Іван_Деснаш | Дата: Четвер, 19.03.2015, 20:27 | Сообщение # 1 |
Offline
Рядовой
Группа: Пользователи
Сообщений: 5
| ЛЮБОВ І МОЛОДІ ДІДИ
Могутньо звився дуб у небо, А поряд марить бук стрункий, Чого ще велетам цим треба В горах, де вічний супокій?
Заговорили між собою Столітні молоді діди: – Мені б обнятися з вербою, А то, Господь, не доведи,
Засохну я, впаду і згину, – Шепоче бук, – це для мене Вона косу кладе на спину І посміхнутись не мине.
– А я березу білокору До свого б тіла пригорнув, Звернув би навіть оці гори, Аби весь світ мене почув,
Узнав про заповітну мрію, Про незгасаючу любов. Вона в мені, немов стихія, Що лихоманить знов і знов, –
Зашелестів на повну крону Дуб з найдубовіших дубів, Немов малинового дзвону Вдихнути мав у свій заспів.
Але кохала білоброва Не того. Марно дуб жадав. Вона пила росу з любові, Що граб незграбний дарував.
Не треба їй ні ясен-красень, А ні могутній зелен-дуб. Горить любов її, не гасне. І тільки граб для неї люб.
Дуби мрійливі, гречні буки Благають дів: «Прийди, прийди!» Бо в дні щемливої розлуки Кохаєш більше, ніж завжди.
|
|
| |