| Avtor | Дата: Вівторок, 18.11.2014, 22:18 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Старенька борщ варила на плиті.
Її борщі – то витвори мистецтва.
Помер рік тому рідний брат Пилип,
Тож треба пом’янути, як ведеться.
Снували вправні руки вздовж стола,
А пам’ять в серце встромлювала жало.
…Зима голодна з’їла півсела
І їх, дітей, на спокій сповивала.
Як мама вмерла (тихо, уві сні),
Приїхав дядько Гнат на чорній бричці,
Та і забрав. А ще за кілька днів
Попухлий батько марив про пшеницю.
Він так любив, щоб діло – до ладу…
Отямився – і голос тишу зринув:
«Простіть. Не захистивши вас, я йду,
Та я у цьому, бачить Бог, не винен.
І я того ніколи не збагну,
Хто прирікає нас на марну страту:
Якщо село помножити на нуль,
Не буде й він заможний і багатий.
Я помираю з голоду, дарма
Що змалечку ходити вчивсь за плугом.
Я не вбивав, не лютував, не крав.
Я вас любив, я щирим був із другом»
…Вони з Пилипом ще були малі,
Налякані, голодні і холодні,
А вже дивились в хижі очі злі,
В голодні хижі очі злій безодні.
О Господи, нестерпна мука ця!
Та мчиться плівка пам’яті строката –
І ось вони жахнулись від мерця,
Коли у нім свого впізнали тата.
…Їх розлучили. Був дитячий дім…
Війна, що затулила світ плечима…
І туга додавалась до біди.
І біди тисячами вже лічили.
…Знайшлись вони, як виросли. Тоді
Вже більш не розлучалися до смерті.
Він збудував для них маленький дім.
Й пішло життя у звичній круговерті.
…Простенька хустка, руки у вузлах,
На диво юні очі волошкові.
Вона нікому не робила зла
Й плела життя із праці і любові.
…От і сусіди. І парує борщ.
І правнуки прийшли, бач, не забули.
– Не плачьте, – кажуть, – плакати чого ж?
– Та я й не плачу. Це усе цибуля…
|
| |
| |
