IMZ | Дата: Середа, 15.04.2015, 16:45 | Сообщение # 1 |
Offline
Рядовой
Группа: Пользователи
Сообщений: 10
| Рідній мові*
Дикун новітній з кендюхом набитим, Що буть номенклатурним звик, Тебе узявсь у чорне все рядити І непрестижний вішати ярлик.
Волав щораз, з нагоди й без нагоди, У крівлі гріючи важкий свій зад,: "зіллються скоро мови всіх народів – нащо ж за українську марно дбать?"
І мозок свій напруживши качиний, Одним він розчерком пера Нібито волю висловив єдину І ... мову вигнав із рідного двора. Щоб в нас безбатченки плодились – Ядучий суржик всюди насадив, І слово рідне, без краси та сили, По світу, наче покритку, пустив.
Скажи йому, що мати непрестижна, І що не вписується в інтер'єр, І він її, у совісті недвижний, Дивись, в притулок літніх вже попер.
Так і тебе, кохана рідна мово, Він хоче спхнуть на той брудний смітник, Де тільки порість – млява й полинова – Цвіте і множиться під круків крик.
Та зась йому: у тебе є ще діти І той козацький славний, щирий дух, Що здатен все на світі оживити, І оновить, і воскресити рух.
То ж свято вірю я: ти не загинеш І час твого відродження уже зорить, І батько скаже незабаром сину: "Ходімо, хлопче", мову рідну вчить!" 1989
* написано 1989 року, а ніби – сьогодні
|
|
| |