| Avtor | Дата: Вівторок, 06.01.2015, 19:21 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ...Її принесли під мої двері, скалічену, поранену але горду, десь під ранок.
Втягла її всередину.
- Знову повіялась. Скільки будеш блукати вулицями? Подумала б хоч про серце. Зовсім не шкода?
Вона ледь відкрила очі кольору синього неба, кліпнула пухнастими віями і випустила із губ одне слово:
- Довго...
- Дурна. Тебе б'ють, ломають, знущаються. Куди далі лізеш? Казала тобі: мазохістка.
На плиті закипав мною поставлений чайник. Треба дати їй кави з молоком, щоб відігрілася.
Вона лежить на підлозі непорушно. Ледь-ледь тремтять груди від дихання.
- Дощ? - питаю, шукаючи для неї якогось пледу.
Вона мовчить.
Її ситцева ніжно-рожева сукня вся брудна і заляпана, ледь закриває груди. Внизу від неї лишилися тільки обірвані клоччя.
Нарешті знаходжу плед, заварюю каву. Розчинну. Іншої не маю. Точніше, тепер у мене заварна - як розчинна. Не маю кавоварки.
Вона встає.
Одним рухом знімає порване плаття і стоїть переді мною зовсім без одягу. Між грудьми - величезна рана.
- Закутайся і ходи лікуватися.
Виймаю із бару коньяк, наливаю його прямо в чашку. Без церемоній.
- Випий.
Підходить і випиває до краплі налите мною.
- Тепер можна й каву.
Сідає за стіл. Плед трохи зповзає з її плечей і я бачу, як після коньяку тоненький шар шкіри вкриває червону рану між її грудьми.
- Вже не так болить? - питаю.
- Якою ти хочеш мене бачити? - у відповідь каже вона, не відкриваючи очей.
- Щасливою.
- Колись буду. Та й зараз нічого. - торкається пальцем грудей. - Не нервуй.
- Любове моя...
- Йди спати.
Любов встає. Любов миє чашку. Любов йде спати.
|
| |
| |
