Avtor | Дата: Неділя, 19.02.2012, 20:23 | Сообщение # 1 |
Offline
Генерал-полковник
&&?>
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Коли Він кличе, Він же вдохновляє. Дарує сцену І дарує роль. І в серці делікатно Наставляє Й диктує тихо кожному Пароль. Складаємо в мозаїку Паролі, Як режисер в кіно Складає ролі. І кадр за кадром, А життя – одне. Небесне в ньому разом І земне. Паролями ми кадри Днів сплітаєм. Серцями кульмінації Сягаєм І переходим плавно У розв’язку, І титрами виписуєм Кінець. І знаєм же: в нім Новий фільм почато, Що зветься «Світ об’єднаних сердець»
* * *
А роль була маленька, Але настільки важлива, Що, коли її не зіграти, Не відбудеться справжнього дива.
А інша була велика, Така, що, коли не буде, Якщо її не зіграти, Не відбудеться справжнього чуда
Чудо і диво – синоніми. А суєтне таке смішне. Незалежно від наших ролей Ми у Бозі дитя одне.
Ми у Ньому – одна родина, Ми у Ньому – єдина роль. І скріплює кадри фільму Любов – наш спільний пароль.
* * *
Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли, У нас нема зерна неправди за собою… Тарас Шевченко. Вірш «Доля»
Треба просто йти – Це аксіома. Просто йди І не звертай убік. Так йдучи, Лукавості оскому Ти на вимирання Вже прирік. Рудимент « лукавство» відмирає, І тоді все справжнє настає, І Господь тоді тобі вручає Серце, у якому Всесвіт є! Він великий і такий маленький, Що вмістився в крапельці роси. Бережи його і у негоду Із стеблинки серця не струси. Не струси, бо зраниш серце брата, Не струси, бо зрадиш і Любов. Вчися крапелинку обійняти І віддати, і прийняти знов. І немає паузи між ними. Вечір, Ранок – Бог рахує дні. Просто йти – це завжди аксіома, Без лукавства, поміж Так і Ні. * * *
Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись… Ліна Костенко
« Заговори, щоб я тебе побачив», - у древності один мудрець прорік. Нам говорити Бог з Небес призначив, Та не говорить – й крапка! – чоловік! Вичавлює із себе він гримаси І просить : «Пийте, пийте з Неба сік!» Говорить він – ніхто ж його не бачить, бо дуже він нещирий чоловік. Щебече, як сорока на осиці, і каркає вночі, немов сова. Його слова – невизрілі кислиці, гіркі, як небилиці, ті слова. Заговори – і Він тебе побачить! Будь ласка, лицемірно не мовчи. Тебе Єдиний вже давно пробачив. Чому ж мовчиш, як раб, донині ти? Так! Є мовчання, що стрясає тишу, Так! Є мовчання, коли все мовчить. Заговори! Тоді в тобі нарешті І тиша геніально зазвучить!
* * *
Любимый мой! Я – прах у ног Твоих, А Ты творишь вселенные из праха. О. Асауляк, «Исповедь Любви»
Спочатку це був прах В долонях Бога, Сходинок сім і сонячна дорога, Що плавно увіходила в зорю.
Та знаючи, що не осилить прах Дорогу по сходинах і зірках, Вдихнув Творець у прах живі світи, Що зіткані з Любові й Доброти.
І Він сказав: «Це добре…» - і мовчав. У Ньому світ сотворений звучав І та людина, той ясний вінець З Містерії об’єднаних сердець.
Окрасо Неба, образе Творця, Звучить в тобі нарешті нота ця. І Він тебе, обійняту крильми, На світ ясний виводить із пітьми.
А в синім Небі лебеді ячать: «Нехай в тобі печалі відзвучать». Один у Трьох у серця глибині Дарує Він тобі Пісень Пісні.
І діло Його скріплює печать Та, під якою пристрасті мовчать. Та, під якою оніміє все, Котре Його у тобі не несе.
Він може все! Ти – прах у це повір! Й не бійся через терни йти до зір!
* * *
«Дев’ятий вал»
Уважно розглядала картину І. Айвазовського «Дев’ятий вал»
І був дев’ятий вал, дев’ятий вал… Твій друг, він не хотів, та він упав. Його накрила хвиля суєти, Але в ту ж мить прийшов на поміч ти.
Найвища хвиля хвиль – дев’ятий вал Гребені конвульсійно підіймав. Він так летів, так гнівно він летів! Він просто друзів знищити хотів!
Та їх не двоє – кілька вже було. Отож, тому одному повезло, Бо, бурею об’яті, поклялись Утримати до ранку серця вись.
Безсилі хвилі вранці відійдуть, І явиться усім найвища суть: Що головне в житті – діждатись ранку І друзі, вірні й щирі до останку.
До крапельки, до Слави Небесам! Поки ти з другом, Ти не будеш сам!
Поки у тобі другий – В ньому – ти, Не зможе темінь Вас перемогти!
* * *
Мир музыки
Пусть будет консонанс – Звучу согласно. Звучать согласно – Это так прекрасно. Согласовать себя С Творцом миров. Скажи, музы′ка, Ты уже готов?
А если нет – То будет диссонанс. Единства не получится У нас. Друг с другом Как сольются голоса И как сойдут на Землю Небеса?
Созвучие простое – Интервал. Пришла пора – Ты передай штурвал. Ты передай Его созвучье нот. А это называется аккорд.
Соединенье трех, пяти, семи – Аккорд, которым Бог нас осенил. Различны звуки. Как они звучат! Объединенью в сердце нет преград!
А коли стал преградою Ты сам, Ты – в диссонансе К светлым Небесам.Літо 2010
|
|
| |
Avtor | Дата: Неділя, 19.02.2012, 20:24 | Сообщение # 2 |
Offline
Генерал-полковник
&&?>
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
|
|
|
| |
Avtor | Дата: Вівторок, 21.02.2012, 20:36 | Сообщение # 3 |
Offline
Генерал-полковник
&&?>
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Пусть свершится эта встреча На верхушке мирной ели. Мы с тобою сто столетий Года Нового хотели. Мы с тобою пролетали Сквозь нули в один и восемь. А теперь вот на верхушке Так земли коснуться просим. Отдаем себя до йоты, До Седьмого Дня Творенья, Окрыленные полетом И с прививкой от паденья. Алла Кох
|
|
| |
Avtor | Дата: Вівторок, 28.02.2012, 22:49 | Сообщение # 4 |
Offline
Генерал-полковник
&&?>
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Якби пізнали ми Любов, Нас так би зрада не боліла. І світ не чорним був би - білим, Якби пізнали ми Любов.
Якби пізнали повноту, Ми б не дробили: ранок - вечір, Свої підставили би плечі За брата в хвилю нелегку, Якби пізнали повноту.
Якби пізнали ми себе, Ми ближнього б не осудили, Свої гріхи сльозою б змили, Якби пізнали ми себе.
Якби пізнали ми Любов, В путі до крові збивши ноги, Ми б не зійшли уже з дороги. Якби пізнали ми Любов. Алла Кох
|
|
| |
Avtor | Дата: Субота, 10.03.2012, 11:33 | Сообщение # 5 |
Offline
Генерал-полковник
&&?>
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| РИМУВАННЯ
У цьому світі так багато віршів… Римується рядок Небес і Тиша. Із радістю римується веселка, Із вірністю – розкрилений лелека. І тільки загубила свою риму У Шостий день сотворена людина. Її Поет вирізьблював з Любові Різцем Пера, що визріло у Слові. І навіть наголос найголовніший Віддав Людині Він у Своїм Вірші. …Тепер нам тільки б повернути риму. Та ти ж така поезія, Людино!Алла Кох
|
|
| |