| lebidka | Дата: Вівторок, 24.01.2012, 22:35 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Лейтенант
Группа: Перевірені
Сообщений: 46
| Пісенність українська… Скільки снаги і краси закодовано у невичерпному колодязі її мудрості. Любов і ненависть, радість і журба, зустрічі і прощання, щастя і мука. Безодня духу народного… Споконвіку заманює вона відважних скарбошукачів у свої глибини. Із замуленого часом дна, крізь зеленаву воду тягнуться до наших душ ніжні промінці усно-поетичних перлин, що перегукуються з мудрими стожарами древньої Книги слов'янського небосхилу, аж хочеться доторкнутися душею до тієї прозорості. Немов поступово розкручується старезний пергамент,і розповідає, розповідає…
Що це? Вранішній вітерець примостившись любесенько на похиленій вербі, старанно перебирає струни прибережного очерету, наладнуючи свою срібно-голосу арфу-ріку. Чуете, як тонко квилить хтось на протилежному березі? Може то тужлива чайка кигиче десь в очеретах, а чи вбита горем старенька мати надриває криком груди? Он, здається, навіть біле крило майнуло, чи то рукав лляної сорочки черкнув молочну завісу туману? Він поступово тане, відкриваючи нашему поглядові золотаві кола, що починають бриніти на воді. То рум'яне ранкове сонце випустило на дзеркальне плесо своїх непосидючих розвідників – сонячних зайчиків. Вони із цікавістю зазирають у щойно розплющені очі білого латаття, збираючись по-над ніжними пелюстками у пустотливі веселки.
Поступово тиша починає наповнюватися воркітливими струмочками мелодії. Ось з глибини кучерявого гаю озвалася соромлива зозулька, починаючи лік годинам новонародженого дня. Несподівано десь в очереті зойкнула розбуджена чапля. Що ж її підняло? Дивіться! Над водою майнула чиясь велика тінь, і згори почулися тривожні подихи важких крил. Раз, другий, ще раз – і раптовий звук падіння щогось важкого розігнав наляканих жабенят. Вони прожогом попадали у воду і вже звідти здивовано повирячали лупаті оченята, роздивляючись новоприбулих гостей. Диво та й годі! Зовсім поряд з лататтям на розгойдану, ще сонну воду, сіла пара білосніжних лебедів. І саме в цю хвилину над річкою, охопленою звідусіль зеленими пальцями очеретів, над кучерявою шапкою зелен-гаю розхлюпалася бентежна солов'їна пісня. Спочатку несміливо, а далі все дзвінкіше і палкіше звучала вона, осипаючи новоприбулих золотистими руладами, неначе вінчаючи цю вишукану пташину пару, що так шляхетно трималася на заздрість усім.
А тиша попливла собі далі в обіймах ранкових мелодій, виманюючи з-під берегів переляканих мешканців ріки.
- Тихше, тихше, - співала вона.- Не можна порушувути гармонії…
А десь понад берегом лебідкою пливла старовинна українська пісня. Вона брала за душу, бентежила серце, кликала за собою у далечинь, в якій здійсняться всі наші мрії і споконвічні сподівання. Чи то була пісня, а чи душа народу нашого? А хіба це не одне і те саме?
|
| |
| |
| domenik | Дата: Середа, 25.01.2012, 14:14 | Сообщение # 2 |
|
Offline
 Майор
Группа: Администраторы
Сообщений: 111
| Quote (lebidka) Чи то була пісня, а чи душа народу нашого? А хіба це не одне і те саме?
Так, пісні народу відзеркалюють його душу, і формують души наступних поколінь. Самому цікаво було б зрозуміти, чому саме в пісні наш народ так яскраво себе розкрив? Що про це думає пані Лебідка?))
|
| |
| |
| lebidka | Дата: Середа, 25.01.2012, 15:29 | Сообщение # 3 |
|
Offline
Лейтенант
Группа: Перевірені
Сообщений: 46
| Здавна людина прагне до самовираження. Цього хоче її душа, а вона ж співає - це її мова і вона витончена, поетична. Поезія робить звичайну фразу високою, Пропускаючи світ і відношення до нього крізь призму поезії, ми перетворюємо своє сьгодення, робимо його незвичайним.
|
| |
| |
