|
Верховець Марія. Коли...
|
|
| Avtor | Дата: Вівторок, 18.11.2014, 09:35 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Коли розводяться мости.
Коли розводяться мости,
Які поєднані Любов`ю,
То тужить серце, плаче кров`ю.
Коли розводяться мости.
Коли летить мораль з орбіти,
Розбиті цінності душі,
Всі сподівання на межі,
Коли летить мораль з орбіти.
Коли в очах і страх і біль
І мов тумани, невідомість,
То прагне все збагнуть свідомість,
Коли в очах і страх і біль.
Коли немає вороття
Десь у душі, немов з насіння,
Зростає променем надія,
Коли немає вороття.
Та знов бере своє життя,
Приходить новий день за ніччю,
Дає розв`язки протиріччю,
І знов бере своє життя.
(22.04.2014р.)
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 18.11.2014, 09:40 | Сообщение # 2 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Мамина любов
Тепло, оте тепло далеке,
Що залишило добрий слід,
Несе, мов весняний лелека,
Свій добрий неповторний світ.
І все стає так дивно близько:
Село і батьківський поріг,
І мати… Я вклонюся низько
За той незримий оберіг.
За ту любов, молитву щиру,
Що рідна мамина душа
Просила добру долю сину,
І долі, як у люди йшла.
Щасливими були дороги,
І друзі щирі,й світлі дні,
Ті зустрічі зорі ранкові
Ніколи не забуті, ні!..
І то не сон, не добра казка -
То чиста мамина любов -
Вона дає життя і щастя,
Снаги для творчості й любов.
(27.03.2014р.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 18.11.2014, 09:41 | Сообщение # 3 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Спішу до спогадів отих.
Спішу до спогадів отих
В яких є мати молодою.
Що, як калина над водою
Дарує світу юний цвіт.
Спішу, як ластівка у весну
Згадати усмішку ясну,
І бистру мамину ходу,
Ті руки, що нам щастя несли.
Десь там, неначе сон легкий
Літа, мов жито прошуміло,
Та в сивину уже дозріло,
А спогад юний і живий.
Не знаєм в юності ціну
Тієї ласки і любові,
Коли в житті, як в полі воїн,
То відчуваємо вину.
І ждем від неньки все прощення
За всі провини у житті,
Стає одне лиш на меті,
До рідного летить серденько.
І прилетівши, як той птах,
Поцілувати рідні руки.
Простіть матусю за розлуки,
За сльози в лагідних очах.
(11.05.2014р.)
***
Слова високі про любов, про зорі,
Про вічність і про правду лиш свою
(Про Істину ніхто і не говорить -
Бо легше бачити провину лиш чужу)…
У світі Істину знайти нелегко,
Хоч знають всі про праведність і гріх:
До зір небесних дуже нам далеко
А правду розуміє хто, як зміг.
У цьому світі все переплелося,
На Божім полі - злаки й бур`яни
Із бур`янами золоте колосся -
Та як піднять пшениці голови?
З усіх боків бур`ян стісняє колос
І правду все нав`язує свою,
Та посилає Істина свій голос,
Щоб голос бачив світло й з туману.
Та чи проб`ється світло крізь тумани,
Щоб зберегти той ніжний колосок?
Щоб бур`янам його не задурманить
Аби доріс до зоряних висот.
(11.05.2014р.)
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 18.11.2014, 09:42 | Сообщение # 4 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Класні вірші, дякуємо! 
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 18.11.2014, 09:43 | Сообщение # 5 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Одна єдина для нас Україна
Полинути б пташкою в неба блакить,
Крильми обійняти свою Україну.
О, як мені серце нестерпно болить,
За рідну Вітчизну одну і єдину.
Мов сльози, упала ранкова роса,
Щоб Землю умити від зла і насилля.
Чому ж піднялась кровожадна рука
На батька, на брата, єдиного сина?
Чи може минуле у прірву пішло,
Коли всі були ми у спільному домі?
Чи сонце вже з іншого боку зійшло?
Чи просто дряному схотілося крові?
Та кров – не водиця, а світу душа,
Бо кожна людина у світі єдина,
А матері світла, гаряча сльоза
Впаде ніби камінь, на вбивцю провина…
Отямтеся люди, бо всі ми брати,
І всі перед Богом на відповідь станем.
Хоч може чомусь розійшлися мости,
То словом і миром єднання досягнем.
Одна Батьківщина, одна в нас Земля,
Батьківською кров`ю за волю омита,
І доля, якою б вона не була,
Одна і єдина, як вся Україна.
Полинути б пташкою в неба блакить,
Крильми обійняти усю Україну,
І серцем побачити радості мить.
О, Боже пошли миру нам у родину!
(08.06.2014р.)
***
Жорстока проза будніх днів
З вершин романтики злетіла.
З ілюзій і бездушних дій
У люті воля залетіла.
Перемішалось все в одне,
Об`єднання враз роз`єдналось,
І брата брат б`є за своє.
Все спільне в люті розірвалось.
І плаче Ангел в вишині,
Труби його ніхто не чує.
Кришталь Любові на Землі -
Розбитий, й чорний кінь гарцює.
Та стогне стомлена душа
І страх - в дитячих оченятах.
Невже не зупинить ножа?
Невже не досить війн проклятих?!
Та зупинися, лють, на мить!
Вже чорна прірва під ногами!
Дракону ж серце не болить,
Він від людської крові п`яний…(21.07.2014р.)
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 18.11.2014, 09:45 | Сообщение # 6 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Тільки у єдності добро.
В минуле вже не повернутись,
Яким воно би не було.
Та хочеться немов проснутись ,
Чи вимкнути страшне кіно.
Щоб мир і спокій були в душах,
І впевненість в прийдешній день.
Щоб не жахало те, що чуєш,
А несло радість для людей.
Щоб квітла рідна Україна
У чорнобривцях, чебрецях,
І рушники білі на стінах
Були, як символ, у серцях.
А душі повнились любов`ю
До неньки, рідної землі,
Чисту блакить над головою
Щоб усі разом берегли;
За ніччю щоб приходив ранок
У радості і у добрі,
Після зими - землі світанок
І свято ніжної весни;
Щоб Кобзаревими словами
Були і мир,і роки, й дні…
«І буде син і буде мати
І будуть люди на землі».
Щоб сон страшний пішов в минуле,
Жахливе вимкнувши кіно.
Тільки б ми всі, ми всі збагнули
Що, тільки в єдності добро!..
(06.03.2014р.)
Немає більшої біди.
Немає більшої біди,
Як брат повстав супроти брата.
І плаче плаче батько, плаче мати,
Як гинуть дочки і сини.
Як ближній ближньому не брат,
А хижий вовк в степу пустиннім.
І розібратися тут як,
Коли всі діти в домі спільнім?
Та губляться чомусь слова,
Що сказані та не почуті.
Лиш правда в кожного своя.
Та чи є правда в хижій люті?
Злом не посіється добро,
А тільки біль та в души рани.
Навіщо зла чорне зерно
Посіяв хтось поміж братами?
О люди! Мир - найбільший скарб,
Не золото і не посади.
Та видно не в ціні цей дар,
Всі хочуть бути владарями.
О Ангел миру і добра,
Розвій над нами чорні хмари,
Аби розвіялися чвари.
І мир прийшов в людські серця.
Всім в душі - миру і добра!
(26.01.2014р.)
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Вівторок, 18.11.2014, 09:46 | Сообщение # 7 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| О світе…
«О світе білий, світе милий,
Скорботами й слізьми умитий,
У радості і у печалі!..
Та дні летять в незнані далі,
А дні летять, нема зупину!..» -
Співала мати пісню сину.
Та ось дорослий син в дорозі,
А мати сива на порозі,
І не збагнула мати сива
Коли журба білим покрила.
А дні були, як цвіт калини,
В дівочих снах - дівочі мрії.
О світе, світе будь же добрий.
Аби не впали в роси сльози.
Щоб був у радості він - довгий,
І не лякали бурі й грози.
(03.01.2014р.)
Україні
Добрий вечір, тобі, Україно.
Тихий, мирний в родинному колі.
Нехай небо всміхнеться привітно
У рожевій імлі вечоровій.
Синім птахом хай спуститься нічка
І подивляться зорі, мов очі.
Загойдається тихо колиска,
Україні всій мирної ночі;
Закружляють в танку зорепади,
Місяць гляне з-за хмар ясноокий,
І запахнуть медами левади,
Задзюркочуть в річках сонно води;
Та світанок пробудиться птахом,
Що сполохано в ранок проснеться.
Пролетить над молочним туманом,
Що в долині, мов дим, розіллється.
І полине враз пісня ранкова
Над Землею стрічаючи ранок.
Зашепоче тихенько діброва:
Україно моя, добрий ранок!
І наповниться звуками тиша
У людських і важливих турботах.
Новий день хай історію пише,
В трудових і у творчих висотах. (11.08.2014р.)
***
Берлін? Донбас? Афган?
Знову стогнуть і гинуть від ран…
Не німецький фашист, не душман -
В Україні здійнявсь ураган.
Чорна злоба у розум людський
Заповзла наче хижа змія,
Затуманила душу і зір
І пішла братовбивча війна.
Мо за землю? Земля в нас одна.
Чи за владу? То влади не вічні.
Мабуть просто чиясь зла рука
Запалила вогонь войовничий.
Ще не згоїлись рани старі,
Ще не всі віднайшлися солдати.
Та вже біль і скорботи нові,
Знову плаче вдова, плаче мати.
Скільки сліз Україно в тобі?
Хто украв твою радість і спокій?
Хай лелека несе на крилі
Тобі мир й чисте небо високе.
(11.08.2014р.)
Туга
Як грім у ясний день постукав в душу,
Впала гаряча крапелька-сльоза.
Кричати хочу, та мовчати мушу,
Не повернути втрачене назад.
Життя - не фільм, вже не перекрутити,
І кадри не поставити свої,
Лишається лиш просто далі жити,
І нести біль у зраненій душі.
А час біжить вперед, не наздогнати,
Іде в минуле дороге душі,
Та що там жде попереду? Не знати.
І скільки залишилось до межі…
(30.09.2014р.)
Осінній смуток…
Осінній смуток у багрянім листі
Уже запутав серебристу нить.
І в сонячнім промінні променистім
Все світиться росою і горить.
Морози ранні впали на жоржини,
Забравши радість світу і красу,
Лиш хризантеми збуджені і милі,
Немов чекають на свою весну.
Птахи забрали літо десь у вирій,
Надію залишили і любов.
Щоб не згоряти в самотині сивій,
Вони весну нам подарують знов.
(01.10.2014р.)
Діти малюють мир
Діти малюють мир,
Сонце, блакитне небо.
Діти благають всіх:
Люди, війни не треба!
Дітям потрібен мир,
Світла пора дитинства.
Щоби зростати їм,
Доля їх жде щаслива.
Вибухи і жахи,
Сльози і всі страждання,
Пекло страшне війни,
Рвуться людські сподівання.
Хмара страшна війни,
Подихом миру розвійся.
Не розсівай жахи,
Не спопели дитинства.
В нас Україна одна,
Дім наш і наша доля.
Миру їй і добра,
А не гіркого болю.
Діти малюють мир,
Сонце, блакитне небо.
Діти бажають всім,
Щастя, війни- не треба!..
(10.09.2014р.)
***
О, музо! Чом у смутку мовчиш?
Чи слова не знаходиш від болю?
Чи свій біль ти тихенько терпиш,
Щоб не ранити інших собою?
А чи муза уміє тужить?
Може просто душа не говорить?
Чи любові жарина горить,
Щоб загинуть душі не дозволить?
А життя, як потоки ріки,
Що стікає з гори водопадом,
І злітає, як вітром з руки,
Мить щаслива в минуле, роками.
(19.10.2014р.)
Квіти, вишиті сестрою
Цвітуть квіти на білім полотні.
Весною пахнуть, сонцем і росою.
Ці квіти із тендітної душі
Лягли сестри умілою рукою.
В морози люті посеред зими
Ці квіти душу ніжно зігрівають,
Вони не в`януть, а цвітуть завжди,
Дану любов сестрою зберігають.
На рушниках співають солов`ї,
Життю радіють, і весні, і святу,
І хочеться полинути мені,
В ту дивну казку, на любов багату.
Обняти всіх, почути голоси,
Зігрітися всім рідним і далеким,
Напитись чистої, цілющої краси,
Щоб знову йти земним життям нелегким.
Іти в надії, сіяти любов…
А т,і сестрою вишивані, квіти
Хай квітнуть й зігрівають душу знов,
Аби тепліше було в білім світі.
(21.10.2014р.)
|
| |
| |
