|
Юлия Бережко-Каминская. Избранные стихи
|
|
| Avtor | Дата: Неділя, 08.04.2012, 15:17 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Благословен цей дім, і поріг його,
І вишневий сад, що в цвіту кругом,
І тонких стежок споришевий біг,
І ласкавий погляд очей твоїх,
І крилате сонце - над усіма,
І – небес не виплесканий лиман,
Гострокрилі ластівки в вишині,
Твоє добре слово, яке в мені.
Та благословиться стрімкий твій шлях,
Над тобою – зорі, і під – земля,
Із тобою – люди – плече в плече,
Правда за щитом твоїм і мечем.
Та благословиться цей дивний світ
На щасливу долю й мільйони літ,
На ужинок щедрий, новий посів,
На гаряче сонце і лет дощів.
Та благословиться усе живе
На високе, радісне і нове,
На любов взаємну і щирий сміх,
На міцне єднання людей усіх!
11.01.12
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Неділя, 08.04.2012, 15:18 | Сообщение # 2 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| * * *
На усю планету – біль і вітер, -
Стигне дикий стогін породіллі…
Проростай потужно, ясен світе,
У нічній задусі божевілля!
Йти на поклик твій не перестану –
Радості нового перельоту.
Проростай у муках лихоманок,
Землетрусів і людського поту,
Проти всіх розпечених прокльонів,
Забобон, пересудів і страху…
Над тобою – світе, так бездонно
Небо розвернулося з розмахом.
Проростай крилато, ясен світе!
Всі замшілі дні поперетрушуй.
За тобою ж тягнуться, як діти,
Вже давно любові спраглі душі.
І нехай для тебе я – краплина
Безіменна у людській гонитві, -
Все - тобі – до слова, до хвилини,
Подиху, і вірша, і молитви.
22.12.2011
* * *
Знов на планеті – осінь,
Повні медові соти.
Знов на планеті осінь –
Я вже й не знаю, - вкотре.
Вигрались сонцем айстри,
Літо пішло за вітром,
Знов на планеті – вальси,
Промені на пюпітрі.
Ранки заходять тихо,
Мов киселі – тумани.
Скоро найтонша крига
В травах хрумтіти стане.
Знову усе – як завше,
І – як іще – ніколи:
Лущиться сонце, впавши
Сонячним листям долу.
Знову – налиті грона
Пізньої Ізабелли,
Серце планети повне
Передчуттям хурделиць.
Тільки живу – як вперше,
Ніби ще осінь жодна
Хугою не завершить,
Вітром вночі холодним…
Тільки живу, навряд чи
Знов так озвуся лунко:
В серці ношу гарячім
М’ятні твої цілунки.
2.11.2011
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Неділя, 08.04.2012, 15:18 | Сообщение # 3 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| * * *
Зайві слова – як вода на камінь – усе розмиють.
Зайві слова мають душу вітру і долю змія.
Будь-яке з них – як пісок на очі – тому – бідове…
Хай буде вільно чуттям широким в тісному слові!
Не розміняти б родючу тишу на пил безплідний…
Нам із тобою і так незриме чудово видно.
Все несказанне - де шепіт – криком - почути можна.
Серцем платити - нам із тобою - за слово кожне.
13.01.12
* * *
Я витекла в дощі.
Я видзвенілась в дзвони.
Я ще сама собі –
Й нова і очужіла.
І щось в мені струмить
Гаряче і бездонне…
Течуть солоні дні,
Ростуть роки і крила.
І десь – у глибині –
Болюча нескінченість…
Під лядою дріма
Космічна ніч холодна.
І я несу життя,
Як дощ несуть у жменях,
Я на краю себе –
Як на краю безодні.
Так інколи кортить:
А що від мене там
Залишиться, коли
Душа пірне під ляду?
Що – людям? Що – рокам?
Що – сонцю? Що – вітрам?
А що візьму Йому –
На тугу чи розраду?
Живе в мені той світ
Під серцем так просторо…
Я слухаю, як - там –
Зсипаються сузір’я,
Як вітер в самоті
До себе сам говорить.
Я слухаю його –
І – вірю, і – не вірю, -
Що там, - де дно – не дно, -
Окраєць неба темний,
Всі шерехи приспав,
І зорі збив у зграї,
Щоб краще чути як
Пульсує серце в мене
Хтось також, як і я –
До ляди припадає.
13.03.12.
* * *
І не відаю – чи благий,
Чи лихий твій порив безжальний:
Ти озвучиш мої думки,
Ти проявиш мої бажання,
Ти наповниш усі слова
Суттю, болем, безумством лютим…
І ти так у мені зірвав
Все накрите і все забуте,
Те, що кожен в собі несе
Десь в подолі віків обжитих.
Я б – забути тебе – і все!
Сни б розвіювати уміти
В літній пил степових доріг,
В легіони зірок нечутних,
Щоб і ти мене також зміг,
Як прийдешнє життя забути.
2.04.2012
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Неділя, 08.04.2012, 15:19 | Сообщение # 4 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| * * *
Цей ліс, що мене частина –
Виколихав вітрами.
Невидима пуповина
Напнута поміж нами.
Щебетом, шепотом, тріском,
Пахощами хмільними
Цей ліс підійшов так близько –
За моїми плечима.
У сни уже звично вхожий,
У долю пробився пружно,
У чомусь на мене схожий –
Відлюдний і безоружний.
Ліс, що голками хмари
Лоскоче в широкі п’яти, -
Місто тобою марить –
Соснами в три обхвати.
Залізобетонний вулик –
Ми з нього давно – вигнанці…
Нас вулицями замкнуло
У кільце резервацій.
Ні спокою, ані миру,
Як хочеться упокорить!
Ліс, - і тебе – на вируб?!
Ліс, - і тебе – під корінь?!
Зійдуться широкими зміями
Залисини Приірпіння…
Душа моя теж уміє
Пускати своє коріння,
Свою розпрямляти крону,
Збирати надвечір птаство.
Тільки ж яке безборонне
Наше з тобою багатство!
Друг собі сам чи ворог, -
Хто його розбереться?
Знову – сосну – на поруб,
Чи то мене – по серцю…
26.07.11
* * *
У танець так йдуть, як в останній бій –
Легко і несамовито.
Коли ти собі уже - сам не свій,
А - порух гарячого вітру,
А – небо, посічене тонко на дощ,
Хвиля, що скелю собою накрила,
Промінь, що висвітлив суєтність площ,
Білі тугі вітрила…
У танець так йдуть, як в вогонь, коли
Душа твоя – неопалима.
У танець так йдуть, коли відмолив
Дощі, і віри, і зими.
І байдуже, що там – в торішньому дні
Пилом, чи снігом вкрите.
Ідуть так…., від серця до ніг
Долю свою творити.
І хто уже скаже, що попри усе
Це разом із ним минеться?
Ідуть так у танець, коли несе
Над світом крилате серце.
29.08.2011
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Неділя, 08.04.2012, 15:20 | Сообщение # 5 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| * * *
Розлився на сто доріг
Мій світ на порозі липня.
Якщо – то уже за всіх
Просити в своїх молитвах.
Верталися щоб кораблі
На рідні свої причали
І діти на всій землі
У радості виростали.
Аби не вражала дільба
За тлінні дідівські скрині,
Щоб – врешті, - прийшла доба
Любові і розуміння.
Щоб ранки в своїй красі
Стрічали і – потрясали,
Щоб добре було усім,
І – щоб нікому - не мало.
У долю свою нову
Вбирались в палкім розмаї,
Де – «Господи, я – живу!»
І – «Господи, я – кохаю!»
7.07.11
* * *
Сплелись вітри у сухожиллі віть,
Зійшли дощі на неозорі далі, -
Болить мені, о як мені болить,
Моя людська земна недосконалість!
Оце сліпе блукання навмання,
Оця потреба у ласкавім слові,
Аби мене, таку, як є, прийняв
Той, хто у сні моєму світанковім;
Бажання жити – як не досхочу,
То хоч би літ стрімких не відчувати,
І ти колись щоб все-таки почув
Мою любов у слові кострубатім.
Щоб оминули відчаї, нудьга,
Щоб не спіткнутись на чужім порозі,
Холодним світом щоб не сновигать
Торбешником із осені – та в осінь.
Болить мені ця слабкість, ця людська
Жага буття – безсмертного у тліннім,
Нерозуміння глибини гріха
І довжини прониклого коріння.
7.07.11
* * *
Розплітала доленьку – на вітрах.
Розсипала – жменями – по світах.
Серце моє, виболи, не тужи, -
По цей бік від тебе все – міражі.
По цей бік – ні спертися, ні знайти,
Все з вогню у ньому, усе – з води,
Все – з піску сипучого – у пісок,
Шурхотінням вицвілих сторінок,
Сплеском моря, висушеного до сліз…
Не зростися серце з цим, не зріднись,
Не пусти коріння у світ цей, не
Проміняй на те, що не промайне!
Розсипала жменями – на літа, -
Вітер за собою порозмітав,
Витоптали люди,
Втовкли дощі…
Що крізь час просочиться – крім душі?
16.05.11
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Неділя, 08.04.2012, 15:21 | Сообщение # 6 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Ген край небес – лебідка,
Сонце – з її крила.
Рік прожила я швидко,
Ніби і не жила.
Він спалахнув і канув –
Вигас, немов сірник.
Тільки не перестане
Жити в мені цей рік.
Думала – що остудить
Щедрість його тепла?
Доля на повні груди
Ніби і не була.
Думала: що ж бо: зрідка –
Виплакати й – одкоша?
Ген край небес – лебідка,
Ніби моя душа.
17.05.11
|
| |
| |
