| Avtor | Дата: П`ятниця, 27.01.2012, 15:29 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
|
Серединка на половинку… Скоро ли, нескоро ли, долго ли, коротко, вчера ли или послезавтра – но будет снег с дождем, а потом гроза прогремит – и настанет зималето. Зима – лето – попугай – наше лето не пугай!.. Попугаи не прилетят к нам в среднюю полосу – пока не прилетят – пока экватор не сдвинулся ближе к северу – но ждать этого не так уж и долго. Парочка мощных цунами запросто развяжет этот кушачок на животике распухшего глобуса, стоит только узелку ослабиться. Да еще пару крепких молний в этот узелок, да парочку ураганов – чтобы донести кушак туда куда надо – и – здравствуй ЗИМАЛЕТО! Попугай, попугай нас тропическим климатом, а то уже ничего не боимся. Серединка на половинку, каково, а?! Где зима, а где лето, где экватор, а где северный полюс? И у северных медведей не спросишь – они уже начинают буреть. А что, нельзя? Мы же тоже давным давно обурели, побурели, поблекли, заматерели, заматерились, затерялись, потерялись, обсерелись, усреднились… Серединка на половинку! Нам можно, а зималету нельзя? Отчего же? Кто запретит? Вперед, попугаи – к нам, ЗА ЛИЛОВЫМИ КРОЛИКАМИ! А что, кролики тоже бегут? – Бегут. А «Динамо»? – И динамо крутят, аж полиловели, не видно, что ли! Куда бегут? – К нам, на сочные тропические луга, подальше от океанских волн. Они не любят кушать морские водоросли! А кто любит? – Кашалоты. – Тоже бегут? – Нет, плывут. – Долго им еще? – Этим подольше будет, не время еще. Но пока. Пока не придет черед серединке на четвертинку. Или четвертинке на восьмушку.
Но это будет уже не ЗИМАЛЕТО! И это совсем другая история.
… Не тужи, соловушка! не грусти, детинонька!
Нет печали, нет, ты не сиротинушка!
Падай сизым облаком на траву –муравушку,
Нет печали, нет, солнышко в изнаночку…
… И юг стал севером, капля - морем, а море - каплей. Все едино, за все в ответе…
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Субота, 28.01.2012, 22:37 | Сообщение # 2 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ПРІРВА ( Авангард ). Галина Герасименко, 2001
…Метнула в майбутнє терновими очима по той бік прірви,- і сама кинулася слідом. Учепилася за відроги скелі зубами, розпустила коси – і перелізли ми по них на той бік « світлого майбутнього». …В ту ніч безперервно з неба сипалися зелені- то Месник Правосуддя розправлявся з Привидом Капіталізму. І ходило Милосердя в білім скафандрі з червоним хрестом на грудях – тепер у нього було багато роботи…Асивий Бог голубив свою дочку Україну, усміхався беззубим ротом і обіцяв їй мир, вплітаючи в косу полатану райдугу надії.
…Тінь України трусилась і здригалась на голій стіні, ховалась Богові за спину, просячи порятунку..А потім знову палко обійняла велике, гаряче, вогняне Серце Світу.. – Души її! – Це Чума простягла до неї свої кістляві пальці з гострими кігтями і хижо ошкірилась,
показуючи гнилі зуби і кинула її у чорну пилюку. Дівчина лежала навзнак , і стискала в грудях живе, тріпотливе Серце.Потім піднялась і гнівно-натхненно глянула вишневим поглядом карих очей. І встали пригнічені, розправили плечі, розірвали наручники, сміливо підняли погляд до Сонячного Ока, оголили шаблі і кинулись на Мару. ЇЇ слуги вовкулаки Завили від болю і підібгали хвости. Вибух ! …Мару загодували доларами… Наосліп, без межі, на
«високовольтну лінію Голгоф» … З-заду трутні хапають їх за поли, хочуть застрибнути до кишені, але не можуть – ноги короткі , худі тілом і духом. Привид Атомного Віку пішов і не глянув ні на одного з них. Озвірені, голодні злидні накинулись на збиту докупки ще живу юрбу.Оргія жадоби, лиховісний дзвін мідяків. Чума лежить на дорозі, хижо блискаючи очиськами, роззявляє пащу - і їй сиплять туди мідяки, а як лютує –Долари. Починає лютувати ще більше, трясе зі злості головою. Бризкає отрутою і кричить : « А притягніть-но мені сюди Серце Світу !» Ведуть розтерзану і змарнілу Україну…Тиша.. Враз Радісний клекіт Круків Влади : « Оце нап»ємося крові! Ура! Ура! Радій, Мара!»
Знову Війна! І вже вкотре? Хто його зна. Чорна Чума 20 століття . Не чуєте? Ні? Діти атомного віку тихо лягли перед його величність Людомором. А деякі і народитися невстигли. Хоча хто скаже що гірше : вмерти одразу, чи помучитися ще кілька десятків років ? З космічним свистом летить на нас метеорит - « Кара небесна «. Давно пора.Українська Атлантида конає в муках, так як і інші країни . І не в грошах справа. Можливо вона благає смерті? - Ні, не дамся ! Відійди! Щезни! Вугільна чорнота зрадливої, зловісної нічної тиші… Хіба можливо таку міцну, могутню державу загнати в могилу? Спитаєте ви. А вона вже у ній, залишилося тільки щільніше насунути важку, гранітну кришку – вимкнути електростанції, дати Америці повітряний коридор, розпочати війну.В ній оселився гіркий Чорний Біль. Під благеньким саркофагом , із напівзруйнованих блоків ЧАЕС повільною гадючкою виповзає Смерть… Але ми не можемо зникнути. Першопочаток, чи першокінець?…Страшно…Ні!!!
…Несподівано опиняюсь біля великого серця Планети – України. Соромно. Не маю права стояти тут і слухати його болючі удари, які час від часу то стихають, то посилюються. Шуми.. Хрипи..Шуми..Наслідок людської аморальності.Серце інфіковане з середини. Тож яке може бути людство ?! Вражено велике, добре серце Природи. Мало дощів, мало снігу, обмаль прісної води, насуваються пустелі. Спека. Кардіограми не видно. Стукіт раз-по-раз збивається з ритму.
…Двадцять перше століття…Ти приповзло кривавим слідом змієнят, які кубляться, пускаючи отруту в серце. Це вже тільки кров і пошматоване м»ясо. А що далі ? Прихід нового Майбутнього? Чи тисячей голодних безпритульних з озлобленими очима, які вбиватимуть, мститимуться за своє поганьблене дитинство, збезчещену юність, і безпорадну старість.
Чорний ворон Чуми 21-го віку
Дудлить кров українську, немов оболонь,
Задушила брехня щиру правду без крику,
Очищає все роз»ятрений вогонь!
Переломний вік.Кінець. Нам страшно не пощастило.Куди йти ? Міст через прірву вже згорів, найближчі біля перевозу вже обвуглилися, встигнувши тільки крикнути : « Це пастка! « Все. Їх скинули зі скелі.- « Вічная пам»ять.».
Тихий стогін - напівобмертвілий організм ще ворушиться, дихає, здолати Серце – і він помре.
Кричу!!…У відповідь тиша . Одні – сплять, інші – тихо помирають. Гримлять духові – прощальний реквієм життю, далеко не схожий на « Лакрімозо» Моцарта. Не можна сидіти осторонь – “ contra spem spero «. Сплячий не кричатиме.
Лебеді, скажіть чи далеко ще до того вокзалу?
- Твій час іще не надійшов…не надійшов …
- Я прийду. Нічого не обіцяю, але це Доля.
Я буду. Повинна бути! Бо – винна!
Отже, вперед – у Прірву!
2001р.
|
| |
| |
| Viktoria | Дата: П`ятниця, 10.02.2012, 16:48 | Сообщение # 3 |
|
Offline
 Сержант
Группа: Пользователи
Сообщений: 28
|  
|
| |
| |
| vika0908 | Дата: П`ятниця, 10.02.2012, 20:37 | Сообщение # 4 |
|
Offline
 Рядовой
Группа: Пользователи
Сообщений: 2
|   
Я не мужчина,а женщина!
|
| |
| |
