| Avtor | Дата: Середа, 08.02.2012, 16:49 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Осанна осені…Осанна.
Ліна Костенко
- А це вже осінь, Любий, осінь…
І осені душі осанна.
Прийшла пора твоя жадана,
Твоя, душе, настала мить
Із крил, із серця народить
Любов…
Що ти про неї знала досі?
- Любов – це осінь…
- Постривай!
Була ж весна –
Цвіла Любов’ю,
І літо квітло нею теж.
- Не має меж, не знає меж
Любов Господня до творіння.
І взимку, і в пору цвітіння,
І коли в’яжуться плоди
Єдиний зве тебе:
- Прийди! -
Тобі дарує серце друга,
Тобі дарує руку брата
І відкриває шлях:
- Іди… 2008 р
Якби ти знав, як много важить слово…
Іван ФранкоА знаєш, треба важити слова.
Всі за і проти, проти всі і за.
Будь ласка, треба важити слова.
Ти знаєш, треба важити думки,
Які до серця їх несуть струмки.
Ти знаєш, треба важити думки.
А ще потрібно важити чуття,
Вони – це барви нашого життя.
Тому потрібно важити чуття.
І лиш не треба важити політ.
Чекав на нього дух твій стільки літ.
Бо, як припнеш його, не полетиш,
Пір’їнами додолу облетиш.
А що пір’їни, коли крил нема?
Ти знаєш, треба важити слова!
* * *
Осінній день – маленьке лисеня
Мене безперестанку доганя.
Я йду по стежці, спрагла самоти,
Воно ж у очі дивиться: «Де ти?»
«Не виходи з картини цього дня» , -
Руде мене благає лисеня
І носиком холодним і жарким
Киває йти без сумніву за ним.
Воно пухнастий хвостик свій несе,
З дерев всі рештки листя обтрясе.
І коли листя стане повен міх,
Настане сміх, такий щасливий сміх.
Неначе на козацького коня,
На міх мене посадить лисеня.
І щоби втриматися на коні,
Я стану жить в осіннім цьому дні.
Вірному другові
Ти жінка, осінь, ти така красива.
Писав картини з тебе Рафаель.
І була барва зріла і щаслива,
Як солов’їна на світанку трель.
Тебе Художник бачив і нагою,
Він кожну риску на мольберт поклав.
Він милувався й грішною тобою,
Його сюжет усе про тебе знав.
І ти пройшла сходинками сюжету,
Бо твій Художник, Він тебе провів
До кульмінації, коли не треба
Ні зайвих рухів, ані зайвих слів.
І зодяглася в осені смирення,
І віддала на Боже всі плоди.
Ще Рафаель був повен вдохновення.
Та він сказав: «Ти вже готова. Йди!»
Осінній етюд
Натюрморти осені блаженні,
Яблука червоний оксамит.
Прикриває кольори зелені
Багрянець, що сиплеться із віт.
На деревах ні плодів, ні листя,
Тулиться хатина до гори.
І вночі у зоряній колисці
Люляють хатину явори.
А коли приходить з неба ранок
Й стукає у шибку : «Відчини», -
То із ранком яблучком останнім
Ділимось від всього серця ми.
Сік із нього капає, як миро.
Нашу душу скроплює добро.
І малює натюрморти щиро
Осені дозріле вже тепло.
* * *
Рукописи читаємо далекі,
Сторінки в небі серця шелестять.
Гортають їх розкрилені лелеки,
Котрі із серця в білий світ летять.
Вони приходять у сьогодні наше -
Краплини поту й солі на чолі.
Ніхто про нас нам правду так не скаже,
Як ми самі.
Хай буде безкінечно фоліантів
(«На всіх язиках» вміємо читать!)
Краплина лжі ховає всі таланти,
Як два на два ховає цифру п’ять.
Ми книжники, що вивчили науку,
Спочатку Крим пройшли, а потім Рим.
А стати другом, просто стати другом
Для іншого, з’єднатися із ним
Не хочемо, не можемо, не вмієм.
Старозавітні, вбрались у земне.
І сумнівів гірку полову сієм.
А друг – він душу вірністю торкне.
Він може серцем нас своїм прикрити.
І в цю хвилину не потрібно слів.
Зумій своє життя таким створити,
Щоб вмів покласти душу за братів!
* * *
Римуються в мені усі світи,
Коли в душі живеш Єдиний Ти.
Тоді в мені римовані чуття,
Коли, Єдиний, Ти – моє життя.
Співзвучні із Тобою всі думки,
Що схожі на життя мого рядки.
Однакова в них кількість є складів.
І рівно стільки ж у рядках тих слів.
Який чарівний наслідок - сім строф! –
З містерії, яку задумав Бог.
* * *
Світи, ви всі сотворені давно.
Настояні, немов терпке вино.
П’янкий і ледь вловимий аромат
Закриє всі шляхи тобі назад!
Вперед себе, як квітку, простягни.
Призначене крилом не відгорни.
Нехай воно терпке, немов вино,
А іншого в задачі не дано.
Тримає кожен келих у руці,
Пригублює свої задачі ці.
А в кожній дія все-таки одна -
Прийняти Чашу Божого вина!
Листопад 2010р.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Середа, 08.02.2012, 18:54 | Сообщение # 2 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ... Больше десяти лет назад я услышал песню Франца Пирнача "Лист Шевченка до Варвари"а совсем недавно одной из моих любимых стала "А знаєш: треба важити слова!" Эта песня была лейтмотивом презентации альманаха нашей студии 2011года "Нас єднає Слово"... Я слышал прекрасные стихи на украинском языке, которые читал Франц, и иногда он произносил имя автора: Алла Кох. И я, и мои друзья искали в интернете ее стихи, а Алла спокойно преподавала украинский язык и литературу в Коломые, и совсем не думала о том, что кто-то жаждет познакомиться с ее творчеством. Но, наверное, наше сильное желание овеществилось - и я (через Франца) познакомился с Аллой и частью ее стихотворного творчества. Она дала согласие на опубликование своих стихов на нашем сайте. Не могу не поделиться со всеми радостью прикосновения к ее искреннему и глубокому поэтическому Слову, до краев наполненного Любовью и Светом.
Игорь Годенков, руководитель литстудии "Сузір'я"
|
| |
| |
