| lebidka | Дата: Субота, 28.01.2012, 22:23 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Лейтенант
Группа: Перевірені
Сообщений: 46
| 1.
Мудрий листопад у вікні
Про журбу шепоче мені
Виє вітер – розлючений звір
Каже свистом: “У кохання не вір”.
І душа догора, як свіча,
Закипає в сумних почуттях,
Серце крається і на очах
Вивільняється скований птах.
В нім існують, обнявшись крильми
Віщуни: алконост і сирин -
Світла радість і темна печаль
Розтинають душевний рояль.
2.
Поет – це крайність: жарт або печаль,
Натхненник - спів, або нестерпна мука.
Конаючий розладнаний рояль,
Або незвичні гармонійні звуки.
|
| |
| |
| lebidka | Дата: Субота, 28.01.2012, 22:24 | Сообщение # 2 |
|
Offline
Лейтенант
Группа: Перевірені
Сообщений: 46
| вовки в овечих шкурах,
Хлюпоче відчай, хоч зайдись плачем,
Надії замерзають в кучугурах,
Ячить в душі непогамовний щем.
Господь попереджав, а я не чула –
Манив теплом сирен солодкий спів,
Запізно фальш в тій музиці відчула, -
Над головою вже регоче грім.
Один із перших, майже вже дорослих,
Іще не пережитих мною гроз,
Таких болючих і, як лезо, гострих,
Але попереду ще їх апофеоз.
***
Ох, поліські ліси, ви язичницькі чари
Розплескали під неба бентежним свічадом.
Карі сосни, чорниці блакитноокі,
Білокорі берези, ялини високі...
Чи ще вас лісовик береже до світання,
Чи живе ще з природою наше єднання?
***
Перетреться, переплавиться
Все почуте і побачене
Тільки спогадом зостанеться,
Випадком непередбаченим.
І обернеться дорогою –
І тополями, і соснами,
І молитвою дуже строгою
Що настояна слово-росами.
Прості істини
Страшні помилки лиш на перший погляд –
Це кращі ліки від усіх недуг.
Як ще життя з тобою заговорить,
Коли навколо безупинний рух.
Ми часом помиляємось, як діти,
Для всіх єдиний спосіб пізнання
По-справжньому довкілля розуміти,
Тож прозріваємо – щодня.
***
Не так багато в цьому світі зла –
Добро ще є, і зветься добротою.
Інакше як би ще земля могла
Крутитись за спіраллю світовою.
Коли потьмариться, втомившись, день
І відболить вечірньою росою,
Здійметься птахом місяць молодий
І оленем прийде до водопою.
***
Я не страждаю, бо люблю самотність
Вночі у нас з душею тет-а-тет
Вона знаходить нетутішні звуки.
І розмовляє мовою комет.
***
Не страшно вмерти – прикро існувати,
Коли живуть духовні злидарі,
Лукаві нелюди...Щоб відібрати
В майбутнього дитинства вівтарі.
|
| |
| |
| lebidka | Дата: Субота, 28.01.2012, 22:24 | Сообщение # 3 |
|
Offline
Лейтенант
Группа: Перевірені
Сообщений: 46
| ***
Шумує вік, немов потік
Вирує шалом бистрина,
Коли виходиш за поріг, -
Усе навколо – дивина.
Ще не обтертий камінець,
Такий природний на землі,
Але в потоці накінець
Він, як плескачик на столі,
Аж доки викине в пісок
Його розгойданий прибій,
Де безліч зморених кісток
Пройшли період пишних мрій.
Щоб стати тим же кістяком
Звичайним порохом земним
Так, ти – місток, хиткий місток
Поміж небесним і земним.
Шумує вік, немов потік,
Вирує шалом бистрина
Все перемеле грубий тік,
Збурунить світ в очах до дна.
І не твоя у тім вина,
Що сонце іноді пече,
Що вітер спрагло шелестить,
Що град усе це посіче.
Бо світ – це торжество життя,
Яке буяє і шумить,
Приходить пізно каяття,
Коли в піску кістяк лежить...
Розмірений потік часу
Дере озвірений прогрес,
Несіть у жертву ковбасу,
Раби, байдужі до чудес!
А ми несімо на алтар
Тарелі світла і добра
Щоб терпкий, сонячний нектар
З зернят любові проростав.
***
Під ногами поохує сніг,
Неба сірого тінь сумовита,
Силуетом вільшаним застиг
Понад берегом вітер.
Грають небо й земля в доміно:
Білі плями на темному лоні.
У ріки потемніле вікно
Заглядають загнуздані коні.
Очеретів іржаво-рудих,
Щось так сухо іржуть вони нині.
То колючий від холоду сніг
Укриває їм спини.
Сіра велич похмурого дня
Тягне хмар посірілі вагони,
А під ними іржава стерня,
Мов юрба на пероні.
***
Надійде час знімати маски,
Тоді побачим корінь плоду,
Знайдеться суть і цеї казки,
Побачим дно крізь мутну воду,
І може радість, може смуток
Прийде на зміну сподівань,
Та досвід – головний здобуток
Поляже у основу знань.
|
| |
| |
| lebidka | Дата: Субота, 28.01.2012, 22:25 | Сообщение # 4 |
|
Offline
Лейтенант
Группа: Перевірені
Сообщений: 46
| Зневірившись, стаєш порожнім,
Немов зійшов на манівці,
Тріпоче серця птах тривожний,
Затиснутий в чужій руці,
От-от на місиво розчавлять,
І доберуться до тепла...
Хтось так уперто долю править
Надщербленим шматочком скла.
***
Не плач, же душе, сльози – то занадто.
Нехай собі плазують по землі,
Ці покручі переживань не варті,
Бо ми з тобою в долі на крилі.
***
І геніальні, як у всі віки,
І недосяжні, і – до болю різні,
Пульсує думка кров'ю крізь роки
Через невидимі прожилки книжні.
І неземні, бо небо і земля
З'єднали нас в бурхливому потоці,
Та слід стрімкого диво-корабля
Втрачаємо на кожнім кроці.
А часу невблаганна бистрина,
Насичує піснями всі століття,
І венами струмує аж до дна
І до вершин – чи Вічності, чи миті.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: П`ятниця, 03.02.2012, 22:33 | Сообщение # 5 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
|   
|
| |
| |
| lebidka | Дата: Понеділок, 06.02.2012, 15:20 | Сообщение # 6 |
|
Offline
Лейтенант
Группа: Перевірені
Сообщений: 46
|   
|
| |
| |
