| Ксю | Дата: Четвер, 27.12.2012, 10:48 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Сержант
Группа: Пользователи
Сообщений: 20
| Аутоімунне
Пікнік. У чашці чай із малиною.
Відпочиваєш у згашенім пеклі.
Твій лик укрили смутком-рядниною,
А хтось повісив портретом на петлі.
Пікнік. Чи там знайшов своє зарево?
Чи за малиновим дзвоном утратив?
Збій. Пік. У мене знову це марево:
Кінець… початок… безтільна кімната.
Я – Ваза
Я – ваза
В мене ставлять кожен день нові квіти.
Я наповнююсь – та чую їх смерть.
Я – ваза
Я не знаю, в чім я створена жити.
А в мені живе земна круговерть.
Я – ваза
Ти шукаєш за прозорістю тіла
Повноту, яка б лишила свій слід.
Я – ваза
Придивися. Це я – вічність. Я – сила.
Я – співавтор форми-змісту. Я – світ.
АнтиБіоТік
Музика мертвої тиші…
Чую, як хронос б’ється.
Чую, як звір мій дише:
Скоро на лапи зіпнеться,
Скоро по собі залишить
Тільки незрячі скельця…
Тільки порожні вірші…
Музику впертого серця…
Арахнофобія
Я так боюся, що не знайду тебе в павутинні.
Я уже і себе там, думаю, не знайду.
Кажеш мені: "Все добре", – гладиш рукою по спині,
Я за цим чую – дивно! – хижу павучу ходу.
Лапками шерстяними прокочується так швидко.
Серце моє руками б’ється об смуту стін.
Випустити б його! Але втрапить у іншу сітку,
Зіткану чорним монстром – катом для наших спин.
Коливання
Про щось мені шепоче мертвий вечір.
Про що? Я прислухаюся до слів:
А їх нема, ця мова безсловесна.
І нас нема,.. бо мертві безтілесні.
І я б відповіла, якби зумів
Підтримати мене у новій втечі.
Але мовчу – не довіряю мертвим:
Сама би не повірила собі,
Проте я знаю, що колись воскресну,
А він, напевне, лишиться нечесним
І збреше ще не раз своїй добі,
Що він у цьому світі – вічна жертва.
Про щось мені шепоче мертвий вечір.
А я тепер прошу його: "Помовч".
Ми не тотожні в наших умираннях:
Ти просто зникнеш – я діжду світання.
І можеш виливати в мене жовч,
Та наші коливання – різні речі.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: П`ятниця, 28.12.2012, 20:16 | Сообщение # 2 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| 
|
| |
| |
