немов наївні зграйки,
Що повсідались на пісок вогкий,
Чекають поки хвилі відгуляють,
І запанує мир і супокій.
А поки що, а поки що, дай Боже
Утриматись на гребені крутім,
Й не оступитись душам розтривоженим,
І зрозуміти суть цього у чім…
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Середа, 26.12.2012, 16:33 | Сообщение # 8 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Так непомітно, як завжди,
Так ненав’язливо і тихо
Ти мене кличеш: «Йди сюди,
І не впускай у серце лиха.
Ти не примножуй в світі зла,
Його з горою вистачає
Пильнуй і помисли, й діла,
Яким нечистий потурає».
За крок до прірви – самоти
Мене благаєш зупинитись,
Й допомагаєш підвестись,
Дійти до чистої криниці.
І щедро з пригорщнів долонь
Умиєш і провітиш очі,
А я ще й скиглю перед тим,
І ще й вмиватися не хочу.
І ще й доводжу, що «творю»
Сама собі свою «свободу»,
А потім – з сорому горю,
Шукаючи наосліп броду.
І вже коли зайдусь плачем,
І щиро виверну всю душу, -
Омиєш радості дощем,
Всі перепони мої зрушиш.
І каюсь щиро, як колись,
Коли торнувся серця вперше...
Та зараз Ти чомусь мовчиш…
Чекаю, коли ти озвешся…
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Середа, 26.12.2012, 16:34 | Сообщение # 9 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Піднімаю очі до ікон,
Де в очах премудрих
Сходить сонце.
Крізь страждання,
Грати заборон
Промінець тонкий -
В душі віконце.
Через недовіру, маячню,
Через сумніви і недовчинки,
Як зумію – так і учиню,
І в очах святих
Ловлю гірчинки.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Середа, 26.12.2012, 16:34 | Сообщение # 10 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Блуждая в лабиринтах пустоты,
Найти пытаясь пониманья зерна,
Не разменяй Надежду на мечты,
И сохрани тепло, которым полна.
Что тлеет там невидимо в золе
На дне души – замшелого колодца?
Ты, главное, с ответом не спеши,
И принимай все, что тебе дается.
Не только свет, добро и чистоту,
Всего себя, как Бог нас принимает,-
И грязь, и глухоту, и слепоту,
Чтоб обрести святую простоту
Что в Духе Он с Любовью посылает.
Что есть в тебе – то видишь у других,
Вы зеркалами служите друг другу,
Не искушай и малого из них,
Не отдавай святыни на поругу
Здесь и сейчас рождается вопрос.
Здесь и сейчас ответ душе дается.
Есть Истина и Жизнь - Иисус Христос,
И тени нет на нимбе светлом Солнца.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Середа, 26.12.2012, 16:35 | Сообщение # 11 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Слава Богу, живы пока,
Хоть и не осознали греха…
Рвемся все за створки кулис…
Все, что нам отмерила жизнь,
Все придется здесь испытать,
И за все ответ нам держать.
Все ответы - вереницею дней,
В связке - тысяча подсказок – ключей
В ситуациях, что Бог попустил.
Но какой и куда ключ - давно забыл.
Вот в руке моей та связке ключем,
И вопросы, и ответы - все в ней.
Чем раскрашу и наполню я дни,
И от ада - ключи, и от Рая они.
Жизнь струится сквозь пальцы,
Как в песочных часах,
Перевесит что на этих весах?..
Не исчесть преград и побед на пути
Выбирай, но сердцем, с миром иди!
Чтоб ни выпало, - не плачь, а вперед!
Милостиво все отмеряет Господь.
Пусть душа в любви отныне живет.
В вечном поиске правды, добра.
Светом жизни обернется зола,
Светом смысла, светом радуги дней.
Пусть же Радость в сердце вспыхнет сильней.
Полыхая в парусах на Зоре,
Пусть рождается в душе Назарет
И, заждавшийся пусть в сердце придет,
Освещая душу, сердце и плоть.
Просвещая Светом Дня до глубин,
Открывает сердце Господа Сын;
Оживляя, укрепляя, ведет
По лучу из плена тьмы и забот.
Лишь доверься и отдайся Лучу -
Душу пламенем зажжет, как свечу,
И одарит ею души других –
Всех на пир свой созывает Жених.
Всем невестам есть фата и венець -
Для открытых, для зовущих сердец.
Дверь открыта: ты войдешь, или нет?
Стань вопросом, - и услышишь ответ.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Середа, 26.12.2012, 16:36 | Сообщение # 12 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Из огня – да в полумя,
С кипятка – да в лед,-
Закаляет душу Бог,
Не боялась чтоб.
Чтоб содралась кожура,
Слезла позолота,
Нету худа без добра,-
Здесь твоя работа!
|
| |
| |
