Вітаємо Вас, Гость
[ Нові повідомлення · Участники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Творчicть наших друзiв » Книги друзів » Марія ВЕРХОВЕЦЬ Душе, співай! (Збірка віршів. (№). Макарів 2010)
Марія ВЕРХОВЕЦЬ Душе, співай!
AvtorДата: Вівторок, 04.11.2014, 14:33 | Сообщение # 1
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
Душе, співай!

Душе співай щаслива мить прийшла.
Зоря спасіння в Небі засіяла.
На землю добру радість принесла.
Яку Земля віки надії ждала.
Душе, радій народженню Христа,
Вклонися щиро Божому Дитяті.
Хай буде в серці завжди Ніч Свята,
Щоб суєті ту радість не відняти.
Душе не спи, життя як та ріка,
А зірка в Небі лиш одна єдина.
Спасіння мить у вічність лиш одна.
В житті душа беззахисна дитина.
Душе співай щаслива мить прийшла,
Вклонися Неба і Землі Цариці.
Щоб захистила на життя стежках.
Щоб пити воду з Божої криниці.
 
AvtorДата: Вівторок, 04.11.2014, 14:34 | Сообщение # 2
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
Літературно – художнє видання
Марія ВЕРХОВЕЦЬ
Душе, співай!
Збірка віршів
(українською та російською мовами)
ЦТДЮ ім. Д.Туптала, смт.Макарів Київської обл., 2010 - 80с.

До літературної збірки макарівської поетеси Марії Верховець увійшли вірші, написані у 2009р. Авторка запрошує читача у світ духовності, краси української природи, спогадів про минуле і мрій про майбутнє.

Упорядник – І.Годенков
Літредактори – Т.Дзюба, Є.Санченко.
Редакційна колегія: Т.Дзюба, Н.Омельченко, М.Даниленко,

Комп’ютерний набір – А.Лаврик, І.Годенков
Обкладинка – Л.Вітковська
Комп’ютерні роботи – комп’ютерний клас «Byte»
ЦТДЮ ім. Д.Туптала (кер. С. Покатов)

З відгуками та пропопозиціями звертатись за адресою:
вул.Фрунзе, 37, смт. Макарів, Київська обл., 08000
Макарівський районний Центр творчості дітей та юнацтва ім.Данила Туптала (Свт. Димитрія Ростовського)
тел. (факс) 8-04478-51552

ДМП «Полімед»
м.Київ, вул. Грушевського,7
Св. КІ №78 від 30.06.05р.


ВІД УПОРЯДНИКА

Шановний читачу! Перед тобою ще одна збірка поезій макарівської поетеси Марії Верховець. У книгу «Душе, співай!» увійшли вірші, написані у 2009р. Авторка запрошує читача у світ духовності, краси української природи, спогадів про минуле і мрій про майбутнє.
Читачеві вже знай мі її попередні збірки «Я люблю це життя неповторне» (2007), «Коли до рани Слово доторкне» (2008),
Різні теми відображає авторка у своїх віршах, але це, перш за все, – глибока віра і любов до Бога, людей, Макарівського краю, України, віра в їх високе призначення, надія на нові впевнені кроки до нових висот нашої молодої держави. Світло її сприйняття навколишнього вражає і надає впевненості за майбуття нашої країни. Побажаємо Марії Верховець нових творчих здобутків, любові і щастя у подальшій праці.

Автори і редколегія виражають щиру вдячність всім, хто допоміг народитися цієї збірці.


Игорь Годенков

Душе, співай!

Душе співай щаслива мить прийшла.
Зоря спасіння в Небі засіяла.
На землю добру радість принесла.
Яку Земля віки надії ждала.
Душе, радій народженню Христа,
Вклонися щиро Божому Дитяті.
Хай буде в серці завжди Ніч Свята,
Щоб суєті ту радість не відняти.
Душе не спи, життя як та ріка,
А зірка в Небі лиш одна єдина.
Спасіння мить у вічність лиш одна.
В житті душа беззахисна дитина.
Душе співай щаслива мить прийшла,
Вклонися Неба і Землі Цариці.
Щоб захистила на життя стежках.
Щоб пити воду з Божої криниці.
 
AvtorДата: Вівторок, 04.11.2014, 14:35 | Сообщение # 3
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
Хай розкаже нам ліс

Хай розкажуть високі сосни,
Хай берізки повідають нам
Про ті грізні жахливі роки,
Що прийшлось пережити лісам.

Хай розкажуть про юність квітучу,
Що розквітла цвітом весни.
І ту біль непосильно болючу,
Про короткі, тривожні сни.

Про надії ясні дівочі,
Про обірвані громом війни
Про ті довгі, жахливі ночі.
Темний ліс і таємні стежки.

Та не вбила війна любові
До своєї святої землі.
А розквітла у цвіті у цвіті крові,
Все відвідавши за волю її.

Тихо вітер в лісі шепоче,
Вже багато, багато років.
Нам живем, повідати хоче,
Скільки бачив і доль і стежків.

Ліс розкаже, про юність квітучу,
Що розквітла цвітом весни
І т біль, непоситно болючу,
Про короткі, тривожні сни.

Співала скрипка в переході

Співала скрипка в переході.
Так лагідно, ніби душа.
Їй гріли лагідні долоні,
Вмивала, із під вій сльоза.
Співала скрипка, промовляла,
Скрипаль засмучений мовчав.
Та дивна музика лунала,
Але про, що ніхто не знав.
Лунала музика про долю.
Свого сумного скрипаля.
Про те. що щастя із бідою,
Так тісно сплетені в життя.
Та все спішили перехожі,
Потоком бистрої ріки.
І лише дехто, дрібні "гроші"
Маестро, кидав із руки.
А музика усе лунала.
Лилася ніжно з під смичка.
Та світло серце дарувала,
Що мала скрипаля душа.

***
У мороці океанічному
Розсиплеш іскор незгасимий жар,
І більше не проситимеш нічого,
Вичитуючи свій старий буквар.
Галина Герасименко

Ми дивимося у буквар життя,
Старанно там шукаємо підказки.
Роки спливають нашого буття,
Зливаються яскраві й сірі краски.
Здається вже навчилися всього,
Нічого нам не нове і не дивне.
Тримаємося давнього свого.
Хоч і не вірне, але дуже звичне.
А як знайти, те вірне і нове?
Коли іде і як його шукати?
А за порогом, вже спокуса жде ,
Потрібно лише вчасно обминати.
Душе тримайся оберти круті,
Слизькі дороги на життєвім крузі.
Та вже потрібно уперед іти.
Спасіння є, в лише до Світла русі.

***
Все ближче хвилина сподівана та,
Все ширше стають недовірливі очі.
Це паросток світла в душі пророста,
Це ніжність нечувана в серці клопоче.
Галина Герасименко

Той паросток світла в душі збережи,
Це Світло дароване долі від Бога.
Від темряви кожну хвилину біжи.
Любові тепло, до спасіння дорога.
Хай навіть і вітер тобі у чоло.
Чи снігом колючим сипне у обличчя.
Неси у душі ту любов і тепло,
Бо все промине, а Любов буде вічна.
 
AvtorДата: Вівторок, 04.11.2014, 14:35 | Сообщение # 4
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
***
Одплачу день, чи може отспіваю,
Душею злившись з Піснею Пісень,
І вигорівши, - знову запалаю,
Бо спокою не дасть це справжній щем.
Галина Герасимено

А серце знає чого так болить,
Воно давно уже ту мить чекає.
Щоб саме потаємне відчинить,
З відкіль та Пісня із Пісень лунає.
Щоб проспівати, як іще ніхто.
Так, щоб почути відголос далекий.
І щоб понесло чарівне крило.
Та засвітило сонця перевесло.
Аби запахло хлібом на столі,
І зацвіло волошкою у долі.
Ще забіліло снігом у вікні,
Зазеленіло житом в чистім полі.
І щоб зібрати новий урожай.
Та й відділити від зерна полову.
Щоб далі сіять чистий Божий Дар,
Й радіти завжди лагідному слову.

Дитинство

Ще й досі світить світло у вікні
Тієї хати, що ми всі зростали.
І пахне свіжим хлібом не столі,
І лагідно всміхається нам мати.

Пахне дровами в хаті, і теплом.
В печі жевріє золоте намисто.
А за вікном, сніг білим полотном
Окутав все . довкола біло й чисто.

Пора вечірня дивиться в вікно,
І сині сутінки уже на сніг лягають.
Для нас тоді все казкою було,
І ті зірки, що в вікна заглядають.

Здавалося тоді не ма кінця,
Тій вічній казці, що зовуть дитинством.
Та від порога вже стежки в життя
На нас чекали й кликали у місто.

***
Впала в душу печаль,
Заятрила, мов рана.
Снігу біла вуаль,
Всі сліди застелила.

Немов зранений птах.
У снігах заблуканий,
Я шукала в думках,
Ті слова. Що зникали

Ну і що я скажу?
Хто повірить в те слово?
Що у серці знайду.
Що народжене з болю.

А печаль, як вогонь,
Та сніги не зігріє.
Лише з теплих долонь.
Линуть в серці надії.

Та печаль промине,
І зійде за снігами.
Знов надія прийде.
І зігріє словами.

День народження

День народження - день незвичайний
Посміхається лагідно сонце.
Пролітаючи вітер вітальний,
Ще й духмяно війне у віконце.
Заспівають птахи голосніше .
В трави впавши, засвітяться зорі.
І подивиться небо тепліше.
На смарагдові всюди простори.
Посміхнуться і квіти в росинках.
Світла й щастя в житті побажають.
По дорозі життя. На зупинках
Добрі люди хай завжди встрічають.
А коли з неба дощик посипле.
То веселкою в полі розквітне .
І в житті усе стане світліше.
Знову вигляне сонце привітне .
Ну і я хочу теж побажати
Світла, щастя і море любові.
Щоб здоров‘я міцне завжди мати,
І всі рідні були щоб здорові.
Щоб з роками душа молоділа.
Ну і настрій був завжди чудовий.
Зірка щастя у небі світила,
І в житті шлях стелився шовковий .
Нехай збудуться всі добрі мрії.
Посміхається лагідно доля
Уперед ведуть світла надії.
Жити треба бо дар цей від Бога.
 
AvtorДата: Вівторок, 04.11.2014, 14:36 | Сообщение # 5
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
***
Життя, чи гра? Сумління, чи омана?
Та, чи сумлінням можна торгувать?
Чи можна в світі ви кишеня вправна,
Де можна правду й совість приховать?

Та не купується за гроші гідність,
І людяності в серці не зломать.
Лиш той, для кого сенс в житті лиш підлість,
У змозі совість і любов продать.

Іде у світі боротьба запекла,
Між світом правди і підступним злом.
І подихи вогню до нас із пекла
Не раз виходять визвані гріхом.

Але байдуже, тим сліпцям упертим,
Що бачать лиш наживу за мету.
Хоч полином засипано скрізь терпким,
Отруту підсипають ще й свою.

Та світло не здолати злу ніколи.
Не можна все на гроші промінять.
Гартує душі нам життєва школа.
Прийде пора і відповідь давать.

Києву

В каштановім цвіті гойдається вітер,
У Києві знову весна.
І сонця проміння у ніжнім привіті,
Горить перламутром роса.

Проснулося місто, завзяті трамваї
Старанно по рейках біжать.
І вже пасажири проснулися ранні,
По справах важливих спішать.

І зелені свіжій купається місто,
У всьому є подих весни.
А храми на банях хрести золотисті.
Над містом над містом у вись піднесли.

Дніпро сивочолий, у водах могутніх,
Історію краю несе.
Стрічає цей ранок в каштанах квітучих.
Все місто моє дороге.

О Києве рідний, ти наша столиця
Від Криму і аж до Карпат.
Хай мир і любов в тобі завжди зориця,
Ти всім на землі добрий брат.

Хай райдуги в небі перлинами сяють,
Єднають усі береги.
І пісню любові з птахами співають.
Серця, по всій нашій землі.

Нескінченна юності весна

Всміхнулося веснянками дівча,
І заясніли зорі-оченята.
Защебетала птахами весна.
Зустрівши юності величне свято.

У пісні юній молодість прийшла,
У веселкових барвах засвітилась.
І квіткою чарівною душа.
До долі у коханні прихилилась.

Свою Любов, велику і святу,
Майбутньому життю подарувала.
Ту юну і веселкову весну,
У своїх дітях, вдруге святкувала.

І коли лист багряний засіяв,
Переплелося золото із сріблом.
Любові келих в серці не змілів.
До юності веселкою розквітнув.

Ніколи не старіє та струна.
Яка любов‘ю і теплом багата.
І квітне ніжна, юності весна,
Все душу знову, до Любові свята.

Всміхнеться знов, веснянками дівча.
У мріях, свою виспіває долю.
Потоком бистрим, юна течія,
Нестиме в світ, нове життя собою.

Свято в квітні

Затьохкав соловейко у гаю,
Зозуля у садочку закувала.
І жайвір свою, пісню запальну,
Співає, що усіх зачарувала.

Цвітуть сади і облітає цвіт.
Земля в весняній ніжній заметілі.
Чарує бистрий, ластівки політ,
Пливуть в блакитній хмарі сніжно-білі.

Гойдає ніжно віття вітерець,
Голубять квіти весняні, тендітні.
Земля вдяглась неначе під вінець,
І запросила всіх, на свято в квітні.

Квітень 2009р.
 
AvtorДата: Вівторок, 04.11.2014, 14:37 | Сообщение # 6
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
Три світи

У цьому світі три світи.
Три сходинки життя земного.
Та кожен має віднайти.
Ту сходинку, для життя свого.
Є світ, в якому лиш туман.
Лиш марок темряви сліпої.
Душа живе в густих димах,
Не бачить світла в своїй долі.
Є світ ясніший, але в нім,
Ми бачили плями білі й темні.
І ми живем у світі цім,
В якім ніколи не згасає,
Те світло, що життя лиш ним .
Тримається і нас тримає.
Та досягти до тих висот.
На жаль, не кожному вдається
І тремо ми земний пісок.
Життя, яке лиш раз дається.
Відкриймо душі для добра,
Хай не згасає в серці вогник.
Дорожчого в житті нема,
Як чистої Любові дотик.

Не заздри

Не заздри, на життя чуже.
Хоч навіть легке і щасливе.
І кожного життя своє,
І неповторне єдине.

Не заздри, може то печаль,
Чи біль прихована глибока.
Ти бачиш лиш тонку вуаль.
Що приховала біль, неспокій.

Не заздри, все, що маєш ти,
В своїм житті найцінніше.
Нкому не дано пройти.
Життя чужого краще, гірше.

Не заздри, будь щасливим в тім,
Що дано долею для тебе.
Та подаруй життям своїм
Тепло для ближніх і для мене.

Вербна неділя

Верба не журиться, радіє.
Дарує квіти нам свої.
Своїми квітами зустріне,
Велике свято на весні.

Ісі дерева, ще дрімають,
Лиш вербиченька не спить.
В букети всі її ламають.
Щоб в Божім храмі освятить.

Аби зустріти Христа Бога.
Вклонитися йому до ніг.
Бо на Голгофу. Ще дорога,
Де він зло світу переміг.

Та поки гілочки вербові.
Тримаємо ми в руках
"Осанна в Вишніх", в нашім слові,
Надія й радість у очах.

Мамо, мамо моя

Мамо, мамо моя –
Ніжна пісня в душі журавлина.
Ви, як вічна зоря,
О у долі людини єдина.
Чую ваші слова.
Бачу руки, і лагідні очі.
Ви, як сад молода.
Що іще відцвітати не хоче.
Ваше рідне тепло,
Все життя у душі зігріває.
Пахне хліб на столі.
Ще і досі. Як завжди бувало.
У тім вашім теплі.
Нам любові на всіх вистачало.
Мамо, мамо моя,
Відцвіли ви, мов сад білим цвітом.
Та назавжди в душі,
Зосталися тим лагідним літом.
Лебедіє душа,
Бо Святою Любов‘ю зігріта.
Мамо, мамо моя,
Ваші очі – волошки із жита.
Вони дивляться в світ.
І запитують поглядом душу.
За життя свій отвіт,
Вам сказати, як совісті мушу.
А життя, як ріка.
Що тече і зупину не має,
Ваша мамо зоря,
Мою долю в житті проводжає.

А дні летять

А дні летять, відходять не вертають.
Та ми все спішимо, і спішимо.
Десь Храми Божі нас усіх чекають,
А ми повз них, усе кудись йдемо.
Нас підганяють справи невідкладні.
Немов по вертикалі біжимо.
А дні й роки, птахами відлітають.
Там ми усе за часом спішимо.
Але життя нам двічі не дається.
Свою дорогу прокладаєм раз.
І, що минуло, вже не повернеться,
Тож бережімо даний Богом час.
Прийдімо в Храм Господній вже сьогодні,
І подаруймо свято для душі.
Щоб душі не зосталися сьогодні,
Щоб не загинули, на вічності межі.
Але зігріла нас Любов Господня,
Щоб поділитись з ближніми теплом.
І не лякала нас, страшна безодня.
Як час прийде, я перейти містком.
А той місток в душі у нас і серці,
Та тільки ми бачимо його.
Ми бачили все, як у кривавім люстерці,
І щастя там шукаємо свого.
А щастя поруч, треба лиш побачить.
Його дарує нам Творець Господь.
Лише образи в серці всі пробачить,
Любові запалити в душі вогонь.
Любити все, і птаха і росу.
Свій рідний край, в якім твоя дорога.
І берегти усю його красу.

Земля святкує день Святої Трійці

Потонув світ в зелених шатах літа.
Милують квітів різні кольори.
Із неба чиста Благодать розлита,
Благоухають всі земні дари.

Земля святкує. День Святої Трійці.
Умита чистим, грозовим дощем.
Очищена мечами блискавиці.
Усій красі, перед своїм Творцем.

Ця чистота, і душу огортає,
І проникає до самих глибин.
Да так тихенько у душі питає,
Чи чисту совість, ще не загубив?

Не хай очиститься душа і тіло,
Скупавшись в купелі цій до схочу.
І далі у життя візьме те світло,
Як незгасиму, чистоту свічу.
 
AvtorДата: Вівторок, 04.11.2014, 14:37 | Сообщение # 7
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
Червень.

Як пахнуть спілі полуниці,
В червневі і погожі дні.
Дощ із небесної криниці.
Вмиває руки запашні.

Джмелі у квіти заглядають,
П‘ють літа теплого нектар.
У травах кошики стрибають
На струнах, сонячних октав.

Неначе пензликом малює,
Художник вправно й залюбки,
Пейзажі літа розфарбовує.
У кольори на всі смаки.

Птахи зігріті і веселі.
Заводять свій пташиний хор.
А на людській стоїть оселі
Лелек, справжнісінький дозор.

Господар червень хазяйнує,
І щедро роздає дари.
В червоне ягоди фарбує.
Щоб до осінньої пори.

Усі плоди земні дозріли.
Ввібравши сонячне тепло.
Усіх нас щедро пригостили.
Віддавши все своє добро.

***
Життя - дорога, стежка чи ріка?
Чи довга нива аж до небокраю?
Чи може пісня весело – сумна .
Що із народу вийшла цього краю?
Бурхливе море нашого буття,
Гойдають хвилі човника такого.
Із небуття до вічного життя,
Торуємо стежки життя земного.
Життя це дар із Лагідних Долонь,
Творець з Любов‘ю нам цей світ дарує.
Від юності до мудро-юних скронь,
Гармонія й краса його чарує.
Тож зупинись людино не спіши,
Поглянь навколо і послухай тишу.
Вона тебе благає – "збережи"…
Живеш ти мною, я тобой дишу.
Мені не можна без тебе ніяк,
А ти без мене на віки загинеш.
Та в твоїх силах все зробити так,
Щоб ми були, якщо Любити вмієш
Життя спішить, хвилини відлетять
Та запитає нас Всевишній Голос.
От тільки, що прийдеться нам сказать,
За той не зрошений на полі колос?
Посій Любов і будеш мати мир.
Заквітне поле, заспіває птаха.
Безслідно зникне заздрості кумир.
Бо вже душа , теплом буде багата.

Роздум

Скільки бачила болю стражденна земля?
Голосила вдовою, не раз і не два.
Коли чорною хмарою, враже крило,
Зазирало у душі, і сіяло зло.
З тихим стогоном падала гірка сльоза.
Як надія остання, печальна роса.
Бліді руки шукали останнє зерно.
Люд голодний не гріло, і сонце тепло.
Тихо із неба упала пророча зоря.
І увірвалась у души, німа гіркота.
Залишила на завжди невидиме зло,
Щоб забутись ніколи, уже не змогло.
Як відлуння сьогодні, ті пройдені дні.
У хвилинах мовчання, їх згадуєм ми.
І даруємо квіти, тій кожній душі,
Що життя віддавали, за мир на землі.
Але мабуть уроки життя замалі.
Що приходять і знову не радісні дні.
Не продумані кроки, і дії людей,
Забирають надію, на завтрашній день.
Люди всі однакові. Всі хочемо жить.
Подарована Богом коротка ця мить.
Так чому ж не цінуємо, не бережем?
І не думаєм, що буде з завтрашнім днем?
Щоб не ставити знов, на курганах хрести.
Та до нових курганів вінки не нести.
Необхідно змінити нам, щось у житті,
Залишати себе , що в кого на меті ?
Сіє промені сонце, з блакиті небес,
Зігріває Любові теплом світ увесь.
Зустрічає день новий, і нове життя.
14.07.09.

Колискова

Засинає донечка, тихо спить синочок.
Колискову пісеньку воркотить коточок.
Зіроньки всміхаються, дивляться у віконце.
Тихо, тихо сон іде. Вже заснуло й сонце.
Тихо в кімнаті, нічка сонно дихає.
За вікном в садочку розгулялась віхола.
Ми її впустимо, як не старається,
На дорогах килимом білим застеляється.
Хай насняться ластівки весняні веселі,
Що несуть на крилоньках, щастя до оселі.
Щоб зігрілось серденько у теплі й любові,
І вуста всміхалися у ласкавім слові.
Спіть мої ріднесенькі, спіть мої кохані.
Хай вам посміхаються тихі зорі ранні.
Хай дороги - доленьки ляжуть рушниками.
Із доріг далеченьких, вас ведуть до мами.
11.10.09.

***
Вже хризантеми зацвітають у саду.
Вже відкупалось тепле літо у меду.
Махнули в небі журавлі своїм крилом,
Журливу пісню прокричали за селом.
Пробігло літо, на зеленому коні.
І вже багряні заясніли на порі.
Посипле пір’я нам жар-птиця золоте,
Скупавши в росах своє щастя молоде.
Стоїть закоханий там ясен за селом.
Зігрітій осені, ще лагідним теплом.
І грають промені у крапельках роси,
Що спали з срібної осінньої коси.
Гаї березові, на білім полотні,
Оділись в золото і в лагіднім теплі,
Гойдають промені, і тихо шелестять.
Їм на весну-красну, замріяно чекають.
14.09.09.

Засвічує вечір вогні.

Дивиться зорями вись,
І стомлено дихає вечір.
Спішать усі знов як колись,
А ніч вже лягає на плечі.

Засвічує вечір вогні.
Скінчилися денні турботи.
І вже поспішають усі.
До дому, в родини, з роботи.

І стомлено дихає синь.
Розлита з вечірнього неба.
А зорі всміхаються всім,
Шепочуть – тужити не треба.

Спішать по дорозі авто.
Спішать, хочуть час наздогнати.
Та тільки уже все рівно.
До ночі рукою подати.

Дивиться зоряна вись,
І стомлено дихає вечір.
Спішать усі знов як колись,
А ніч вже лягає на плечі.
10.12.09.
 
AvtorДата: Вівторок, 04.11.2014, 14:38 | Сообщение # 8
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
Святий вечір

Кришталевими квітами
Розмальовані вікна.
Ніби добрими мріями,
Душу гріє надія.
Вечір тихий і лагідний,
В небі зіроньки сяють.
А небесні Ангели
«Слава Всевишньому», співають.
У вертепі у яселках
Спить Господня Дитина.
Прихилилась мов ластівка,
Мов ластівка,
Матір Божа до Сина.
І у світі у білому,
Стало затишно й тепло.
Бо радіє Святителю,
Вся Земля, вся Вселенна.
А у небі високому
Зоря світ осяває.
Всьому світу великому,
Бог Любов посилає.
7.01.10.

Сніжинки

Летять і падають сніжинки.
Легкі, маленькі, мов пушинки.
Лягають тихо нам під ноги,
Мов білі рушники, дороги.
Сніжинки падають на вії.
З під вій всміхнулись очі сині.
Лягають на теплі долоні.
Всміхнулися вуста червоні.
Прийшла зима морозна, сніжна.
Та на душі чомусь так ніжно.
Печалі вкрилися снігами.
Душа із чистими думками.
Так біло чисто, як ніколи.
Так урочисто все довкола.
І білий сніг із неба сипле.
Земля у білих снігах квітне.
9.01.10.

***
Коли зустрінеш добру душу.
Весь світ стає теплішим.
Але, на жаль, сказати мушу,
Приходиться стрічатись з іншим.

Так. Я ще просто вірю людям.
Не хочу жити без довіри.
Надіюся, що все ж ми будем,
Колись до ближніх своїх щирі.
15.07.09.

Зима

На дворі зима лютує
Землю до Різдва готує.
Одягла все в білі шати,
Все довкола не пізнати.
Летять-падають сніжинки,
Ніби з лебедів пушинки.
На дороги, на хати.
Білі, мов в цвіту сади.
Всі готуються до Свята,
На яке так ждуть малята.
Бо у гості на ялинку
Дід Мороз несе торбинку.
А у дідовій торбинці,
Для всіх діток є гостинці.
І снігуронька прийде,
Нову казку приведе.
Нову казку в Новий рік,
Що несе добро для всіх.
Під ялинку у вертепі.
Ми дарунки у вертепі
Ми дарунки покладемо.
Щей заколядуем в хаті,
Уклін Божому Дитяті.
22.12.09.

Синички

Прилетіли дві синички
У садок до годівнички,
Стали зернятка збирати
І весною щебетати.
Прилетів до них горобчик,
Хвалькуватий бешкетунчик.
Став синичок проганяти,
В годівничку не пускати.
Прилетів горобчик тато
Бешкетунчика забрати.
Він сердито подивився,
На горобчика сварився.
Досить тобі розбишако,
Невгамовний забіяко.
Завжди усіх ображати,
І синичок проганяти.
Подививсь на цих синичок,
Зелененьких двох сестричок,
Тобі приклад треба брати,
Як всіх друзів поважати.
Ми горобчики й синички,
Ми всі пташки не величкі.
Ми повинні мирно жити,
З усіма завжди дружити.
Засоромився горобчик.
Відлетів і сів на стовпчик,
Став синичкам щебетати,
Вибачення в їх прохати.
А синички дві сестрички ,
Зелененькі розумнички
З горобчиком помирились,
В годівничку всі злетілись.
9.12.09.
Павучок і гамачок
Прудконогий павучок
Зплів шовковий гамачок
Помістив його в садку
На зеленому листку
Павучок дуже радів
Днями в гамачку сидів
Ціле літо прогуляв
Що іде не знав
Раптом взявсь десь вітерець
Від зими прудкий гінець
Він дмухнув на павучка
І на його гамачка
Гамачок враз загойдавсь
Павучок дуже злякавсь
Звідки взявся вітерець прошепотів
«Йдуть за мною сто вітрів
Холодніших аніж я
Де хатинонька твоя?
Павучок враз пригадав,
Що хатинку не придбав
Було тепло у садку
На зеленому листку.
Павучок став міркувать
Де йому зазимувати
Він згорнув свій гамачок
І заліз собі в сучок
У сучку щілинка є
Там і грітись він буде
Буде павучок наш знать
Як все літо лиш гулять
Щоб в сучку не зимувать
Треба про житло подбать
Тоді літом павучку
Буде добре в гамачку. (2.10.09)
 
AvtorДата: Вівторок, 04.11.2014, 14:38 | Сообщение # 9
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
***
Комусь сниться Берлін, комусь сниться Афган,
Та душа однаково болить їм від ран.
Ті атаки в бою, і команди «Вперед!».
Тільки в різні часи, біля різних джерел,
І стоять обеліски, мов пам'яті крик.
Чиїсь мрії зостались в мовчання на вік.
Може хтось пригадає у свято весни,
Чи прийдуть комусь друзі з минулого в сни
Та болить однаково солдатська душа,
Болю байдуже зовсім, а на то війна.
Чи тоді в сорокові, як ішли на Берлін,
Чи в далекім Афгані, на дорогах пустинь.
Відійшли у минуле тривожні роки,
Вже на зміну в життя прийшли дочки й сини
Швидко плине вперед, це життя течія.
Тільки пам'яті не згасне, мов вічна зоря.

Відгриміли бої

Відгриміли бої, пролетіли роки.
Впали в трави тумани червоні.
А зостались лиш роки незагоєні, тяжкі.
Думи спогадів – бистрії коні
Як лягали в бою і зросили траву,
І стогнала земля, наче мати.
А у серці житло, хоч і ляжу в бою,
Ляжу в землю, яку не відняти.
Уже білі сніги вкрили скроні давно.
І за межу ідуть і ветерани.
Та забути їх подвиг і біль не дано.
Іще плаче земля, пам’ятає синів,
Що на віки зостались лежати.
І гукає до всіх, і благає живих,
Що не можна той біль забувати.
28.10.09.

Ассоль

Может не сказка вовсе, а судьба.
И между нами здесь живет Ассоль.
Ее лицо, как светлая луна,
И с волосами светлыми как соль.
В своей душе так нежно, как цветок,
Огонь любви, от стужи бережёт.
В глазах темнеет нежный огонёк,
Свою судьбу, с надеждой она ждёт.
А где-то принц стоит на берегу.
Где волны бьют о берег, и шумят.
И чайки над волнами на лету,
Встревожено, пронзительно кричат.
Там ждёт корабль, и в алых парусах
Играет ветер, ожидая час,
Когда принц смелый, с радостью в глазах.
Команде в море выйти даст приказ.
Понесёт ветер в море паруса.
Мечте на встречу, к девушке Ассоль.
И встретятся влюблённые глаза,
Чтоб, сказка стала былью и судьбой.

***

Ти - Храм Господній. Дух Святий
Хай буде завжди в твоїм серці.
Своїм життям не оскверни,
Любові чистої джерельце.
Не замути, не забрудни,
Те Світло, що в душі від Бога.
І всім Любов'ю освіти
До вічності дорогу.
10.11.2008.

***
Приходять друзі бойові з минулих,
Із тих часів, болючих до жалю.
Приходять в сни такими ж молодими,
І ніби не було отих років,
Які у плині часу розділили,
І їм навіки бути молодим.
Роки відносять ті страшні події,
І лише біль у батьковій душі.
За нездійсненні його друзів мрії,
За їхню юність, що лежить в землі.
Приходять весни буйним, білим цвітом,
І грають сонця промені ясні.
Блакить небес розгорнута над світом,
Таким чудовим й знову молодим.
Їдуть життєві і земні дороги,
І знову юність прокладає шлях.
Хай їх не ранять бойові тривоги,
А сяє радість в молодих очах.
19.11.2008.

***
Все, мабуть, втомились кити-силачі
Тримати цей світ на могутнім плечі.
Бурхливі події розхитують світ,
Несе всіх в майбутнє нестримний політ.
У вічність, мов зорі, летять наші дні.
Лише зостаються болючі сліди.
І Світло промінням крізь морок зелений
Ледь, ледь пробивається в світ цей складний.
І прагне душа того Світла, тепла,
Та душу бере у полон суєта.
Пораненим птахом ридає душа,
Пече, немов рана, незрима сльоза.
Та будить від сну громовиця – сурма.
Невже не заснулих у світі нема?
Нечує ніхто грізні звуки сурми?
О люди, о люди, які ж бо ми є?!!!
Та поки живе іще в душах Любов,
І промені Світла ми бачимо знов,
Дарує життя, і дарує тепло
Любові високе й живе джерело.
17.02.2009.
 
AvtorДата: Вівторок, 04.11.2014, 14:39 | Сообщение # 10
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
1932-1933 років

Зернина впала на долівку, -
Уже остання.
Рука лягає на голівку -
Тяжке навчання.
Дитячі очі без надії -
Надія згасла,
Лише рука рідна тепліє,
Та мами ласка.
Сумне мовчання стоїть в хаті –
Ну що сказати?
Лиш думка «Де б хліба взяти?»
Кого спитати?
Лиш страх холодний входить в душу,
Невже в останнє?
Невже в останнє хліб насущний?
Життя світання.
28.11.2008.

***
Застогнало небо мовчанням,
Тихо зойкнула болем земля.
Пролетіло птахом печальним,
І сльозами сипнуло з крила.
Ніби марення крізь тумани,
Та повірити сили нема,
Чи хвороба, що під тинами,
Ніби скошені людські тіла.
Ніби всіяно все бідою.
Скаменіла нелюдська душа,
Закрутила у смерч собою,
Впала чиста, невинна сльоза.
Відійшли в небуття надії,
Не розквітлої долі – весни.
Та й злетіли у небо мрії,
В вічність ніби у вирій птахи.
Застогнала у грудях туга –
О, невже більш надії нема?
Та скувала безжальна хуга
І завмерли благальні слова.
14.12.2008.

Зимовий вечір
Закотилося сонце за обрій
У рожеву хмаринку легко
У вечірній замріяний спокій
Непомітно спустившись на село
Обгорнув своїм ніжним серпанком
Засвітив кумачем небокрай
Ще й війнув вітерцем понад ганком
Ніби то тихо сказав - «спочивай»
Засвітив на снігу срібні зорі
Морозком навкруги задзвенів
На засніжені чисті простори
Синю фарбу із неба розлив
21.02.2009.

А весна на порозі

Хоч на дворі, ще лютий лтує,
Ще мороз помережив шибки.
Та весна, вже колеса лаштує,
Щоб у квітах тепла привезти.
Аби дощиком теплим сипнути,
Із блакиті небес доброти.
Та теплом, на всі груди вдихнути,
Засвітить веселкові мости.
Та, ще поки лютневі морози
Владарюють, бо ще хазяї.
І гілля на деревах мов коси,
Білі, білі немов кришталеві.
Та вже нам не страшні ті люті морози,
На останок лютує зима.
А весна, ось стоїть на порозі,
Щоб розлити із пригорщу тепла.
3.02.2009.

***
Птахи вже веснянку защебетали.
Весняний вітер вже дерева будить
Вітром сивим пливуть в небі хмари,
Небесний човен, дрібні краплі губить.
Після зими вмиває землю дощик.
Вже перші квіти відкривають очі,
І ніжні проліски, із лісу в горщик,
Принесли руки лагідні дівочі.
Весна всміхнулась лагідно і тепло,
І в душі збудила приспані надії.
Хоч морозок тримається, ще вперто,
Весна дарує ніжні квіти – мрії.
9.03.2009.

***
Крізь морок болю і жалю,
Крізь суєту – суєт щоденну,
Любов дає душі снагу,
Вливає радість потаємну.
Любов'ю живиться душа,
І ніби соняшник до Сонця,
Душа пагіння простяга,
Із сірих буднів, мов з віконця
Вдивляється у дивосвіт
З пітьми буденності і смутку.
Знаходить в світі новий світ,
Що ніби зкинув сіру хустку.
Та знову йде на зустріч дню,
Життя стрічає із Любов'ю
І мрію радісно – папку,
І кожен день несе з собою.
9.03.2009.

Любові Легчиловій

Доля виткана з болю,
Переповнена чаша.
Біль здолала Любов'ю,
Заспівала про щастя.
Смуток свій утопила,
У вишневому цвіті.
Душу світу відкрила,
В віршах слізьми умитих.
Піднялась над бідою,
Божій волі вклонилась.
Засвітилась Любов'ю,
І журбі не скорилась.
Зацвіла рушниками,
Щоб у Божому Храмі
Завжди квітли квітками,
Для господньої Слави.
Доля виткана з болю,
Не земними нитками.
Та зігріта Любов'ю
Віршів ніжних рядками.
11.03.2009.

***
Верба не журиться, радіє.
Дарує квіти нас свої.
Своїми квітами зустріне,
Велике свято на весні.
Усі дерева, ще дрімають,
Лише вербиченька не спить.
В букети всі її ламають,
Щоб в Божім Храмі освятить.
Аби зустріти Христа Бога,
Вклонитися Йому до ніг.
Бо на Голгофу, ще дорога,
Де Він зло світу переміг.
Та поки гілочки вербові
Тримаємо ми у руках.
«Осяяна в Вишніх В нашім слові»
Надія і радість у очах.
12.04.2009.

Не заздри, на життя чуже,
Хоть навіть легке і щасливе,
У кожного життя своє,
І неповторне і єдине,
Не заздри, все, що маєш ти,
В твоїм житті, то найцінніше.
Нікому не дано пройти,
Життя чужого краще, гірше.
Не заздри, будь щасливим в тім,
Що дано долею для тебе.
Та подаруй життям своїм,
Тепло для ближніх і для мене.
28.04.2009.
 
AvtorДата: Вівторок, 04.11.2014, 14:40 | Сообщение # 11
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
У цьому світі три світи

У цьому світі три світи
Три сходинки життя земного.
Та кожен має віднайти,
Ту сходинку, для життя свого.
Є світ, в якому лиш туман
Лиш морок темряви сліпої.
Душа живе в густих димах,
Не бачить світла в своїй долі,
Є світ ясніший але в нім,
Ми бачим плями білі й темні
І ми живем у світі цім
Склопотані, сумні й веселі.
Є світ, ще інший в світі цім.
В якім ніколи не згасає,
Те світло, що життя лиш ним
Тримається і нас тримає.
Та досягти до тих висот
Не жаль не кожному вдається
І тремо ми земний пісок
Життя, яке лиш раз дається
Відкриймо душі для добра,
Хай не згасає в серці вогник,
Дорожчого в житті нема,
Як чистой Любові дотик
30.04.2009.
Життя чи гра?

Життя чи гра? Сумління чи омана?
Та чи сумлінням можна торгувать?
Чи може в світі все кишеня вправна
Де можна правду й совість приховать?
Та не купується за гроші гідність,
А людяності в серці не зломать.
Лиш той, для якого сенс в житті і лиш підлість

У змозі совість і Любов продать
Іде у світі боротьба запекла,
Між Світлом правди і підтупним злом
І подихи вогню до нас із пекла
Не раз виходять визвані гріхом
Але байдуже тим сліпцям упертим,
Що бачать лиш наживу за мету.
Хоч полином засипано скрізь терпким,
Отруту підсипають, ще й свою.
Та світло не здолати злу ніколи,
Не можна все на гроші промінять.
Гартує душі нам життєва школа.
Прийде пора і відповідь давать.
22.05.2009.

Києву

В каштановім цвіті гойдається вітер,
У кКиєві знову весна.
І сонце проміння, у ніжнім привіті,
Горить перламутром роса.
Проснулося місто, завзяті трамваї
Старанно по рейках біжать.
І вже пасажири проснулися ранні,
По справах важливих спішать
У зелені свіжій купається місто,
У всьому є подих весни.
А Храми на банях хрести золотисті
Над містом у вись піднесли.
Дніпро сивочолий, у водах могутніх,
Історію краю несе.
Стрічає цей ранок в каштанах квітучих
Все місто моє дороге
О Києве рідний, ти наша столиця
Від Криму і аж до Карпат.
Хай мир і любов в тобі завжди зорице,
Ти всім на землі добрий брат.
Хай радуги в небі перлинами сяють
Єднають усі обереги.
І пісню Любові з птахами співають
Серця, по всій нашій землі.
9.05.2009.

Весна

Весна - це радість, щастя і Любов.
Пробудження в життя всього земного.
Торкається души натхнення знов,
Руйнує сіре і байдуже коло.
І рветься в світ, бурхливе і стрімке,
Ріки потоком, невгамовне слово.
Засвітить світло, мов зірки ясне,
Розквітне над землею веселково.
Із рук Творця вливається житя.
Велика сила, до життя й обнови.
І Воскресіння Господа Христа,
Навіки розриває зла окови.
Пітьма зникає в схованки свої,
Ховається від Благодаті Світла.
Ця перемога Світла на віки,
Аби весна в душі людській розквітли.
22.02.2009.

Червень
Як пахнуть спілі полуниці,
В червневі погожі дні.
Дощ із небесної криниці
Вмиває луки запашні.
Джмелі у квіти заглядають.
П'ють літа теплого нектар.
У травах коники стрибають,
На струнах сонячних октав.
Неначе пензликом малює,
Художник вправно й залюбки.
Пейзажі літа розфарбовує,
У кольори на всі смаки.
Птахи зігріті і веселі,
Заводять свій, пташиний хор.
А на людські стоїть оселі
Лелек справжнісінький дозор.
Господар червень хазяйнує,
І щедро роздає дари.
В червоне ягоди фарбує,
Щоб до осінньої пори,
Усі плоди зелені дозріли,
Ввібрали сонячне тепло.
Усіх нас, щедро пригостили,
Віддавши все своє добро.
28.06.09.
***
У тяжку хвилину і сумну,
Коли вже, не стримати сльозу.
Покладе хтось руку на плече,
Тихо мовить, що печаль мине.
Тихе слово, на плечі рука.
Ще гаряча на щоці сльоза,
Та в душі, вже промінь промайне,
І повторить, що печаль мине.
Так важлива, та коротка мить,
Коли біль у серці, ще щемить,
Теплі ліки слова і руки,
Витруть гіркі сльози із щоки.
Все буває, у цьому житті.
І буває стрітися буді.
Та зігріє ближнього тепло,
Так потрібне, у житті крило.
5.07.09.

Роздум

Скільки бачила болю стражденна земля?
Голосила вдовою, не раз, і не два.
Коли чорною хмарою, враже крило.
Зазирала у души, і сіяло зло.
З тихим стогоном падала гірка сльоза.
Як надія остання, печальна роса.
Бліді руки шукали, останнє зерно.
Люд голодний не гріло, і сонця тепло.
Тихо з неба упала пророча зоря.
Увірвалась у души, німа гіркота.
Залишила на завжди не видиме зло,
Щоб забутись ніколи, уже не змогло.
Як відлуння в сьогодні, ті пройдені дні.
У хвилинах мовчання, їх згадуєм ми.
І даруємо квіти, тій кожній душі,
Що життя віддавали, за мир на землі.
Але мабуть уроки життя замалі.
Що приходять і знову не радісні дні.
Непродумані кроки, і дії людей.
Забирають надію, на завтрашній день.
Люди всі однокові, всі хочемо жить
Подарована Богом, коротка ця мить,
Так чому ж не цінуємо, не бережем?
І не думаєм, що буде з завтрашнім днем.
Щоб не ставити знов, на курганах хрести
Та до нових курганів вінки не нести,
Необхідно змінити нам, щось у житті.
Запитати себе, що в кого на меті?
Сіє промені сонце, з блакиті небес.
Зігріває Любов теплом світ увесь.
Зустрічає день новий, і нове життя,
І майбутнє тримає, в долоні дитя.
14.07.09.

***
На минуле образи не маю
Та одним лише серце болить,
Що осінню вже пісню співаю,
Що весна не вернеться й на мить,
Ні за чим, ні за чим не жалкую
Тільки хочеться краплю весни.
Вже замріяну осінь святкую,
Проти течії не попливи.
Десь загубилось, омріяне щастя,
Заблукало на долі стежках
Та п’янить переповнена чаша,
І кислинка гірчить на вустах.
Та дарма. Я вклонюся долі,
І ступаю, на золото літ.
П'ю тепло, із безмежної долі
Та вдивляюсь у неба блакить.
Мов птахів, проводжаю у вирій,
Свої мрії, веселі й сумні.
Йду на зустріч, порі вже осінній,
І так світло на серці мені.
18.07.09.

***
Запитала в осені синиця,
Чому вся у сріблі золотиться?
Осінь їй у відповідь сказала:
«Бо весь вік Любила і страждала».
15.07.09.
***
Коли зустрінеш добру душі,
Весь світ тоді стає теплішим,
Але, на жаль, сказати мушу,
Приходиться стрічатись з іншим.
15.07.09.
***
Ми хочемо добра для себе
Старанно так, його шукаєм.
Та обминать в житті не треба,
Коли допомогти ми маєм.
15.07.09.

Шукати щастя теж потрібно,
Але не завжди там шукаєм.
Доріг багато нам відкрито-
Не завжди вірну вибираєм.
15.07.09.
Ми всі однакові і різні,
Як квіти, в моєму саду,
Такі незнайомі і різні,
На даному нам Богом шляху.
26.07.09.
 
AvtorДата: Вівторок, 04.11.2014, 14:41 | Сообщение # 12
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
Троянда
Троянда плакала росою,
Та любувалася красою
Цією, пташка у саду.
Троянда плакала росою,
Вмивала ніжні пелюстки.
І чарувала сад красою,
Співала пташка їй пісні .
Вставало сонце з небокраю,
Дивилося на цю красу.
Своє проміння дарувало,
Із пелюстків пило росу.
15.07.09.

***
Мамо, мамо моя
Мамо, мамо моя –
Ніжна пісня в душі журавлина
Ви, як вічна зоря,
Що у серці людини єдина.
Чую ваші слова,
Бачу руки і лагідні очі,
Ви, як сад молода,
Що іще відцвітати не хоче
Ваше рідне тепло,
Все життя у душі зігріває
З ваших рук полотно,
Теплим літом завжди розквітає.
Пахне хліб на столі,
Ще і досі, як завжди бувало.
У тім вашім теплі,
Нам любові на всіх вистачало.
Мамо, мамо моя,
Відцвіли ви, мов сад білим цвітом.
Та назавжди в душі,
Зосталися, тим лагідним літом.
Лебедіє душа,
Бо святою Любов'ю зігріта
Мамо, мамо моя,
Ваші очі волошки із жита,
Вони дивляться в світ,
І запитують поглядом душу.
За життя свій отвіт,
Вам сказати, як совість мушу,
А життя як ріка,
Що тече і зупину не має.
Ваша, мамо зоря,
Мою долю в житті проводжає.
14.06.09.

Розлетілися діти
Розлетілися діти, мов з гнізда пташенята
Вже просторою стала, рідна батьківська хата.
Не протоптана стежка в спортивному цвіті,
У вікно заглядають спілі груші на вітті.
І колись було в хаті , гомінке щебетання.
Дні були мов хвилини, вечір й знову світання
Тоді втоми не знала молода, ще матуся
Я до неї рідненької, і по нині горнуся.

Та роки все летіли, мов ті бистрії птиці
Пили пташину ласку, як з живої криниці.
І тоді, ще здавалось, що назавжди так буде,
Що про нашу матусю старість зовсім забуде
Та тепер коли роки у житті все змінили.
Срібним димом – туманом, наші коси покрили
Зрозуміли ми стали, сумні мамині очі,
Що за всіх нас молились, у всі дні, і всі ночі.
Та не хай не лякає душу осінь срібляста,
Бо назавжди у серці, мами рідної ласка.
Та хатина старенька, у якій ми зростали.
Із якої з любов'ю у життя вирушали.
Від якої дороги, рушниками прослались
Щастя – долю зустріти у житті сподівались
Та хоч всього бувало, на життєвій дорозі,
Завжди мама чекала, нас на ріднім порозі.
2.08.09.

Доторкнись до Світла серцем
Хай Любов в душі озветься
Води чистої озерцем,
Із душі теплом поллється.
Подаруй тепло для інших,
Хай йей світ, стане теплішим
Бо немає скарбів ліпших,
І прикрас душі миліших.
Хай душа теплом радіє,
Хай не хмаряться печалі.
Бережи в душі надію
І вірою, щоб жити далі.
28.07.09.

А, я образи в скриньку не збираю,
Навіщо мені зайвий той тягар?
Я всі образи просто забуваю,
А бережу Любові Божий дар.
В житті воно по всякому буває,
І кожен бачить правду лиш свою.
Та біль образи, кожного торкає,
Чи не даремно, а чи за вину.
Але образи хай ідуть в минуле.
Даруймо ближнім щирості тепло,
Щоб не було життя наше похмуре,
А навіть в дощик сонечко було.
14.08.09.
Пам’ятаєш
Пам’ятає як було колись?
Літом після теплого дощу,
По калюжах теплих босоніж,
Бігали й раділи до схочу.
Розліталась навсібіч вода,
І раділо з нами все навкруг.
В лузі по коліна лобода,
Хлюпала теплом із листя – рук.
Посміхалось сонце із-за хмар,
І було так весело тоді.
Ми пили, той чарівний нектар,
Не було більше щастя на землі.
Та даремно вже, та дивна мить.
Лише згадка душу зігріва.
Той нектар чарівний, будуть мить,
Нові, юні, радісні літа.
5.08.09.

Задивилася стара верба у воду,
Чи побачить ще там свою вроду?
Та побачила, що листя золотисте,
Павутиння вплетене сріблясте.
Зачарована колись була красою,
Нахилилась низько над водою.
Тільки літо тепле проминає бистро.
Стеле осінь, золотистим листом.
Та верба з того, не дуже сумувала,
Бо вербичка поряд підростала.
Любувалася стара верба красою,
Що весни, над чистою водою.
15.08.09.

Ніхто не знає, що кому болить.
Нікому не прожить життя чужого.
Та поки білий світ іще стоїть,
В житті багато доброго й сумного.
Ніхто не знає, що в нього в душі.
Хто чим радіє і хто чим сумує.
Усе, що пержите у житті,
Усі думки, лише Господь почує.
Не можна говорить, що лиш собі,
Болить найбільше, як уже нікому.
А може десь, хто гине у біді,
Шукає вихід по вузькому колу.
Твоя біда в минуле відійшла,
Хоч рани у душі не заживають.
Та Богом подароване життя,
Живи й за тих, кого лиш пригадають.
І не кори нікого за той біль,
Що навіть час загоїти не може.
Бо кожен у житті несе Хрест свій,
І лиш Любов Господня допоможе.
23.08.09.

«Не треба плакати, сльоза не допоможе»,
Говорять ті, кому не так болить.
Але не впасти із під вій, сльоза не може,
Коли душа страждає і болить.
16.08.09.

«Ну що та жінка…»
- «Ну, що та жінка? Баба там якась».
Хтось скаже сп'яну, а чи з пересердя.
Та душа болем гірким пройнялась,
На те безглуздя і не милосердя.
У слові «Жінка» всесвіту вага.
В ньому життя, що сповнене Любов'ю.
Вона і мати рідна і сестра,
Яка пожертвувати готова кров'ю.
В часи біди, як хмарки вогняні
Вкривали землю чорною бідою.
Не раз, із чоловіком на рівні,
Теж захищала рідний край собою.
Жінка – надійна подруга в житті,
Супутниця для кожної людини.
Із рук матусі всім в життя прийти,
Так дано богом. А в тяжкі хвилини,
Лиш жінка – мати, подруга, сестра
Готові йти, завжди на допомогу.
І лише тепла, мамина рука,
У змозі відігнать з душі тривогу.
Отож не варто жінку зневажать,
Чи зовсім юну, чи бабусю сиву.
Повагу і Любов подарувати
Її не забудь, в своєму житті Сину
31.08.09.

«Пам'ять»
«На калині священні імена»
Микола Борошно

І камінь стерпить, він же бо німий.
Терпить душа з жалю в закаменілі.
І біль гаряча, у сльозі малій,
Немов та кара, за життя в терпінні.
Мабуть і каменю уже той біль болить.
Хоч він мовчить, сльозами не голосить.
Лиш роса, що на траві лежить,
Вмиває камінь, хоч ніхто не просить.
Та час мине, комусь загоїть біль.
Той камінь обросте вже бур'янами.
Та буде кликать надпис із століть,
До всіх прийдешніх, пам'яті словами.
29.08.09.

Спасибі дідусю
Спасибі дідусю, що мир боронили
Що землю від ворога тілом закрили.
Що кулі вогненні – пекучії рани,
У себе ввібравши, нам мир дарували
За те, що сивіли у роки ще юні.,
Що чули спів краю, крізь вибухів звуки.
Що рідную землю, всім серцем любили,
Життя не жаліли, фашиста гонили.
Спасибі дідусю за мирне небо.
Що вибухів жахи нам чути не треба.
Хоч сняться вам в снах, бойовії атаки.
І рани не гоять вам, ліки ніякі.
Та ви подивіться, ось юність крилата,
Іде вам на зміну, життя прокладати.
Їх радісні очі всміхаються щиро.
Спасибі дідусю, спасибі уклінно.
26.09.09.

Вже хризантеми зацвітають у саду.
Вже відкупалось тепле літо у меду.
Махнули в небі журавлі своїм крилом,
Журливу пісню прокричали за селом.
Пробігло літо, на зеленому коні,
І вже багряні заясніли на порі.
Посипле пір'я нам жарптиця золоте,
Скупавши в росах своє щастя молоде.
Стоїть закоханий там ясень за селом.
Зігрітий осені, ще лагідним теплом.
Іграють промені у крапельках роси,
Що спали з срібної, осінньої коси.
Гаї березові, на білім полотні,
Обілись в золото і в лагіднім теплії,
Гойдають промені і тихо шелестять.
Їм на весну-красну замріяну чекать.
14.09.09.

Плавала лебідка на ставку
Плавала лебідка на ставку,
Сподівалась пару стріть свою.
Тільки не стрічався лебідь їй,
Мабуть десь загинув молодий.

Приспів:
Доле лебедів у світі не легка,
Не усіх чарує їх краса.
Є нажаль на світі різні хижаки,
До краси в який свої смаки.

Та вона не втратила надій,
Світ такий великий, чарівний.
Хоч не стріне долю в нім свою,
Світу даруватиме красу.

Плавала лебідка на ставку.
Проводжала молодість свою.
Несла в неба вись свою Любов,
І в на дії поверталась знов.
18.09.09.

Колискова
Засинає донечка, тихо спить синочок.
Колискову пісеньку воркотить поточок.
Зіроньки всміхаються, дивляться в віконце.
Тихо тихо сон іде, вже заснуло й сонце.
Тихо у кімнаті, нічка сонно дихає.
За вікном в садочку розгулялась віхола,
Ми її не спустимо, хай як не старається.
На дорогах килимом, білим застеляється.
Хай насняться ластівки весняні веселі,
Що несуть на крилоньках, щастя до оселі.
Щоб зігрілось серденько у теплі й любові,
У вуста всміхалися у ласкавім слові.
Спіть мої ріднесенькі, спіть мої кохані.
Хай вам посміхаються тихі зорі ранні.
Хай дороги-доленьки, ляжуть рушниками
Із доріг далеченьких, вас ведуть долати.
11.10.09.

Журавлина осінь
Загубились в небі журавлі .
Як літа, в нестримному польоті.
І забрали літо не крилі,
Нам лишили золотистий спокій.
Закривають неба голубінь,
Сіро-білі хмари-кучугури.
Золотом ясніє далечінь,
Відганяє від души зажури.
Та не жах. Вже осені пора,
Як молитва для душі і сповідь.
Що життя прожите не дарма,
Ще любові світить в душі промінь.
І дарма, що срібло свіже лягло,
Мов туман осінній на волосся.
Журавлине в далині крило,
До весни летіли піднялося.

Відгриміли бої
Відгриміли бої, пролетіли роки.
Впали в трави тумани червоні.
Та зостались лиш рани не загоєні, тяжкі,
Думи спогадів – бистрії коні.
Як лягали в бою і зросили траву,
І стогнала земля наче мати.
А у серці жило, «хоч і ляжу в бою,
Ляжу в землю, яку не відняти».
Уже білі сніги вкрили скроні давно,
І за межу ідуть ветерани.
Та забути їх подвиг і біль не давно,
Ще земля не загоїла рани.
Іще плаче земля, пам'ятає синів,
Що навіки зостались лежати.
І гукає до всіх, і благає живих,
Що не можна той біль забувати.
28.10.09.

Пише осінь листи
Пише осінь листи на багряному листі,
Вже співає нам дощ серенади сумні.
І калина стоїть у червонім намисті,
І дарує надію на щастя мені.
Нахилилась верба, мов журба над водою,
Пригадала весну, ніби сон пролетів.
Кличуть в небі птахи в дивну вись за собою.
Вітром гнаний листок впав на воду, й поплив.
Я дивлюся навкруг у ясні ці простори.
П'ю прозору цю тишу і душа завмира.
Впали в трави холоднії роси, мов зорі,
Дивним спокоєм диха осіння пора.
Відійшли від душі всі тривоги й печалі.
Тиха осені пісня, як турботам межа.
Прокладає життя свої сходинки далі,
Через холод зими, де чекає весна.
23.10.09.

Розчісує вітер березам коси,
Прозору тишу в долонях гойдає.
Лягають на трави осінні роси,
І прядиво біле майстриня скидає.
Замріяні очі, у неба блакиті,
Вдивляються в душу і так бентежать.
Душа, мов пташина, на голім вітті.
Так хоче в надії про щастя мріять.
4.10.09.

Перші кроки
Скільки б на було земних доріг,
Скільки б джоля світом не водила
Спішимо на батьківський поріг,
Звідки мама в світ благословила.
Із доріг далеких і чужих,
(хай там як найкраще на бувало),
Лине серце до країв своїх,
Де любові світло зігрівало.
До початку світла і життя,
До тієї першої стежини,
По якій мит вперше, ще дитям,
По траві зарошеній ступили.
Хоч на скроні ляже літ зима,
І розділять роки й кілометри.
Береже стежину ту душа,
Пам'ять про яку рокам не стерти.
береже, як найдорожчий скарб.
Бо цінніше золота і перлів,
Є в житті багато різних зваб,
Та ніщо не варте кроків перших.
24.10.09.

Розлетілись думки, наче пір'я на вітрі,
Білі лебеді – мрії полетіли у вись.
Залишили нам осені су на подвір’ї,
Щоб зрадіти весняному вітру колись.
Забіліють сніги, землі давши спочинок.
Та дерева у снах будуть бачить весну.
Зацвітуть білі квіти, холодних сніжинок.
Подарує зима, цю чарівну красу.
Потім прийде весна, гомінна і бадьора.
І розбудить дерева, від солодкого сну.
Заспівають струмочки, зашепоче діброва?
Птахи вдарять у дзвони, зустрівши весну.
9.11.09.

Світло янгольських сліз.
Чи роса, чи сльоза впала в жовту траву,
І розбилась як чистий кришталь.
Хтось посіяв у души пекучу журбу,
Всіяв розбрату гірку печаль.
То упала сльоза, плаче Янгол Святий,
Бо блукають, ще душі сліпі.
Бо зростають у душах густі бур’яни,
Закриваючи Світло душі.
Посипає Господь, ще ясні промінці,
Та не всі хочуть Світла того.
Все шукають доріг ідучи навсліпці,
Все шукають бажання свого.
Та не завжди приносять бажання людські,
Благодать і спасіння душі.
Але як розпізнати бажання людські,
Багодать і спасіння душі.
Але як розпізнати зерно у пітьмі,
Віднайти ті зернинки малі?
Янгол кличе до Світла і сльози свої
Запалив, немов зорі ясні.
І гукає до всіх- «Не блукайте в пітьмі,
Засвітив я вам сльози свої.
Я дорогу спасіння усім освічу,
Не ховайтесь від Світла в пітьму.
Засвітіть у серцях ту жаринку малу,
Посвітлішає в світі цьому».
Впалав трави роса – кришталева сльоза…
Сонця промені всіх зігрівають.
Та почули не всі , ті благальні слова..
У пітьмі, ще дороги шукають.
Звонять дзвони з Небес, і гукають до всіх.
Час так стрімко летить в небуття.
Але час іще є йти до світлих доріг.
Не барімось, одне бо життя.
9.11.09.

А сумує душа, як осінній литок.
Їй би краплю тепла, і щастя ковток.
В двері стукає осінь, за нею зима.
Віє холод у душу. Але, то дарма.
Не хай віхола вкриє осінні сліди.
Затанцює у танці у білій фаті.
Закує кришталеві, на ріках мости.
Срібні зорі розсипле на нові сліди..
Все почнеться спочатку, на новий литок,
Сколихне білу тишу, весняний струмок.
Все зігріє проміння, з небес золоте.
Знов прийде у світ щастя, і краплю тепла.
Щоб на зміну зимі, розквітла весна.
Щоб не потонув цей світ, в непроглядній пітьмі.
Не туманились очі, у новій біді.
Щоб проснулася совість у черствій душі,
І відкрилися очі на болі чужі.
Що долинув до серця, благанний чийсь зойк.
Тай розбилась байдужість, на дрібний пісок.
Стало б в світі світліше, і більше тепла.
Не приходила б долі холодна біда.
Відлетіла б зима, у весни на крилі.
Було б добре усім у Любові й теплі.
15.11.09.

Присвячується жінкам, працівникам тилу в роки ВВ війни.

Жнива у диму
Колосились жита у густому диму.
Йшла землею війна, і всівала біду.
Позостались у селах, лише діти й жінки,
Та гукали до жнив золоті колоски.
І вдивлялося небо у розпач души,
Як торкалися руки жіночі коси.
Йшли по мінному полю вбирали жнива.
І лунали ті вибухи в житті страшні,
Забирали життя молоде назавжди.
Та косила коса чи життя, чи життя?
Убирали жнива й не бло вороття.
Скільки доль позосталось на мінних полях.
А живим залишили той біль і той жах.
Лиш колосся достигле на полі дзвенить…
Про війну забувати не можна й на мить.
Відлетіло в минуле багато років,
Та лишилось безліку болючих слідів.
І стоїть посивіла бабуся як сніг,
Їй дозріле колосся вклонилось до ніг.
16.11.09.

Десь ходить правда по землі,
Шукає прихисту собі.
Але не скрізь радіють їй,
Бо бережуть всі спокій свій.
Отак і ходить по землі,
Скрізь сіє зернятка свої.
І хай її, як не женуть,
А правди зернятка ростуть.
22.11.09.

Сумний дощик
Постукав дощик у вікно,
Йому так сумно у дворі.
Він плакав і вмивав вікно,
А сива хмара у горі,
Скидала краплі дощові.
Їй було зовсім все рівно,
Що у низу десь у дворі,
Чиєсь вмиває дощ вікно.
22.11.09.

Листоноша
Всі стежинки їй відомі,
Скрізь на неї чекають.
Усі люди знайомі,
Всі привітно вітають.
Завжди бажана гостя
Добра серцем і щира.
Це іде листоноша,
У пошані щаслива.
Знає дощ, знає вітер ,
І мороз її знає.
Тепле сонечко літне,
Її щиро вітає.
Та ні бурі, ні грози,
Її не зупиняють.
Що їй люті морози,
Коли люди чекають.
25.11.09.
 
AvtorДата: Вівторок, 04.11.2014, 14:41 | Сообщение # 13
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
Репутация: 0
Перше вересня знову
Перше вересня знову, як колись і як завжди,
Пригадалось дитинство, що минуло давно.
І всміхнулись до мене ясноокії айстри,
Що колись заглядали в шкільні класне вікно.
Ми мамі безтурботні, гомінкі і щасливі.
Нас попереджаю, іще ціле життя.
Та не знали тоді ми, що ті миті безцінні
Пролетять і не буде більш до них вороття.
Я дивлюся на юність, світлу, чисту, щасливу.
Їхні долі –дороги, їх попереду ждуть.
І дарує їм сонце золоту свою зливу,
І дорогу щасливу мрії радісні звуть.
Хай їм стелеться доля рушником вишиваним,
Щоб любили край рідний, щоб любили життя.
Щоб багаті країни на чужину не звали,
А була найдорожча завжди рідна земля.
26.11.09.

Моє село

Моє село – маленька Батьківщина
В вінку садів побілені хати.
Души колиска, рідна і єдина,
І краще неї, в світі не знайти.
У ньому рідна хата, від якої
Стежки – дороги, повели у світ.
Усі енадії, долі молодої,
Як яблуневий, неповторний цвіт.
Нехай міста пишаються красою.
Моє село найкраще на землі.
В тяжкі роки, що дихали бідою,
Завжди вставало гідно із колін.
Село просту і добру душу має.
Завжди гостинне, й щире від усіх.
Хто з добрим серцем, в нього завітає,
І пригортає, як дітей своїх.
І знов в село прийшла весна духмяна
В садах співають п’яні солов’ї
В душі та пісня, що співала мама,
І ті стежки, де татові сліди.
13.04.2010р.

***

Коли відлітають у вічність герої,
Спалахують в небі яскравії зорі.
Щоб з вічності завжди, на землю дивитись,
І подвигу їхньому не загубитись.
Та чути слова, що їх подвиг не треба,
Їх чують ті зорі, з блакитного неба.
Невже у неволі у недруга краще?
Та я не повірю ніколи нізащо.
Якщо у житті цьому так чомусь стане ,
Про День Перемоги, і пам'ять розтане…
Тоді мабуть зорі, від туги і болю,
Візьмуть земне щастя, у вічність з собою.
14.04.2010 р.

***
Так не хочеться рвати струну.
І в душі несподівану пісню.
О, життя! Як тебе я люблю,
Ще плекаю весну свою пізню.
Ще надії у серці живуть,
Ще натхнення вривається в груди.
Мов птахи, мої думи несуть,
Аби піснею чистою бути.
Щоб сказати усі ті слова,
Що виходять з душі, мов з криниці.
І долити всю чашу до дна
Богом дану мені із правиці.
 
Форум » Творчicть наших друзiв » Книги друзів » Марія ВЕРХОВЕЦЬ Душе, співай! (Збірка віршів. (№). Макарів 2010)
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

До нас заходили
Учасники: