| Avtor | Дата: Понеділок, 29.12.2014, 09:51 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Вірші Самусенко Анни,
учениці 7 класу Андріївського НВО
Країн є багато,
Але одна із них твоя.
Там, де мама і тато,
І домівка, сім’я.
Де калинова мова,
Де кожна людина чудова.
Вже травичка зеленіє,
прилетіли вже пташки.
За вікном небо синіє,
розпускаються бруньки.
А як лагідно, привітно
гріє сонце всіх дітей.
Дуже весело у квітні
гратись з друзями весь день!
У наш двір прилетів соловейко
І співав він свої нам пісні.
Про нашу славну Україну-неньку,
Про квітучі землі її!
Вчителька прекрасна, мила,
Як багато нас навчила!
Ми уроки твої любим
І ніколи не забудем!
Будем вчитись на відмінно,
Прославляти Україну!
Ми спішим завжди у клас,
Там, де ти чекаєш нас!
Знає, певно, кожен з нас,
Хто такий батько Тарас.
Вірші він писав гарненько,
Ми їх слухали раденько.
Батьківщину прославляв,
Нас до цього закликав.
Щоб могли вкраїнські діти
Україну полюбити!
Прийшла до нас зима.
Тепла уже нема.
Відусюди дує вітер,
Але люблять зиму діти!
Повіяв біленький сніжок,
Засипав поле і лужок.
Замерзли всі озера,
Мороз вже стукає у двері!
Не співають вже пташки,
Не біжать уже струмки.
Сонечко теплом не гріє,
А проте народ радіє!
Прийшла весна красивая
З букетом у руці.
Мов дівчина вродливая,
Пісні співа мені!
Прийшли із нею теплі дні,
Де сонечко сіяє!
І дуже радісно мені,
Що все навкруг буяє!
Що вже розтанули сніги,
Прилинули пташки!
А річка вийшла з берегів,
Бо теплі дні такі!
Золота осінь в гості завітала,
Барвами своїми нас зачарувала…
Листя золотисте навкруги сіяє.
Дітвору промінням своїм звеселяє.
Ми Шевченка пам’ятаєм,
Його вірші ми читаєм!
Про його вишневий цвіт
Знає, певно, увесь світ.
Любить ще про соловейка
Наша дружная сімейка.
Ми читати його будем
І ніколи не забудем!
Калина-калинонька,
Мов прекрасна дівчинонька!
Дуже гарні твої грона,
Спілі ягідки червоні.
Ти приносиш радість всім:
І дорослим, і малим!
Дуже люблять всі тебе,
Немов небо голубе!
Війна іде і смуток за собою тягне!
Втрачені веселі дні!
Навіщо? Крим той Путіну навіщо?
За що страждаємо всі ми?!
Не повернути вбитії вже душі,
В небі вже засяяли зірки!
Це тільки початок… А що ж буде далі?
Гармати, вибухи, бої…
Не хочу я воювати, а хочу простого миру!
Але війну ти дав мені в заміну!
Україно, наша мати!
Як переносиш усі ці дебати?
Скільки сили духу ти на них витрачаєш,
Діточок своїх всіх ти оберігаєш.
А тебе хто вбереже від злої війноньки?
Не подруга вічно вірна, не сусідка твоя,
А покинуть погибати до крові у скронях.
Україно, наша мати! Не дай себе поламати!
Ти встанеш, ти зможеш!
Якщо не під силу,
Не здавайся тій лютій Росії!
Не потрібно вже страждати,
Не потрібно серце рвати,
Бо ти переможеш!
А як буде вже несила, то твій люд поможе!
Зазнайко песик: гав-гав-гав!
Усе себе він вихваляв!
Говорив, що він сміливий,
Дуже милий, ще й грайливий!
Але скоро він зазнався
І від друзів відмовлявся!
Думав, що він всіх здолає,
Хто на нього нападає!
А було геть навпаки:
Подолали його думки!
Повернувся він до друзів
І пробачення просив.
Та казав, що вже не буде
Дуже сильно вихвалятись;
І від друзів він своїх
Перестане відмовлятись!
І пробачили швиденько
Друзі всі його раденькі!
Зима снігами білими віє.
Весна чарівними пахощами радіє.
Літо квітами буяє.
А осінь урожай збирає!
Я знаю, як тяжко на світі зараз жити!
Через війну ми маєм сльози лити!
Не можем сказати їй жодного слова,
Бо можем постраждати від лиха отого!
Вони живуть, радіють,
Діти ростуть, старі сивіють.
А ми помираєм від рук президентських.
Мали захищати, а тільки грабують…
Було все до страти страшної:
Звучав дзвінкий сміх дітвори,
Раділи всі люди, щасливі були…
Все це було до війни!
Як хочеться стати птахом
І полетіти в небес далечінь.
Летіти за покликом вітру,
В блакитному просторі днів!
За рогом знайти веселку
І ключ від щастя у ній.
Головне – не зламати крила,
Бо без них я в неволі загину!
Як хочеться стати птахом,
Не покладатися ні на що,
Лиш собі одній довіряти
І любити, вірити,чекати…
Як хочеться стати птахом,
Не знати труднощів вік,
А лиш під сонцем витати
І не втратити цей політ…
Ми вірим в перемогу,
Будем до неї йти!
І виборем руками,
За що боролися віками!
За сльози матері незтишні,
За вісті всі такі невтішні…
За Батьківщину все положим,
Бо ми єдині – правда, Боже!
Батьківщина наша
Назавжди єдина!
Україна наша
Ніким не ділима!
Справелдивість дружно
Ми ще відвоюєм!
Збережемо мир і правду –
Хай вони панують!
|
| |
| |
