|
Ольга ЗОЦ. Вибрані вірші
|
|
| Avtor | Дата: Четвер, 17.01.2013, 23:30 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Долина в травах виткалась мережкою,
Із неба хмари дивляться в жита.
Іду по ниві плутаною стежкою
Із повною надією в життя.
Квітучий колос мерехтить стеблинкою
Увесь навіки чебрецем пропах.
Так пахне мати на руках з дитинкою,
Так пахне хліб на втомлених руках.
[color=blue]
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 17.01.2013, 23:30 | Сообщение # 2 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Маєш, доню, голос дар від Бога,
Пензель маєш, музику від тата.
Пронеси ж від Отчого порога
Всі пісні які складала мати.
Проспівай, дитино, проспівай.
Хай пролине пісня в хмарочосі,
Як колись Марусеньки Чурай
Ті пісні, що слухають і досі.
Проспівай людині. Пробуди
Пісню ту, що виведе з пустелі.
Напиши картини, проклади
Всю красу у техніку пастелі.
Награвай нам музику, награй.
Хай проникне музика крилата,
Щоб із нею полетіти в рай,
Рай поліфонією багатий.
Голос твій нехай проникне в світ,
Прилетить в оселі, в кожну хату.
Невмирущу на мільйони літ
Українську пісню розспівати.
[color=blue]
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 17.01.2013, 23:31 | Сообщение # 3 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Стояв у тіні зовсім незнайомий,
Стояв один під проливним дощем.
Всього лиш крок лишилося додому,
Аж ось і хата, вкутана плющем.
Можливо вже давно померла мати.
Він під вербою вкрився, мов плащем.
Чи то від болю, що побачив тата,
Зібрав у серце полиновий щем.
Йому не раз доводилось вмирати,
З Афганістану їхав без руки.
Вони непросто тільки батько й мати –
Надія й віра, ніби дві ріки.
Побачив тата, дибав по стежині,
А дощ періщив на вутленькі плечі.
Та раптом батько підійшов до тину,
Одне єдине видихнув: – Нарешті.
Зайшли у хату. Опустились плечі.
А мама вже на цвинтарі давно…
І син заплакав. Плакав тихо вечір
Дрібненькими краплинками в вікно.
[color=blue]
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 17.01.2013, 23:32 | Сообщение # 4 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Спогади війни.
Свистіли кулі. Десь іржали бомби.
Гудів світанок, мов пружинна сталь.
Жінки і діти. Стогін в катакомбах,
Де приховали ми гірку печаль.
Згадалася… У схроні мами доля,
І тато там, і голос звідтіля...
Цвіли сади, хліба шуміли в полі,
Від вибухів здригалася земля…
Було й таке, коли блукали в лузі
І хтось завжди втрапляв на власну смерть.
Трясовина – закономірно, друзі,
Як те, що налітав раптовий смерч.
Згадався сон (таки пішов у руку!)
Трусився вечір болем матерів.
Які то муки! Ті пекельні муки
Відчути серцем – син в вогні згорів.
Хіба ж один? Там всім прийшлось вмирати.
Війна – це лихо, це катівня вщерть.
Зате ніколи брат не йшов на брата,
Хіба що смерть тягла собою смерть.
І пригадалась жінка на дорозі.
Її вагітну вивели на сміх.
Вона стояла гола на морозі
Відчули люди найстрашніший гріх.
Кат обливав водою груди й тіло.
Всі бачили– штовхалося дитя.
Стояли і неначе оніміли
Посередині смерті і життя.
Раптово почалися в неї роди –
Дитя саме просилося у світ…
Така природа. Там немає згоди,
Як раптом німець вдарив у живіт.
І відчайдушний крик зірвавсь у небо.
Затихла жінка. Пам’ять попливла.
(Ось бач! Ту жінку згадую й для тебе,
Мою землячку із того села.)
Відчула кожна на собі той чобіт.
Така судьба. Важкий жіночий вік.
А німцю що? Який у тому клопіт?
Він же арієць. «Німки» чоловік.
Ми всі стояли. Так хотілось пити.
Потріскані вуста студила ніч.
Уже як небо почало бомбити
Усім немовби відібрало річ…
Коли з’явився на подвір’ї Джеря
(він Гітлера за хлястика тримав) –
Такий собі із вигляду тетеря,
А бач контакт з арійцями вже мав.
Хоч на селі Миколу добре знали
(він до війни ловив постійно гав).
А хто він був? Чи турок? Чи татарин?
Сидів в війну, свій льох оберігав.
Всі зрозуміли хто продав Одарку,
Земля їй пухом. Не зродився плід.
Прощальний крик замерз: – Мій любий… Марку…
І затремтів в очах червоний глід.
Новим світанком розпливлися хмари.
Я прикипіла до свого вікна.
А скільки їх таких ще яничарів
Нам наплодила спогади війна…
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 17.01.2013, 23:33 | Сообщение # 5 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| БАБУСИН ВІДЧАЙ.
У клопотах загрузла на печі
Старенька баба горем перемліта.
Танцюють нерви в неї на плечі
В зимові хуртовини. Так до літа.
Зігнулись в спині невгамовні дні.
При каганці журба і давнина.
Життя повзло, як у страшному сні.
У пожарищі дівчинка й війна.
Від гуркоту зіщулилась земля,
Світилося убогістю повсюди.
Весняний ранок бруньками стріляв,
А їй багнетом німець цілив в груди.
І ось тепервже засинати треба,
Вона притихла під промінням сонця.
Наснилась мати, прихилила небо.
Спіймала погляд в клаптику віконця.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 17.01.2013, 23:33 | Сообщение # 6 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Молитва глухої
Ти пособи, єдиний Боже, –
Мені не вгрузнути в гріхах.
Ніхто тепер не допоможе
В моїй біді,коли глуха.
Навчи мене почути людство,
Навчи молитви, щоб одну,
Якою знищила б паскудство,
Відчула б душу потайну.
Відчула б теплі, ніжні руки
І неземную благодать.
Змогла б пірнути в біль розлуки
З тобою горе розділять.
Ти пособи, єдиний Боже,
Почути серцем всі пісні.
Бо глухота зі мною схожа,
Як німота кричить в мені.
Допоможи, єдиний Боже,
Нам не брехати, не грішить,
Брехню, що так на правду схожа,
Дай, Боже, сили пережить…
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 17.01.2013, 23:34 | Сообщение # 7 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Люблю з лелеками я нашу Україну,
Моя Вітчизна! Мій великий край!
Мої поля в її волошках синіх
І всі пісні з Марусею Чурай,
Страждала від ЧАЕС, як на розп’ятті,
Вмирало все: і люди й дерева.
У пам’яті тримаю образ тата
І вибухом поглинуті слова,
Мені болючі всі степи й діброва,
Боюся – бо затруєна вода.
Лякає те, що топчуть нашу мову.
Лисіють діти – то страшна біда.
Моя країно, із твоїми скрухами,
Молюся за природу і за маки.
Хай чують всі. І ти, Вітчизно, слухай!
Як моляться дочка твоя і мати.
Люблю тебе! Люблю свою країну,
Моя Вітчизна! Мій великий рай!
Топтали каблуками Україну,
Як і пісні палили про Чурай.
Ти всемогутня! Піднімайсь на ноги!
Не допускаймо в Україні чвари,
Ми зметемо із нашої дороги
Підступників і тих хто яничари.
Ми українці! Кожне наше слово
Пронесемо його із краю в край,
Не знищать чужоземці мою мову,
Не спопелять усі пісні Чурай!
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 17.01.2013, 23:35 | Сообщение # 8 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Поведи ти мене, поведи,
Мою тугу і біль відведи.
В передрання де квітнуть сади,
Поведи, поведи, поведи.
Наді мною нависла гроза,
З серця смутком стіка мов сльоза.
Відведи ти мене від біди,
Відведи, відведи, відведи.
Принеси ж хоч краплинку тепла,
Хай розтане морозяна мла,
Хай притихне в душі буревій,
Зрозумій, зрозумій, зрозумій.
Я до тебе так довго пливла,
Мов крижинка до сонця й тепла.
Дай напитись живої води,
За собою мене поведи.
Поведи ти мене, поведи.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 17.01.2013, 23:36 | Сообщение # 9 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Продмухала шпаринку у вікні,
Щоб краще бачить синове подвір’я,
Прицілом ока стежить день при дні,
Як сніг злітає, мов з подушки пір’я.
Він замітає стежку і дороги,
А мати в серці кличе : «Синку мій»!
Немов джмелі розбурхались тривоги,
Як розгулявсь холодний сніговій.
Хіба ж їй знати – син у теплій хаті,
Його байдужість притаманна звіру.
Забувся син, що став і він вже татом,
Колись прийде й до нього та зневіра.
А сніг мете, сніг накидає гори.
Старенька в хаті ніби в домовині,
Самотня плаче. Чим зарадить горю?
І лиш себе карає за провини.
Продмухала шпаринку у вікні…
З надією все дивиться в віконце…
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 17.01.2013, 23:36 | Сообщение # 10 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Лист до депутатів.
Країна політичних гноблень,
Де безлад всюди, аж кипить.
Кому болить отой Чорнобиль?
Одній бабусі – хоче жить.
Їй би джерельної водиці
Напитись просто із цебра.
А де ж знайти таку криницю,
Вже не знайти того добра.
В оселі баби в стінах стронцій,
Усе життя її – то пік.
Бабуся не радіє сонцю –
Підступний вік. Підступний вік.
Підступно він плює свій атом –
На квіти сіється цей стронцій.
Все меншає на світі татів,
Все менше родять діток доці.
Горять покоси і діброва…
Ми всі у вибухах щомить.
Десь гинуть на лугах корови,
Ново-Богданівка горить.
Олігарфічнії личини,
Підступністьне лякає вас.
На горлі хочете країну
Й народ затиснутив цей час,
І кожен з вас веде розмову,
Людей ви дурите якраз,
Щоб поховати рідну мову,
Немов відходи в саркофаг.
Заплакана, моя країно,
Ти вся здригаєшся вві сні.
Блакитна Квітко, Україно,
Жита родючі і рясні.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 17.01.2013, 23:37 | Сообщение # 11 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Як сніг впаде з холодним вітром
В мої розпечені долоні,
В твоїх руках тремтить палітра
Й застигла паморозь у скронях.
Я в завірюсі і в морозі,
Кручусь у танці заметілі.
З очей моїх спурхнули сльози,
А ти вже зовсім посивілий.
Щоденно я тебе чекаю,
Чи то узимку, чи у маю.
Й на мене паморозь лягає,
Коли душа твоя блукає.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 17.01.2013, 23:37 | Сообщение # 12 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Вже скоро згасне молодість остання,
В твоєму серці знову перемлію
І заніміють всі мої страждання,
І переллються мрії у надії.
Притихну і засну у ясну днину.
Надихалась. І прожила я вщерть.
Останню пісню, ту одну єдину,
Ще напишу, щоб пережити смерть.
Останню пісню, пісню лебедину,
Пізнала я на схилі своїх літ.
Як янгол пролетить в небеснім плині,
То мій останній буде в небо зліт.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 17.01.2013, 23:37 | Сообщение # 13 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Відчахнулась гілка, як надія.
Тріснула, мов зламане крило.
Ти прийшов до мене, наче мрія,
Відійшов, як наче й не було.
Відійшов. Не повертайсь ніколи,
Бо і так душа болить в мені.
Тільки запах квітки матіоли
Нагадає ті щасливі дні.
Пригадався ліс. Високі сосни.
І зелена в нім розкішна глиця.
Ми дорослі. Зовсім вже дорослі…
Думала в руках моїх синиця.
Серце стугоніло – Не спіши!
Зачекай ще журавля із неба.
Мама ж так просила – Не гріши.
Я – грішила. Вірила у тебе.
Все минуло. Дерном поросло.
Тріснута надія… Вже і осінь…
Чи було в нас щось, чи не було?
Присмаком полину гіркне й досі.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 17.01.2013, 23:38 | Сообщение # 14 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ****
Маленький бездомний душею благав
На східцях міських, в переході.
Розхристаний вітер по тілу шмагав,
По нервах дитини й народу.
Я бачила горе застигло в очах:
Як плечі здригалися тихо,
Як біль у повітрі при ньому зачах,
Вповзало гадюкою лихо.
Очима він шарив по торбах, мені,
Одягнутих пальтах, кишенях.
Гойдалося тіло, хиталися дні,
Тримала біда на мішені.
А він не зважав, він серцем благав,
Здавалося ледве дихає,
Минуле моє дитинством гойдав,
Немов світлофором мигає.
Усе що було при мені віддала,
Ховала зажурою сльози,
Вустами молила, щоб доля дала,
Притулок тепла у морози.
Худесенький хлопчик до мене припав
І плакав, не бачив нічого.
Тонесенькі нерви свої розтріпав,
У плині життя молодого.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 17.01.2013, 23:38 | Сообщение # 15 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Ширяє вітер над ставами,
Вже й небо в осені сумне,
Та незабутня зустріч з Вами
Моєї долі не мине.
Вона блукає по долині,
Над ставом згадка полосне,
Де кущ червоної калини,
Аж до води кетяги гне.
І серце плаче мов дитина,
І вітер стогне над полями,
Як гнітить душу самотина,
Кричить розлукою між нами.
[color=blue]
|
| |
| |
