Іван_Деснаш | Дата: Четвер, 19.03.2015, 20:29 | Сообщение # 1 |
Offline
Рядовой
Группа: Пользователи
Сообщений: 5
| ЛІТА ЛЕТЯТЬ У ВИРІЙ
Внуку Івану
«Куди це листя відлітає?» – Спитав маленький внук Іван, І ми з бабусею знітились – Куди ж це гне воно, ти глянь?
А навкруги буяє осінь, Розкішна, пишна, золота. Онук нас розказати просить, Куди ж те листя відліта.
Питання те не простувате, Тривожить і мене воно. Внучатко вийшло погуляти, Нагадує, що вже давно
Літа мої летять у вирій, Бабусині спішать за ними. Переплелись вони у вирі, Не мчались марно за чужими.
Життя, як листя в тиху осінь, – Землі стражденної окраса, Летить ключем у неба просинь І не верта в земну оазу,
Як прилітають журавлі На свою милу батьківщину, Щоб не розтанути в імлі, Щоб роду журавлиному не згинуть.
І ти, якщо замислився, онук, Про листя, що злітає з клена І не ляга у Києві на брук, Вже не хлоп’я якесь зелене.
Але тобі рости ще і рости, І відповідь на тисячі запитань Шукати, різних, непростих, І тих шукань не зупинити.
Коли ж у вирій назавжди Ми із бабусею полинем, До того клена ти прийди – І рід не вмре твій, не загине.
|
|
| |