| Avtor | Дата: Четвер, 13.11.2014, 16:02 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Тяжко зараз, як ніколи за останній час, тяжко.
Тяжко приймати нові й нові факти прояву людської ненависті, жорстокості, агресії, злості.
Тяжко накопичувати нові й нові дані й цифри – жертв цієї безглуздої останньої війни, кількості скалічених тіл, душ, доль; утрат, які доводиться нести на собі українському народові – простим учителям, медикам, підприємцям.
Тяжко поринати у подробиці всього того смутку, в якому сьогодні живуть мільйони українців, котрі вже й не знають у що вірити, як бути далі, на що сподіватися.
Тому я перегортаю цю сторінку. Перегортаю і бачу інше життя – мирне, злагоджене, змістовне, наповнене радістю і мудрістю.
Я бачу, як тісно між собою співпрацюють країни, які ще вчора проливали кров у взаємній ворожнечі: у них – спільні проекти: культурні, наукові, освітні, економічні, екологічні. Немає «старших» чи «молодших». Є глибока взаємоповага до традицій, історії, релігії, культури одне одного, самих громадян. Є непідробне переконання, яке дає лише мудрість і зрілість: сила кожного народу – в умінні знаходити спільну мову з іншими народами, підтримувати їх у тяжку хвилину, враховувати їхні інтереси і переймати одне в одного лише краще.
Я бачу, як люди витрачають усі свої сили, весь свій час, творчий та інтелектуальний потенціал не на боротьбу за виживання, а на власний розвиток та на розвиток суспільства.
Бачу мудрих і самовідданих керманичів на керівних посадах. Бачу дієвих і чесних трударів, на чиїх плечах тримається добробут країни.
Бачу радісних талановитих дітей, які входять у доросле життя не з цигаркою, нецензурним словом і порожніми очима, а з новими ідеями та високими прагненнями.
Бачу оновлені міста і чепурні села, щедро розсипані по широкому роздоллю нашої прекрасної країни. Міста й села, які набувають свого неповторного вигляду, значення і звучання, мають глибокі коріння минулого і широкі крила майбутнього.
Бачу очі людей, душі яких сповнені любові і благородства. Які вже зрозуміли, що шлях ненависті, цинізму і лицемірства – це тупиковий шлях. Що доля розбрату, духовної сліпоти і глухоти, неуцтва і блюзнірства – не їхня доля. Що майбутнє дарує віра, а наближає його невтомна робота над собою, непоборне прагнення жити новим, одухотвореним життям.
Легко бачити все це тоді, коли якась невимовна радість торкається серця. Тож роблю у цій книзі своєї пам’яті закладку, і у час, коли вкотре стикаюся із проявами несамовитої дрімучості людської сутності, відкриваю її саме на цьому місці.
Не знаю, скільки сторінок-тисячоліть отак перегорнула, щоб дійти до цієї сторінки. Між дійсністю і місцем, де знаходиться закладка, ще стільки облудних доріг, кривавих дат і понівечених доль, ще стільки жорстких і справедливих уроків, ясних і коротких висновків, прозрінь, осяянь, відкриттів, і роботи, роботи, роботи…
Я не бачу майбутнього іншого, ніж прекрасного, величного, грандіозного. Не бачу людей інших, аніж достойних такого майбутнього. Тому кожного дня, прокидаючись у цьому світі, сповненому тяжких подій, думок і цифр, перш за все думаю: що ми маємо зробити сьогодні, аби відстань до тієї закладки стала меншою? Тут, у своїй душі, у своєму домі, у своєму місті, у своїй країні?
Допоможи нам, Боже!
Юлія БЕРЕЖКО-КАМІНСЬКА
|
| |
| |
