Поети закарбуються в віках,
Бо їхній дар – народжувати вічність.
Вони живуть плеядами в рядках,
Щоб обертати в казку сіру звичність.
Жерці любові творять без вимог,
Рятуючись з безвиході й нестями,
Щоб часу невблаганний епілог
Черствими не спотворився серцями.Додано (28.01.2012, 22:21)
---------------------------------------------
***
Аномалії душ у вік аномалій,
У конфлікті епох позбулися мети.
Перезрілі зірки полетять з п’єдесталів,
Зірочкам ще потрібно рости.
Наші очі вбирають рельєфи слідів
Від чорних коліс європейських трас,
Поганьблено цноту ніжних снігів,
Яку довго леліяли пам’ять і час.
Чорна атомна – апофеозом безумств,
Золотоверхий – совість залатана,
Всміхається з кіноплівок Радянський Союз,
Вкритий плювками і матами.
...Отак живемо, клянемо владик,
Що виймають і нерви і сили,
Проростають пухлини моральних калік,
А вакцини іще не зробили...
***
Культура – це печать епох,
Сургуч соборів і церков
Це древній, призабутий бог
На полотнищах корогов.
***
Які там коректури і слова? –
Земля кричить, бо совість криворота
Підлота має на усе права,
Затиснуті в покривлені ворота.
Права на право стати нас усім –
Самонадія взагалі на право –
Самовдоволений, зухвалий дим
Нещирий, наче посмішка лукава.
***
Хіба не краще – просто жити,
Не заглядати наперед,
На майбутті не ворожити,
Шукати в почуттях прикмет.
Чому ж в безтямному бажанні
Тривожимо далекий день,
Сповитий ще в легкім тумані,
Чекаємо, коли ж прийде.
... Весь час губить своє “сьогодні”, -
І “завтра” – теж не зупинить...
І вчути враз крізь безтурботність,
Як раптом “вчора” заболить,
І заблагає: “Ну навіщо?
Навіщо наближати мить,
Котра згора на дні в кострищі,
А попіл вже не запалить.”
Додано (28.01.2012, 22:22)
---------------------------------------------
***
Якщо сплюндруєш у собі пречистий Храм,
І втопчеш у багно той образ чистий,
Спливе усе, що спершу відчував,
Побачиш, як над прірвою повиснеш.
У світі тісному вино п”янить,
А потім висмалить достоту перегаром.
Душею треба, серцем – полюбить,
Громами розгрішить вагітну хмару.
А ні – то заховайся в пелені
Ілюзійного псевдофіміаму,
Десь без дороги вгрузнеш у багні,
Мета піде, а наслідок – ударить.
8.12.03.
***
Ілюзія пройшла, життя втрачає сенс,
Хапаєшся за міф, втрачаючи момент,
Припливи відійшли , і в хаосі ідей,
Обірваність вітрил ввижається нулем.
Вогонь і пустка, зміст і суєта
Печатку накладають на вуста..
Час роздумів у владі протиріч,
Думки втрачають простоту облич,
Облуда тисне, облягає сум,
Немов ніщо, побачене впритул.
***
Шугає вітер, а чи сипле сніг,
Перед тобою завжди – безкінечність.
Важливо те, що ти себе зберіг,
Не розміняв на світову танечність
Пластичних рухів рідної душі,
І поглядів на світ багатогранних,
Лежить перед тобою дивосвіт,
І в недосяжне невідступно манить.
І ти ідеш, і губляться сліди,
І за спиною стежки заростають…
Не бійся сліз – це первістки душі,
Не бійся слів, що від тепла розтануть,
В природи очі вогкі й молоді,
Вони усіх до витоків вертають.