| Avtor | Дата: Середа, 08.02.2012, 17:01 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
|
Я б його , напевно, не впізнала.
Він сьогодні, мабуть, дипломат.
Та коли на дошці я писала.
Учень мій поклав у шахах мат.
Я щось говорила про апостроф,
Слів до теми бракло , як в кіно.
Як мені тоді було непросто:
Грала ж я лиш тільки в доміно!
Ну, а тут - помилка на помилці,
А у шахах – маєш! – зразу мат.
І щоб ми з тобою помирились,
Я ступила крок один назад.
Потім я не раз назад ступала,
Бог мені давав для цього сил.
Про апостроф знов розповідала.
Ти ж тоді пробачення просив.
Вийшов ніби так відповідати.
Знав , на диво, весь тоді урок.
Знаєш, помогла нам Божа Мати
Кожному зробити перший крок.
* * *
Повірте, із вами буває непросто.
Кожен планета, що має орбіту.
Кожен – немов невідкритий острів
Посеред білого-білого світу.
Треба навчитися добре літати
На глибину, що у серці дитини.
Щоб цю планету уміти читати
У дуже слушну для цього хвилину.
Не одягайте, будь ласка, скафандри.
В серці дитини завжди безпечно.
Це, розумієте, просто ми з вами
Часом буваємо безсердечні.
Хай же відступить усе холодне,
Що поміж нами і ними було.
Буде тоді хороша погода
З прогнозом назавжди – плюс добро.
* * *
Приходить вечір до малечі.
Садочок…Поряд – зрілий сад.
Й таким здається недоречним
Раптових спогадів каскад.
В садочку квіти ось і діти,
А у саду такі плоди.
Там можна яблуню зустріти,
Що йде напитися води.
Там їжаки живуть із казки
«Про їжаків і дітлахів».
Там принц із маминої казки
Давно принцесу вже зустрів.
Там стільки див – що не злічити:
У Сонця – жовті промінці,
Ростуть дощем политі діти,
І очка мають камінці.
Давайте вірити у диво.
Ми – діти всі в Його Саду.
А із садочка чорнобривці,
Погляньте, нам назустріч йдуть.
|
| |
| |
