|
МАРІЯ ВЕРХОВЕЦЬ «КОЛИ ДО РАНИ СЛОВО ДОТОРКНЕ…»
|
|
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:44 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Сумного поля сон
Сумують- плачуть стомлені поля.
Їм сниться, що зросла озимина.
І теплими долонями землі
Їх гріють сонні від зими лани.
І мріється, що сонечко ясне
Своїм промінням поле обійме
І в лагідному променів теплі
Зростуть зелені стебла із землі.
І заспіває ніжно вітерець,
Мов хвилями пережене жита.
А понад житом зацвіте чебрець
Й волошка засиніє польова.
В блакиті неба, десь у вишині,
Співає жайвір їм свої пісні,
І зацвітуть веселки у росі.
Та це усе лише у дивнім сні.
Сумують - плачуть стомлені поля,
Бо випала їм доля не проста.
Чи бур'яни й зростатимуть на них
Як біль, як розпач, як безглуздий сміх?
01.02.2008
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:45 | Сообщение # 2 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| МАРІЯ ВЕРХОВЕЦЬ
«КОЛИ ДО РАНИ СЛОВО ДОТОРКНЕ…»
ВИБРАНІ ВІРШІ
Макарів, 2008 – 144с.
Районна літературна студія «Сузір'я»
Макарівського ЦТДЮ ім.Д.Туптала
Друга книга віршів поетеси з Макарова
Марії Верховець. В ній вона запрошує читача в свій
внутрішній світ, сповнений світла, турботи за наше
майбутнє, віри в те, що Любов, Господь і ми
переможемо всі негаразди.
_____________
Літредактор І.Годенков
Комп'ютерний набір Т.Годенкова
Малюнки Л.Бельмега
Коректур Т.Дзюба
ВІД АВТОРА
Запитай у себе: чому так трапляється?
Іноді ми читаємо в книжках чи газетах , а чи може хтось нам розповість про ту чи іншу пригоду з життя людей, де йдеться про черствість і байдужість, а інколи про жорстокість у вчинках людей, то ми жахаємось таких вчинків. Співчуваємо потерпілим або даремно (нізащо) ображеним. І засуджуємо тих, хто вчинив жорстоко. Дивуємось, як так можна?
Як можна відвернутись від людини, яка потрапила в біду? Як можна холодно і байдуже відштовхнути від себе дитину, яка потребує лише тепла, простого людського, душевного тепла. Коли ми читаємо в книжках про ті чи інші випадки, то навіть плачемо і співпереживаємо. Але життя є життя і трапляється так, що нам самим приходиться ставати на межі вибору.
А чи правильно вчиняємо ми самі?
Адже буває так, що нам навіть не потрібно когось рятувати із води, аби не потонув, чи рятувати з вогню, аби не згорів, а просто лише сказати добре слово: “Не журись, все буде добре”. І людині стане на душі тепліше. І в світі навкруги все стане світлішим. І знову буде бажання жити далі, не дивлячись ні на які негаразди.
Але чи здатен кожен з нас на такий простий, людяний і зовсім не героїчний вчинок? Чи вміємо ми перепускати біль і радість своїх ближніх через своє серце і свою душу? Розділити біду ближнього? Не позаздрити успіхам ближнього, а щиро порадіти. Тож які ми? І яким є кожен з нас?
Я думаю, що кожному з нас варто про це запитати у себе.
26.06.2008
Марія Верховець
Сумного поля сон
Сумують- плачуть стомлені поля.
Їм сниться, що зросла озимина.
І теплими долонями землі
Їх гріють сонні від зими лани.
І мріється, що сонечко ясне
Своїм промінням поле обійме
І в лагідному променів теплі
Зростуть зелені стебла із землі.
І заспіває ніжно вітерець,
Мов хвилями пережене жита.
А понад житом зацвіте чебрець
Й волошка засиніє польова.
В блакиті неба, десь у вишині,
Співає жайвір їм свої пісні,
І зацвітуть веселки у росі.
Та це усе лише у дивнім сні.
Сумують - плачуть стомлені поля,
Бо випала їм доля не проста.
Чи бур'яни й зростатимуть на них
Як біль, як розпач, як безглуздий сміх?
01.02.2008
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:45 | Сообщение # 3 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Чому?
Зима чи літо, чи весна?
Земля суха, без снігу – гола.
Що сталося, чия вина?
Може планета Земля хвора?
А може хвора не Земля?
Та терпить біль вини чужої?
За що страждає так вона?
Хто відповість за всі ці болі?
Прогрес науки світовий,
Усе вперед іде так швидко,
І зброї вже виток новий,
І в техніці нове відкрито.
Все робиться за для людей,
Щоб було легше в світі жити.
І скільки ще нових ідей
В реальність хочуть відтворити?
Але чому Земля болить
Неначе та велика рана?
І бідами до всіх кричить,
І стогне наче від вулкана?
Але чи бачить хто той біль?
Чи чує хто глибокий стогін?
Життя біжить собі, біжить
І лише біль Землі навздогін.
07.02.2008
Черствіє світ…
Черствіє світ, черствіє, як скоринка,
І байдужіє до всього і вся.
Та десь із глибини мала зернинка
Любові посилає паростка.
І гріє душу, мов малий промінчик,
І світ стає теплішим навкруги,
І веселіє небо у блакиті,
І тануть у душі образ сніги.
Чому так мало поміж нас любові?
Чому міліє доброти ріка?
Чому жорстокість в серці і у слові,
Як той бур'ян, у серці пророста?
Байдужі душі, і байдужі очі,
Байдужим, мабуть, легше в світі жить.
Але тепла й любові кожен хоче,
І однаково образа всім болить.
Тож хай цвітуть не бур'яни, а квіти,
Не холод і жорстокість, а любов -
Бо на землі всі маємо ми жити,
Аби життя продовжувалось знов.
04.03.2008
Журавлі
Вже журавлі із вирію вертають,
Долають шлях далекий нелегкий,
На зустріч з Батьківщиною чекають,
Що снилась їм у снах на чужині.
Летять додому, до землі своєї,
Де рідне все: і сонце і роса,
Де чути рідну пісню, що із неї
Любов до краю в серці проросла.
Летять в надії, мов щасливі мрії,
І радісно курличуть в вишині.
Радіє Небо і Земля радіє
І журавлям, і щастю, і весні.
О, де б і нам узять тої любові?
Чи може, попросить у журавлів,
Щоб так любити зорі світанкові,
Яких немає у чужих країв?
Щоб не летіти, як у вирій птиці,
У пошуках чужих, теплих країв,
Щоб пити воду з рідної криниці,
Яка зосталась з прадідів – дідів?
22.03.2008
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:46 | Сообщение # 4 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Прекрасний світ, чудовий світ.
Та стало важко в ньому жити
Кругом біда, не та - то та.
За все, за все болить душа.
Розплата йде за віз гріхів,
Що маємо з усіх віків.
І пити чашу нам до дна,
ва усе прийшла гірка пора.
Але не бачить чорний крук
Людських страшних, нестерпних мук.
До трону рветься і кричить:
“Потрібна влада!”
Хай болить.
13.01.2008
Чистота душі
Чистота душі не продається,
Не купить за долари чи євро.
Чистота душі не всім дається,
Лише тим, хто йде до неї вперто.
Лише той досягне того Світла,
Хто піде за Світлом й не зіб'ється.
Хоч дорога по житті терниста,
Та гаряче серце в грудях б'ється.
Та за світлом йти не завжди легко,
Навкруги спокуси легко жити.
І здається, ще іти далеко,
Можна трохи збочить, відпочити.
Та ніхто не зна своєї долі,
Адже ми усі у Божій волі,
А спокуси – пастки до загину.
Ти - ідеш? Чи, може, відпочинеш?..
21.01.2008
На Божім Храмі - золоті хрести…
На Божім Храмі золоті Хрести
Стоять над світом у блакиті неба.
Минають на землі роки й віки,
Та скільки всього пережити треба?
Не раз гонили за Іллю Христа,
І пролилось людської ріки крові.
А скільки удостоїлись Вінця,
Не дивлячись на зовсім юні роки?
Хрести скидали, били образи,
Вбивали в землю і Любов, і Віру.
Вони ж росли зернятком із землі,
Що вбити вже нікому не під силу.
Душа жива, і Віра буде жить.
З дзвінниць лунатимуть над світом дзвони,
І будуть сонні душі ще будить,
Щоб не загинули у сонному полоні.
Не заростуть ніколи ті стежки,
Які ведуть до Істини й Любові.
І хай би як не чигали вовки,
Не вбити Віри нашої Святої.
24.01.2008
Не піднімай руки у гніві…
Не піднімай руки у гніві,
І вітер ярості тримай,
Щоб не втопили гніву хвилі -
Завжди межу у всьому знай.
Не лий на ближнього прокляття,
І не бажай нікому зла -
Щоб обійшли тебе нещастя
І не затьмарилось життя.
У гордості не піднімайся,
Пихатість з серця віджени,
Із ближнім завжди привітайся -
Бо всі ми люди на землі.
Усім нам Бог життя дарує,
І світить сонечко для всіх.
І кожен з нас в біді сумує
Й радіє в успіхах своїх.
Усім в серця любов дається,
Та тільки ти не загаси.
І поки серце в грудях б'ється -
Любов, як скарб, в життя неси.
01.06.2008
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:47 | Сообщение # 5 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| В серце стукає Господь
В двері серця стукає Господь
І чекає нас біля дверей.
Та чи скаже хто йому: “Заходь!
Будь зі мною завжди відтепер”.
І з терпінням Він чекає нас
Всіх, як діток, до себе Він зве.
Та спливає невблаганний час.
О, невже життя отак мине?
Зачерствіли душі в суєті,
І почути важко в серці стук.
Лиш на мить бува на самоті
Нам вдається щось в душі відчуть.
Та не зупинити часу плин
За яким іде наше життя.
Не втрачаймо дорогих хвилин,
Щоб було не пізнім каяття!
Колядка
Тай над Віфлиємом зоря засвітила,
Про Різдво Христове людям сповістила.
Янголи співають, Бога прославляють,
Мир, Любов і спокій всій Землі бажають.
Пастушки з ягнятком спішать до вертепу,
Ідуть вони в місто від овець із степу.
Хочуть подивитись на Боже Дитятко,
Що їм сповістили в небі Янголятка.
Із країв далеких волхви поспішають,
За зіркою в небі дорогу шукають.
Несуть вони дари Царю – немовляті,
Ідуть поклонитись Божому Дитяті.
А Діва Марія дитя сповиває,
На сіно у ясла кладе й промовляє:
- Спи моя Дитинко, Зіронько Ясная,
Хай тобі насниться доля щасливая.
Рости мій синочку, мій Пане мій Царю,
Я тебе до свого серця пригортаю”.
І ми уклін даймо і щиро благаймо,
За мир і за щастя і врожаю багато.
За дощі ряснії, сонечко яснеє,
За любов у світі молим Царю Тебе.
07.01.2008
Сходинки життя
Сходинки, сходинки, сходинки -
Різні висоти життя…
Всі ми стаємо на сходинки,
Зве усіх різна мета.
Тільки життя починається,
В юність з дитинства ідем.
Кроки не смілі, вагаємось,
Але життя нас веде.
Різні висоти ми бачимо,
Різні поняття про них.
Хто йде в житті за удачею,
Хто несе світло для всіх.
Сходинки, сходинки, сходинки,
Різні - і схожі, як ми.
Йдемо із різними долями,
Ждуть нас дороги круті.
26.03.2008
***
Святі молитви Святих людей,
За мир у світі на кожен день,
Молитва тиха, її не чути,
Та силу має, що не збагнути.
10.12.2007
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:47 | Сообщение # 6 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Невловима Жар-птиця
Життя стікає бистрою рікою,
Шумить, вирує, манить за собою.
Завжди принади у житті були,
В усі часи і дні, в усі віки.
Принади влади і гучної слави,
Все більше манять ухопить руками,
Зловить жар-птицю, що вогнем сія,
Та тільки як зловить, ніхто не зна.
Та ловлять птицю й мабуть, що зловили.
І вже в руках тримають, що є сили.
І руки обпікає і вуста,
І вже із рук не вирветься вона.
Та все ж жар-птиця не жаліє сили,
І рве пір'їни, вогняні й красиві,
Лишаючи їх у чужих руках -
І знов на волі вогненний цей птах.
…Та знову лов за птахою пішов,
І знову хтось сліди її знайшов.
І знову бій, до самозабуття.
І так - по колу, через все життя…
03.07.2008
Сестрі Євгенії
Я до старості ще не спішу,
Хоч і осінь у двері вже стука.
Я в майбутнє листа напишу,
Хай забариться осені смуток.
Іще квіти не всі відцвіли,
У моєму саду і у серці,
Ще любові й тепла по краї
У душі, як в глибокім відерці.
І тебе я прошу: не спіши
По-осінньому ранок стрічати:
Твої квіти ще будуть цвісти,
І птахи на світаннях співати.
Бо я вірю: душа молода,
Хоч і роки далеко не юні.
Ну, а осінь – пора золота,
І дарма, що багато в минулім.
Я до старості ще не спішу,
І тебе я прошу не спішити.
Хай поквітнуть ще квіти в саду:
Нам потрібно ще жити й любити!
07.07.2008
Край мій рідний
Край мій рідний – поля неозорі!
Пахне спілим колоссям земля,
І вдивляються вранішні зорі
В тишу лагідних ранків щодня.
Заколисує вітер дерева,
Ніжно пестить їм листя – вбрання,
І співає діброва зелена
І сія перламутром роса.
Грає сонячний промінь світанків,
Осяває на Храмі хрести.
І у дзвони б'є радісним ранком,
Щоб з любов'ю в житті нам іти.
Ген летять в вишині горді чайки,
Над величним і давнім Здвижем,
Ніби білі вдягли вишиванки,
Щоб святково зустріть новий день.
З під зелених садів білі хати
Тепло дивляться вікнами в світ.
Їм до віку з доріг виглядати
Й проводжати, дивиться у слід.
Новий день наш Макарів стрічає,
І до праці всі люди спішать.
Справ важливих завжди вистачає,
Їх неможна на потім лишать.
Люди наші - робочі і щирі,
І талантами повні серця.
Рідний краю, хай дні твої в мирі
Будуть завжди. Хай квітне земля!
12.07.2008
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:48 | Сообщение # 7 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Височінь Небес, глибина думок.
Йде душа життям до ясних зірок.
Від появи в світ нас ведуть стежки -
І рушаємо у життя роки.
Відкриваєм світ у своїй душі
І долаєм в нім перші рубежі.
Несемо Любов у малій руці
І знаходим ми місце в світі цім.
Та земне життя - лиш короткий шлях,
І чекає нас вічність в Небесах.
Та пройти – прожить Богом дано нам
Так своє життя, як хто схоче сам.
Височінь Небес, глибина думок,
Зве нас всіх Господь до ясних зірок.
Та чи йде душа, так як зве Господь?
Чи веде Любов серце до Висот?
14.07.2008
Цілуйте руки матерям
Цілуйте руки матерям,
Вклоняйтесь їм у ноги,
Даруйте квіти - й будуть вам
Щасливими дороги!
Не забувайте матерів
У суєті щоденній,
Хай буде навіть сто вітрів
І бурани шалені;
Нехай дороги заметуть
Снігами сніговії -
Не забувайте, що вас ждуть
Єдині очі рідні!
Не забувайте, що в житті
Так швидко все минає -
Спішіть сказать слова святі,
Як мало їх буває.
Бо мамина свята любов
Усе життя нас гріє,
Дає тепло душі, і знов
Народжує надії.
Хай той невидимий зв'язок
Ніколи не порветься,
І навіть із висот зірок,
Із вічності озветься!
20.05.2007
Вишивала мати рушники…
Вишивала мати рушники,
Ушивала з квітами надію,
На щасливі у житті роки
Дітям дарувала свою мрію.
Вишивала мати рушники
Для любові на життя дорозі,
І встеляла чарівні нитки,
Щоб цвіли ті квіти й на морозі.
Вишивала мати рушники,
У дорогу нас благословляла.
І хоча минали вже роки,
Рушниками в хаті нас стрічала.
І цвітуть завжди на рушниках
Квіти щастя теплого й любові.
І у нашій долі на стежках
Хай не в'януть квіти ті ніколи.
10.03.2008
Мати
Стоїть старенька мати край села
І дивиться на звивисту стежину.
Колись дітей у люди провела,
Й молила Бога за свою дитину.
Роки минали, діти у світах
Долали всі премудрості й науки.
А мати діток бачила у снах,
На зустріч їм тягнула свої руки.
Та материнське серце знає все,
І терпить все, надіється і вірить:
Прийде той час, що радість принесе,
І в хату діти двері ось відкриють.
Спішать дороги, і спішать стежки
До хати, що в житті одна-єдина,
Де ще стоїть старенька, й як завжди,
Все виглядає дочку, а чи сина.
Тож хай стежки не губляться в житті,
Не заростають до тієї хати,
З якої всі колись у світ пішли,
Де ще і досі виглядає мати.
27.01.2008
Я руки мамині цілую…
Я рідні руки мамині цілую,
Горнуся ніжно до її плеча,
За неї, рідну, Богу помолюся,
Хай обмина її земна печаль.
Хай не сумують рідні світлі очі,
Не обгортають смуток і жалі,
І хай в зимові довгі, сумні ночі
Приходять добрі і щасливі сни.
Хай ранок сонцем душу зігріває,
Співають дзвінко у садах птахи,
А хата діток радо зустрічає
З усіх доріг, що є на цій землі.
Я рідні руки мамині цілую,
Рідніше їх немає у житті.
І ту любов матусину святую
Я збережу у серці назавжди.
22.03.2008
Мамо ...
Вже на трави упали холоднії роси,
Вже у вирій птахи полетіли давно,
Сипле листя пожовкле під ноги нам осінь,
І снує павутинням між пожовклих травин полотно.
Не цвітуть вже в саду вами сіяні квіти,
І не падають роси, матусю, на ваші сліди.
Лише в серці жалю, та куди, та куди його діти,
Не беруть із собою й осінні вітри.
Зацвіли сивиною озимою вже ваші діти,
І осіння пора прийшла вже і у наші літа,
Уже ваші онуки зросли і розквітли, як літо,
Бо спливає час швидко, ще швидше, ніж в річці вода.
Оживає у пам'яті мамою співана пісня,
У дитинство нас знов поверта невгамовна душа.
Та вже дивиться в очі осінь холодом пізня,
І не хочуть – не можуть вернути у юність літа.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:48 | Сообщение # 8 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Вже красить літо кетяги калини…
Вже красить літо кетяги калини,
Поспіли вишні в маминім саду -
А я збираю спогад по зернині,
Ніби на зустріч у минуле йду.
Туди, де юність назавжди зосталась,
Туди, де мрії мальвами цвіли,
Туди, де мама ніжно посміхалась
І ми усі щасливими були.
У рідний двір, до батьківської хати,
Звідкіль стежки нас повели у світ,
Туди, де завжди виглядала мати,
І облітав вишневий, білий цвіт.
В той край далекий заросли дороги,
Життя невпинна, бистра течія
Відносить усе далі наші роки,
І юна вишня квітне не моя.
Вже спілі вишні вітерець гойдає,
І яблука вже падають в саду.
Лише любов у серці не минає,
Яку усе життя в собі несу.
Любов від Бога й маминої пісні,
Від батькових робочих добрих рук,
Від рідної землі в росі – намисті,
Від зустрічей, після доріг – розлук.
Любов до краю, до землі своєї,
Що пахне спілим хлібом у жнива.
І до людей, що працею своєю,
Несуть любов в майбутнії літа.
19.07.2008
Туман над Здвижем
Туман розлився над старим Здвижем,
Обкутав береги й хати з садами.
А сонечко встає на зустріч з днем
І сіє променями крізь тумани.
Тече спокійно річки течія,
Ніби під димом, під густим туманом.
Глибока тиша перед виром дня,
Лягла спокійним, ніжним покривалом.
Проснулась пташка рання у саду,
Й несміло задзвонила пісню ранку.
З туману відгукнулося: іду
Стрічати разом Сонце на світанку.
На тихім плесі човен по воді
Пливе – купається в густім тумані.
Казковим принцем у своїм човні,
Пливе хлопчина з квітами коханій.
27.07.2008
Цей світ для всіх
Цей світ для всіх і в нім ніхто не зайвий.
В нім вистачає для всіх земних доріг.
І кожен в цьому світі не звичайний.
У кожного своя стежина мрій
Господь дарує всім життя і долю
І промінь світла, та не обірве.
Дай влитися у це життя водою,
Живою, свіжою у нові береги.
Не хай струмує джерельце цілюще,
Несе з собою щастя і Любов.
Народжує майбутнє невмируще,
Щоб джерело народжувалось знов.
Не забирай, те саме не найцінніше,
Що пише у волі Господа Творця.
Даруй Любов і будеш мати вічне
І не збагненне радісне життя.
28.07.2008р.
***
Не зачіпай душу струни моєї,
В ній так багато болю і жалю.
Пройти- прожить стежиною моєю
Можливо лиш мені, і я іду.
Іду в надії на Любов високу,
Що зігріває Світлом увесь світ,
Іду на звуки весняного дзвону,
Що кличуть душу в зоряний політ.
29.07.2008р.
***
І була ніч, і все було прекрасно.
І день прийшов, і стало все ясне.
Любов жива й ніколи не погасне,
Любов'ю вічною у світі все живе.
29.07.2008р.
***
Ми народились, аби бути вічно,
І це життя ми маємо пройти,
Як передмову до чудових віршів,
І перейти у зоряні світи.
30.07.2008р.
***
Тут, за вікном, вже в'януть квіти спраглі,
Їм би краплину бажану дощу.
І там дерева від дощу вже п'яні,
Й сидить бабуся на своїм даху.
Там, де люди лежать віковічні,
Весна торкнула чарівним крилом,
В краю гарячім, де вітри тропічні,
Лягає сніг, мов білим полотном.
Говорять, що такі часи проходять.
І вже прийшли, і ми вже в них живем.
Це, мабуть, нас гріхи наші знаходять,
Яких стає все більше з кожним днем.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:49 | Сообщение # 9 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Люди, будьмо добрішими!
Люди, будьмо добрішими!
Хай серця у всіх будуть світлішими,
Нехай весни всміхаються зорями
Над квітучими всюди просторами.
Люди, будьмо мудрішими!
Будуть души до ближніх теплішими,
Нехай очі всміхаються лагідно
Аби завжди були мир і злагода.
Люди будьмо щедрішими!
Своїм світлом поділимось з іншими,
Слова добрі мов зерна посіємо.
О, невже ми любити не вміємо?
Люди будьмо дружнішими!
Разом будемо завжди сильнішими
Всі негоди, всі біди здолаємо -
Якщо в серці своїм любов маємо.
8.08.2008р.
Спілі яблука
Уже - яблука, спілі яблука
Пахнуть медом в серпневім саду.
На калині вже знов спіє ягода,
Забирає у літа красу.
Літо крилами, ластовиннями,
Пролітає - і не наздогнать.
Дні хвилинами бистроплинними
Білим цвітом в минуле летять.
А у осені, ніби косами
Заплітається срібна печаль,
І холодними диво-росами
Білі перли в долині лежать.
Ой ти, осене позолочена,
Підожди, я прошу, не спіши,
Літом – мрією зачарована,
Дай напитися диво-краси.
Дай напитися, задовольнитися,
Накупатися в морі тепла,
Щоб за літом вже не журитися,
Щоб і в осінь душею співать.
11.08.2008р.
***
Знов гаряче блакитне небо,
І повітря, немов у печі.
Спрагле віття благає: не треба…
Тихо квіти шепочуть: мовчи!
Все смиренно цю кару терпить,
Хоч ні в чому не винна трава.
Просто - дуже гарячий серпень,
І при чому провина гріха?
Затяглися, мов пухом, души,
І ніякого діла нема.
Просто так може бути все мусить,
І навіщо проблема чужа?..
Просто так, та чомусь не виходить.
Ще до світла байдужа душа.
І по темряві темряву водить,
Ніби в Світло дорога чужа.
А на світло дивитися важко,
Дуже боляче, краще - в пітьмі.
Та пітьма мов кайданами в'яже,
І вже важко від неї піти.
А пітьма мов кайданами в'яже,
І шепоче: не прокидайсь.
Ну, а серце тихенько каже:
Йди до світла, й за все покайсь.
Та чи чути той голос у серці,
Коли стільки навколо проблем,
Хай воно там тихесенько б'ється,
І без світла собі проживе.
Та без світла душа буде мертва
В ній любові нема і тепла,
Лише гордість керує уперта,
А до світла дорога проста.
А до світла дорога так близько,
Майже тільки рукою подать…
Не було би занадто пізно
На дорогу до Світла нам стать!
13.08.2008р.
***
Відкриваймо свої душі для Любові,
Бо до світла несемо свої серця,
Бо всі люди ми у світі однакові,
І створила Божа всіх рука…
Не треба рвати те, що не порветься,
Не треба бити те, що не розбить.
Нехай на віки з нами зостається
Любов Господня, що боготворить.
Будімо душі, відкриваймо очі
Щоб не загинуть у густій пітьмі.
Щоб було Світло навіть серед ночі,
Аби на вірні нам ступать стежки.
А як прийдуть часи випробування,
Хай тінь розбрату не торкне душі.
Хай буде завжди в Господі єднання,
В христовій Вірі сестри і брати!
22.08.2008р.
***
Наче зірка упала з долоні,
І гаряча така і ясна,
Повернула загублений спомин,
Що забрала з собою весна.
Повернула у щастя далеке,
Що пішло за крутий виднокрай,
Де на крилах щасливі лелеки
Нам в дарунок несли земний Рай;
Де діброви зелені і юні,
І де квіти, мов зорі з небес,
Там нектару любові вдихнули,
Що наповнював світ цей увесь.
Напилися щасливої миті,
Й весняного тепла до схочу,
Незбагненним натхненням у миті
Засвітили Любові свічу;
І забрали в дорогу далеку,
Щоб світила і вдень і вночі,
І в годину, скрутну і нелегку,
Зігрівало тепло той Свічі.
23.08.2008р.
Колискова
Прилетіли лебеді білокрилі,
На малу колисочку стали – сіли.
Обіймали крилам, колисали,
Колискову пісню нам заспівали.
Заспівали лебеді, заспівали,
І малу дитиноньку забавляли,
Добрі білі лебеді, ніби мрії,
Сипали їй зоряні і ясні надії.
Заспівали лебеді на колисці
Їй про небо зоряне у намисті,
Про гаї зелені та про діброви,
Про луки, де трави та всі шовкові.
Лебеді співали про море широке,
Що здіймає хвилі мов гори високі,
Піниться шумує, кораблі гойдає,
А то ніби лагідно, тихо заспіває.
І ще заспівали про дороги різні,
То встелені квітами, то тернисті,
Про стежки, що житніми йдуть полями
І ведуть до дому нас і до мами.
Колисочку лебеді колисали,
Диво колискове та все співали.
Співали всю ніченьку до світання,
Зоставили пір'ячко на прощання.
26.08.2008р.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:49 | Сообщение # 10 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| РОМАШКА
Росла ромашка собі в лузі,
Така маленька, непомітна.
Сміялись з неї квіти-друзі,
Та все ж була вона привітна.
Вона до сонця посміхалась,
Веселку в небі цілувала,
Росою вранці умивалась
І тихо до землі співала.
Та пісню ту не чули друзі,
Такі погорді і пихаті,
Бо на усій отій окрузі
Були всі знатні і багаті.
А до ромашки прилітали
Її метелики барвисті,
Вони нектар у неї брали
Й гойдались на зеленім листі.
Птахи їй дзвінко щебетали,
Співали про весну та літо.
І дні за днями пролітали,
Минали тихо, непомітно…
Забули про ромашку друзі,
Її вони не помічали.
Їм було весело на лузі,
Бо ні за чим не сумували.
Та налетів холодний вітер,
Накрила землю темна хмара -
І стало страшно в лузі квітам,
І радість їхня враз пропала.
Злякалась вітру і ромашка,
Низенько до землі пригнулась
Та тихо пісню заспівала,
До вітру піснею звернулась:
- О, вітре сильний і величний,
Навіщо ти такий сердитий?
Ми в лузі – лиш маленькі квіти.
Невже більш сонцю не радіти?
Прошу тебе, подми тихенько,
Так лагідно і так привітно,
І хмару, що від неї темно,
Ти віджени, адже ще літо!
Хай сонечко іще посвітить,
Погріє ніжно квітам личка.
Я дуже прошу тебе, вітре,
Хоч я й ромашка невеличка!
Прослухав вітер таку пісню,
І стало шкода йому квітів -
Забрав з собою хмару сиву,
І дощиком сипнув ще літнім.
Зраділи в лузі усі квіти
І задзвеніли, мов дзвіночки.
Ромашку стали всі хвалити,
В подяку їй плели віночки.
Ромашка з друзями раділа.
Та в ці хвилини зрозуміла,
Що та любов, що в серці мала,
Від смерті друзів врятувала.
Велика сила у любові,
У добрім і ласкавім слові,
Любов уміє все прощати,
Всім, хто в біді, допомагати.
А гордовитість і пихатість
Народжують зневагу й заздрість.
Тож хай Любов усіх зігріє
Й любити кожне серце вміє.
29.12.07.
ЧАРІВНА НІЧ
Заглядає вже ніч у вікно.
День стомився і сів відпочити.
Птаха дивного синє крило
Простяглося, щоб землю укрити.
А на килимі неба лягли
Феєрверком розсипані зорі,
Ніби хочуть кудись попливти
У безмежному синьому морі.
Місяць, наче десь був забаривсь
І скотився з гори круглим боком –
Він від сорому так зашарівсь,
Стало видно, куди не кинь оком!
Світять вікна в будинках ясні,
Тепло дивляться в ніч, і здається,
Це - не вікна, а зорі земні,
І десь вітер тихенько сміється.
ЗИМА
Сипле сніг, як з рукава,
На ліси та на поля.
Стала біла вся земля,
Бо прийшла до нас зима.
Заспівала заметіль,
Вітер зносить сніг.
Кучугури сивих хвиль
Посеред доріг.
Закував мороз річки
Всі у кришталі,
Ходить-дзвонить по землі,
Сипле колючки.
На дерева з щедрих рук
Срібла натрусив,
Тепер дивиться навкруг
Дивної краси.
Прилетіли снігури,
Сіли на гіллі,
Мов червоні ягідки
Посеред зими.
4.12.2007.
БЕРІЗКИ
Берізки, мої ви берізки,
Стрункі білокорі невістки,
Мов коси гілля розпустили,
Сережки весняні оділи.
Вас лагідно вітер гойдає,
І жайвір у небі співає,
Дзюркочуть веселі струмочки –
Весни довгождані дзвіночки.
Синичкі веселі літають,
Весні свою пісню співають.
Весна йде стрімкою ходою,
І пахне довкола весною.
Лелеки з далекого краю
До рідного краю вертають.
У небі курличуть-гукають
І радо так землю вітають.
4.01.2008
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:50 | Сообщение # 11 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ОЙ, ЛІТА…
Ой, літа ви мої молодії,
Чом так швидко у далеч пішли,
Ще й забрали з собою надії,
Лише згадку лишили мені?
Де ті весни в пташиному співі?
Де світанків малиновий цвіт?
Може, трави у росах втопили?
Чи птахи понесли в білий світ?
Та не канули весни у роси,
Не забрали світанків птахи –
Просто бабине літо у коси
Заплітає сріблясті нитки.
Ну, а весни прийдуть знов, і знову
Ніжним вальсом квітучих садів,
І світанків зорю малинову
Світ засвітить для нових надій.
9.10.2007.
ВЕСНЯНИЙ РАНОК
Зорі упали в криницю,
В чисту джерельну воду.
Сонце зійшло подивиться
Ранку чудову вроду.
Річка біжить тихенько,
Сонце проміння колише.
І завмира серденько.
Ранок весною дише.
Жайвір уже проснувся,
Солодко пісню співає.
Клен тихенько гойднувся,
Радо так весну вітає.
Ще морозець триває,
І вітерець - колючий.
Та вже зими немає,
Вже попрощався Лютий.
Мріють стрункі березки
В лагідних променях ранку.
Листя кортить одіти
Й тихо співать веснянку.
10.03.2008.
***
На дворі вишнева заметіль.
Ластівки у небі вже кружляють.
Я нікому не пишу листів,
І сама уже їх не читаю.
Світить сонце лагідно в вікно,
Зайчик по стені перебігає.
Все життя, неначе сон, пройшло,
Й вороття йому уже немає.
Там, в минулім, мрії весняні
Поміж трав нескошених блукають,
Там надії ніжно-молоді
У квітучих яблунях співають.
Рідні очі, рідні голоси,
Що в житті ніколи не забути,
До яких ніколи не дійти,
Бо часу назад не повернути…
Не цінуєм ми в цьому житті
Днів, часів, хвилин, що дані Богом,
Лиш з роками в тиші – самоті
Розуміємо це в серці з болем.
В небі хмари дощові пливуть,
Вітер їх кудись переганяє.
Хай думки сумні іще не йдуть,
Ще надії цвіт не облітає.
9.05.2007.
ОДНОКЛАСНИКАМ
Скільки років промайнуло, пролетіло!..
А так наче вчора все було.
Дітками за партами сиділи,
В нас турбот ніяких не було…
Сонечко в віконце нам світило,
Швидше хай закінчиться урок!
Бігати по вулиці кортіло,
Що ж не дзвонить він нам – той дзвінок?..
У дитинстві безтурботними зростали,
Стали старшокласниками вже.
На порозі в світ дорослий стали,
Де в житті чекає все нове.
І дорогі нові, і проблеми,
Мрії нові про дорослий світ.
Школу рідну з сумом залишали:
Звикли вчитись ми за стільки літ.
І дороги наші розійшлися,
Різне маємо тепер життя,
Але спогади… Як їм не залишитись?
Бо дитинство не пішло у забуття.
Хоч свої ми маємо родини,
Всі поважні пані і пани,
І дітей дорослих одружили,
Навіть внуки в світ оцей прийшли –
Там, далеко, в неповторнім часі
Все луна останній наш дзвінок,
І востаннє ми в своєму класі,
І на нас чекає знов урок…
10.06.2007р.
***
Ось іще один рік проминув
У моєму земному житті,
Наче вітер пелюстку здмухнув
Із троянди, в саду на кущі.
Що чекає в житті мене знов?
Як настроїть струну у душі?
Чи на радість і вічну любов?
Чи на осінь у сірім дощі?
Але осінь не завжди сумна,
І бувають погожиї дні.
Все навкруг – в золотих кольорах.
Може, буде такою мені?
Я настрою струну на любов,
Що ніколи в душі не мине.
Буду жити і вірити знов
У Прекрасне, у Вічне й Святе.
24.06.07.
***
Весь світ зігрітий Божою Любов'ю.
Вбрання весільне одягли сади.
Птахи у співі радість невимовну
Над білим світом щедро розлили.
Дощем весняним все навкруг умито,
Й веселка перша аркою стоїть –
Немов із Раю кольори пролито,
Щоб на землі усе благословить.
Благослови нас, Боже, до Любові,
Яка зігріє всі людські серця,
І хай печалі не приходять знову,
Від них уже стомилася душа.
Дай, Боже, миру в кожну людську душу,
Пошли терпіння всім і доброти,
І в нас холодну кригу і байдужу
Своїм теплом назавжди розтопи!
Дай, Боже, сили, мудрості, натхнення,
Щоб не зміліла в суєті душа.
Й Твоє Святе Ім'я, Твоє Знамення
Були у серці на усе життя…
29.04.2008.
З ВЕСНИ - У ЛІТО
Рясним дощем умилось тепло літо
І втерлась сонця теплим рушником.
Запахло у полях зеленим житом,
Що розлилось, як море, за селом,
І заспівало юним соловейком,
Сипнуло щедро барвами квіток,
І, як дівча проворне із відерком,
Тепла хлюпнуло бажаний ковток.
І прогриміло в грозах – блискавицях,
Від сну збудивши душу весняну,
І заясніло небом у криницях,
Подарувавши їм свою красу.
З весни - у літо, у зелену повінь
Мов крила птаха нас перенесли.
І гріє сонця ніжний літній промінь.
Іде життя з весни - і до весни…
23.05.2008.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:51 | Сообщение # 12 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| РОЗКВІТЛА КВІТКА
Розквітла квітка рано на світанні
І привітала ранок пелюстками.
Роси упали крапельки останні,
Пелюстки вмились ніжними сльозами.
Розквітла квітка, наче народилась,
Відкрила ніжні пелюсткові очі,
З цікавістю навколо подивилась
В красу весни, неначе в сни дівочі.
Розквітла квітка від тепла й любові,
Від ніжності і доброти людської -
Бо лиш Любов у серці і у слові
Дає життя, не в'януче ніколи.
Тож хай не в'януть квіти на світанні,
Хай не хмарніють юні чисті очі,
І не збивають цвіту грози ранні,
Встає світанок завжди після ночі.
25.05.2008р.
І ЗНОВ ГРОЗА
І знов гроза над білим світом
Мечами сипле блискавки,
Із сивих хмар під сильним вітром
Дощ пада ливнем до землі.
Стоять дерева, мокрі й чисті,
Зелені красені землі,
А по дорозі річки бистрі
Дощем налитої води.
Із грозової диво-чаші
Повітря чисте розлилось -
Щоб напоїти душі наші
Життям для світлого чогось…
12.06.2008.
СПОГАД
Був синій ранок, день ще не проснувся,
Світили зорі й місяць-молодик,
І синій сніг мов неба доторкнувся,
І зорями сніжинок мерехтів.
Мороз дзвенів, і сніг рипів так лунко,
Що, мабуть, було чути на весь світ.
Нам той казковий ранок був дарунком,
На все життя залишив добрий слід.
Дерева шуби інею вдягнули,
Іскринки сині сяяли на них.
А хати криши ковдрами напнули,
І сонні були вікна із - під стріх.
А ми ішли, маленькі і несмілі,
Ступали в той казковий дивний світ,
І зорі в синім небі мерехтіли.
І падав іней із дерев на слід.
Пора чудова, але вже далека,
І лише згадка душу зігріва.
І хоч дорога та була нелегка,
Нас в світ любові і добра вела…
30.12.2007.
ДОРОГА ДО ДОМУ
Куди не поїду – до дому вертаю,
До рідної хати, до рідного краю.
Сумують без мене калина й тополя,
І синя волошка край житнього поля.
Весела синичка не хоче співати,
І ластівка весело в небі літати,
І річка сумує, як мене немає –
Це просто на мене все дома чекає.
Радіє душа, і радіє серденько,
Коли вже дорога до дому близенько.
Летіла б, як пташка, та крила не маю,
На бажану зустріч терпляче чекаю.
А як повертаюсь до рідного краю,
То разом з птахами душею співаю.
І річка неначе всміхається тепло,
І дивиться лагідно в сонячне небо.
26.06.08.
ПАМ'ЯТЬ ПРО ВІЙНУ
Стоїть берізка в чистім полі,
Стоїть, як пам'ятник журбі,
Схилила гілочки шовкові,
І листя - у дрібній сльозі.
Схилилась над землі горбочком,
Над пам'яттю в густій траві,
Над матері – землі синочком,
Що залишився на війні.
Не раз вже журавлі вертались
З далеких і теплих країв
І в ясній осені купались,
І знов проводили птахів.
Роки з собою все забрали -
І радість і гірку печаль.
Можливо, й ті, що їх чекали,
Пішли за межу в вічну даль.
Тільки берізка, що схилилась,
Так сумно листям шелестить.
Ніби в минуле задивилась,
Чи в сни солдата, що лежить.
Шепоче ніжно колискову
І дивиться у білий світ.
Вона не хоче, аби знову
Лягав у землю юний цвіт.
І плаче росами-сльозами,
Мов промовляє до живих,
Щоб пам'яті не залишали
Про тих, що полягли за всіх.
Як змовкне пам'яті відлуння,
І стихне голос тих років,
Яким у нас буде майбутнє?
Забудемо ми біль батьків?
1.07.2008.
А БУЛИ ВОНИ МОЛОДИМИ
А були вони теж молодими,
І як всі ми, теж жити хотіли.
І гукало їх щастя весною –
За собою.
І здавалось, вже доля всміхалась,
І дорога в житті відкривалась,
І до щастя рукою подати –
Та не взяти.
Затуманилось небо димами,
І заплакало поле сльозами,
Та й розбилося щастя громами –
За житами.
І покликало серце до бою
Із ворожою злою ордою.
А надії, як квіти зів'яли –
В трави впали.
Але долі їх стали, як зорі,
Що не можуть вже згаснуть ніколи.
Їм із Вічності завжди світити –
Щоб нам жити.
Нам не можна за їх забувати,
Що змогли найцінніше віддати,
Щоб зростали і вміли радіти
Наші діти.
6.07.08.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:52 | Сообщение # 13 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| МАМІ
Скоро сонце промінням засяє,
І освітить усе навкруги,
І птахи у садах заспівають,
І засвітять краплини роси.
Все навкруг таке світле і чисте!
Я пройду по високій траві,
І травинки зелені й росисті
Вмиють ноги росою мені.
Я піду і знайду тії квіти,
Що посіяли ви на весні,
Вони теж всі росою умиті,
І проснулись уже на зорі.
Я нарву їх в букет різнобарвний,
І у глечик води наберу,
Біля вашого ліжка поставлю,
І тихенько сама відійду.
Ви на ранок відкриєте очі,
І побачити квітів букет…
Тож нехай після сонної ночі
Ви зустрінете з радістю день.
23.05.1982.
ЛІТНІЙ РАНОК
Уже сонце проснулось,
Піднялось над землею,
І у травах росистих
Загорілось зорею.
Мов колиску колише
Вітер листя та трави,
Мов намисто барвисте,
Хтось розсипав поляни.
Все проснулось із сонцем,
В селах півні співають.
Десь в саду під віконцем
Лежать квіти коханій…
1982
МЕТУШНЯ
Метушня, метушня, метушня…
Всі спішать, невідомо куди.
Почекай, хоч на мить зупинись,
І до свого життя придивись.
Може буть, що спішиш ти дарма,
Що даремна вся ця метушня.
Ти до серця прислухайсь свого,
Щастя іншого хоче воно.
Щастя інше – не там, в метушні,
А у щирих стосунках з людьми,
Не у цінностях, що за гроші,
А у тиші і світлі душі…
13.12.1995
ЩАСТЯ ЛЮДСЬКЕ
Що таке щастя людське?
Щастя – це чиста краса,
Повна любові душа,
Сповіді чиста сльоза.
Що таке щастя людське?
Рідне тепло людських душ,
Близького вірне плече.
Щастя – це світле й святе.
… Вітер гойдає поля,
Проміні сонця в росі.
Ніжності повна душа,
В серці – молитва жива.
25.12.1997.
О, ГОСПОДИ, ПРОСТИ!
О, Господи, о, Господи, прости!
Прости за мрії, за слова пусті,
Прости, що істину шукала я не там,
Прости, що послужила я гріхам…
О, Господи, о, Господи, спаси,
І знову впасти в гріх не допусти,
Мої гріховні язви Ти зціли.
Від вічних мук, молю Тебе, спаси…
О, Господи, о, Господи благий!
Молю Тебе, прости мій кожний гріх,
Твою творити волю научи,
І Світлом Істини Твоєї просвіти…
18.06.1998.
ДУШЕ МОЯ
Душе моя, забудь образи,
Забудь печалі гіркоту,
Забудь свої сумнії мрії,
Забудь журбу, забудь журбу…
Я стану, Богу помолюся –
І стане легше на душі.
Солодше меду я нап'юся
Святих Псалмів, святих Псалмів…
О, Боже, буди мене грішній!
Прости мені мої гріхи,
По милості своїй безмірній
В вузькі ворота поведи.
О, Боже! Дай мені терпіння,
Дай мудрості і дай снаги –
Щоб в звабах світу не згубитись,
Дорогу до кінця пройти.
1996.
***
Запали в своїм серці любов.
Запали в своїм серці надію.
Запали в своїм серці вогонь,
Щоб не дав в цьому світі загинуть!
Щоб не дав збайдужіти душі,
Щоб не дав у житті заблукати.
Віру істинну в серці впусти,
Щоб уже всяких зайд не пускати.
Щоб не зрадити вірі Святій,
Щоб не зрадить Єдиному Богу,
Не продай свою душу за грош,
Що дають тобі в храмі чужому.
Не бери, відсахнись, відступись,
Відійди й помолись в своїм серці –
І до рідного Храму вернись,
Що на тебе чекає у час цей…
9.11.2002.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:53 | Сообщение # 14 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Село зимою
Сніг кружляє у повітрі,
І лягає на землю,
Укриває озимі жита.
І біленькі хатинки,
Мов оділи хустинки,
Щоб гостей із доріг виглядать.
Замітають снігами
Хуртовини дороги,
І мороз під ногами хрустить,
А повітря холодне,
Таке чисте й прозоре,
І сніжинок хрустіння дзвенить.
Село в тиші зимовій,
Лише зрідка машини
Тишу ту проганяють на мить,
І на колію свіжу,
Також легко і тихо
Білий сніг мов пушинки летить.
Зима
Затрусила біла пелена,
Снігом вкрила села і поля.
Стала біла - біла вся земля,
Наче наречена молода.
Розгулялась віхола в саду,
Всі дерева білі, мов в цвіту.
Мов на свято вбралися хати,
Пов'язали білії хустки.
Стало світло, як у давнім сні,
Всі шляхи - мов білі рушники.
Йде зима - красуня по землі,
Прикрашає землю залюбки.
20.12.1986р.
***
Як легко людину образити,
Та важко образу загоїти.
Як важко ніколи не гніватись
І без хвилювання обходитись.
Життя переплетене радістю,
Життя переплетене бідами,
Життя переплетене болями,
Життя переплетене мріями.
А долі людські, як мережива,
То сходяться, то розходяться.
І всі ми від Бога залежимо,
Хоч, може, комусь і не хочеться.
В житті всі ми щастя шукаємо,
Знаходимо – і не знаходимо.
А щастя так близько трапляється,
Та ми його спішно обходимо.
Нелегко нам бути щасливими,
В турботах ми всі та у клопотах.
А щастя йде кроками тихими,
Не в пишностях да не в розкошах…
11.11.2002.
***
Котиться людство похилою плоскістю,
І хто зупинить падіння страшне?
Хочеться людям багатства і розкошів,
Думають люди, що щастя таке…
Важко іти по стежині вузесенькій,
Манить дорога широка й легка.
Довго і нудно іти помаласеньку,
На мерседесах мов вітер шуга.
Важко розгледить голодного й бідного,
Швидкість така, що немає часу.
Важко від звабного світу відмовитись,
Люди закохані в згубну красу .
Котиться людство похилою плоскістю…
Боже, прости нерозумних дітей!..
Може, проснеться у кожного в совісті
Страх перед Богом за гріх і дітей?
***
До Божого Храму дороги ведуть,
Та тільки, на жаль, не усі в нього йдуть.
Б'є в дзвони дзвонар і відходить луна,
Та сонна душа собі тиха дріма.
А дзвони з дзвіниці над світом гудуть,
Пробуджують світ, людям радість несуть.
Дає Бог спасіння ген-кожній душі:
Вставай, не барися, і в Храм поспіши!
Як прийде Господь нас судити усіх,
То втратять важливість турботи земні.
Затихнуть музики і змовкне скрізь сміх,
І потім згадає душа про свій гріх…
25.02.07.
***
Боже мій, я дякую Тобі
За Любов, і Віру,і Надію,
За життя, що дав його мені,
І за все, чому в житті радію.
Боже мій, земний уклін Тобі,
За терпіння довге, і за милість,
І за Кров, пролиту на Хресті,
За Спасіння, що веде у Вічність.
Боже мій, я дякую Тобі
За усі Твої благодіяння,
За тепло і світло у душі,
Й на Спасіння вічне сподівання.
6.03.07.
ЧУДОВИЙ СВІТ
Який чудовий білий світ!
Весна у всій красі панує,
Вдяглися вишні в білий цвіт,
І серце ця краса милує.
Берізки край дороги в ряд
Стоять у молодому листі,
Немов у свято на парад,
Усі в сережках, як в намисті.
Зозуля десь в саду кує,
Синиці дзвонять голосисті,
І річка голуба тече,
В ній верби миють свої листя.
А в небі ніжно-голубім
Хмаринки білі пропливають,
І наче в білім світі цім
Немає горя і печалі…
29.04.07.
***
Не плач, мій брате, не журися,
Не падай перед страхом ниць –
Ти краще Богу помолися,
На волю Божу покладись.
Усі ми, брате, в руках Божих,
Не думаємо хоч про те,
Настроєні чомусь вороже
На Добре, світле і Святе.
Господь нас жде і в серце стука,
Ти серце Богу відчини.
Господь завжди з тобою буде
Любов'ю вічною в душі.
В біді Він тебе не зоставить,
З грязі рукою підведе,
І чистими життя стежками
У світ любові поведе.
Загоїть всі болючі рани,
Які на тілі і в душі.
Ти лиш скажи Йому вустами:
- О Боже Праведний, прости!
13.07.07.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 04.11.2014, 14:55 | Сообщение # 15 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Вишивала мати рушники…
Вишивала мати рушники,
Ушивала з квітами надію,
На щасливі у житті роки
Дітям дарувала свою мрію.
Вишивала мати рушники
Для любові на життя дорозі,
І встиляла чарівні нитки,
Щоб цвіли ті квіти на морозі.
Вишивала мати рушники,
Квітами, мов щастям, засівала -
Щоб не знали ми в житті біди,
Щоб щаслива доля нас чекала.
Вишивала мати рушники,
У дорогу нас благословляла.
Хоч минали довгії роки,
Рушниками в хаті нас стрічала.
І цвітуть завжди на рушниках
Квіти щастя і тепла, й любові.
І у нашій долі на стежках
Хай не в'януть квіти ті ніколи.
Доброго ранку
«Доброго ранку всім, доброго ранку!"-
Чути в пташиному співі, в світанках,
Чути в росі, що з трави опадає,
Тихим туманом в долину сідає;
Чути у лагідних променях сонця,
Що заглядають у сонне віконце,
Чути у листі, що роси колише,
Чути з землі, що так лагідно дише;
«Доброго ранку!»- у неба блакиті
Зичить всім щастя у білому світі,
В квітах, що разом із сонцем проснулись
Й лагідним вітром тихенько гойднулись.
«Доброго ранку!» - всім річка шепоче,
Між берегів тече й тихо хлюпоче.
Світять у росах веселки барвисті.
Ранок встає у яскравім намисті.
Зозуля
У гаю густому зозуля кувала.
Вона своїх діток, сердечна, згадала.
Як була сама ще зовсім молодою,
Діток розгубила й не знала їх долю.
Не знала їх долю, і знать не хотіла.
У саду кувала, вільною летіла.
Радісно і тепло було в світі жити
І зовсім забула, що були ті діти.
Та пора щаслива швидко пролетіла,
І стала в зозулі голова вже біла.
Вже вітри холодні в душу заглядають
І сумнії пісні вже роки співають.
Та й згадала діток, вони ж бо великі,
І не треба діток, як колись, глядіти.
Може, відізвуться, може, пригадають,
На голос зозулі та й поприлітають.
Зозуля кувала та і притомилась,
Чекала на діток, сіла й зажурилась.
Не летять ті дітки, не чують зозулю,
Бо не чули змалку пісню дорогую.
Бо не колихала і не цілувала,
І любов й ласку їм не дарувала.
Думайте,зозулі, поки молодії:
Радощі, мов вітер полову розвіє.
А як вкриє снігом голову і душу,
То хоч сядь кувати й на високу грушу,
Ніхто не почує, ніхто не прилине,
Лиш самотність тугу, наче камінь, кине
Та вже буде пізно, життя не вернути,
І до себе діток вже не пригорнути.
Прим.:
Дитинство – це найкраща пора в житті кожної людини. Але на жаль не у всіх воно безхмарне і щасливе. Коли дитина по якійсь причині зостається сиротою, чи померли, чи загинули, це зрозуміло, але є ще і сироти при живих батьках.
На превеликий жаль багато жінок відновлюються від своїх ще в пологовому будинку, кидаючи свою маленьку беззахисну дитинку, свою кровинку напризволяще і ніколи не згадуючи про неї. Дуже боляче за діток обділених материнською любов'ю, тому і народився у мене вірш "Зозуля".
|
| |
| |
