|
Ксенія Ен Вірші
|
|
| Ксю | Дата: Четвер, 27.12.2012, 10:43 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Сержант
Группа: Пользователи
Сообщений: 20
| А поети – істоти нічні
А поети – істоти нічні…
Якось знала одного поета:
Він не створював вірші, о ні, –
Він не канув ні разу у Лету.
Якось так... Просто був, просто жив,
Кожну мить розвиваючи в вічність.
Я любила, коли він без слів
Віднаходив до суті дотичність.
Ми сиділи бувало вночі,
Підбирали ідеї, мов коди,
Споглядали, як наші ключі
Відкривають невидимі входи.
Я любила, коли він зникав
У тих входах, а потім з’являвся,
Смикав злегка мене за рукав
І раптово із місця зривався.
Я спішила наосліп за ним –
Він губився, як всі нічні тіні.
Світ навколо був схожий на дим –
Я ступала в його володіння.
Там він знову мене чарував:
Обіймав нитковидною млою,
Не пускав і проте не тримав,
Просто був поряд мене собою.
Я, мабуть, закохалась… та він…
Він поет, що не кане у Лету,
Він – як ніч, він – як дим, він – як тінь,
Тільки ключ залишив від секрету.
А вона танцює…
А вона танцює у пітьмі,
Дівчина з каштановим волоссям.
Я завжди стою у прохідній,
Бо ввійти в пітьму ще не вдалося.
Я завжди вмикаю світла тінь
В намаганні бачити ясніше,
А вона зникає в товщах стін.
Зір мене не може більше втішить!
Дівчино, я знаю, ти існуєш,
Чую у пітьмі, як ти танцюєш,
Бачу твої очі в тон волоссю…
Ти – те щастя, що в мені збулося.
А вона танцює, мов міраж,
Дівчина з тендітними руками.
На моєму серці татуаж,
Вибитий її танку слідами.
Він такий відчутний кожен раз,
Доки я рахую її кроки,
Доки кроки не рахує час,
Доки в самоті не одинокі…
Дівчино, я знаю, ти існуєш,
Чую у пітьмі, як ти танцюєш,
Бачу твої очі в тон волоссю…
Ти – те щастя, що в мені збулося.
А вона танцює у мені,
Дівчина без імені, без віку…
Мов сновида, марю в напівсні –
Всіх своїх облич людських на стику.
|
| |
| |
| Ксю | Дата: Четвер, 27.12.2012, 10:43 | Сообщение # 2 |
|
Offline
Сержант
Группа: Пользователи
Сообщений: 20
| А я би літав
А я би літав, і, звичайно, без крил,
крила для Джонатана Лівінгстона.
А я би літав, як літак, гвинтокрил –
сам собі пілот і машина-заслона.
Направляв би себе туди, де всі є
і де насправді немає нікого,
і за кадром би так приземлявся в фойє,
на запуск чекаючи фільму німого.
І знайоме кіно проганяв би ще раз,
тільки в собі, не в кабіні пілота,
в ній не можна ніяк допустить метастаз
задля нового в майбутнім польоту.
І я би літав, чи під хмари чи в них,
мені не потрібно на сонце і в попіл.
Усі фільми ідуть все одно в приземних
біосферах, де продукується клопіт.
З кожним приземленням в кінотеатр
я би виходив на каву з міцнішим,
та лишати кабіну надовго не варт –
у кращому випадку вернешся іншим.
Тож, я би літав, і, звичайно, колись
міг би побути внизу сценаристом.
Та поки що я би літав і трудивсь
над віражами, приземленням, змістом.
Пілотований мною супутник чи я
мав би за ціль самовільні польоти,
і банальне сполучення небо-земля
перевелося б у інші широти…
|
| |
| |
| Ксю | Дата: Четвер, 27.12.2012, 10:44 | Сообщение # 3 |
|
Offline
Сержант
Группа: Пользователи
Сообщений: 20
| Димна істота
Димна істота, сильна і грізна,
якось з безодні тягнула за руку,
зціпивши зуби, воля залізна,
з уст ані звуку…
поглядом лиш пройняла на поверхні,
руку тримаючи, мовила в простір:
"Знаєш, що ми із тобою безсмертні,
хай навіть гості..."
Димна істота, щира і мила,
падала якось із даху у небо,
так безтурботно, що, може, й спинила б,
тільки чи треба…
там буде краще, вірю, що буде,
там на кордонах світи, а не ґрати,
там нас холодна земля не остудить,
підем без втрати…
Димна істота, знаю, що димна,
надто летка і розчинена надто,
завжди присутня і завжди невтримна,
тисяч з нас варта…
|
| |
| |
| Ксю | Дата: Четвер, 27.12.2012, 10:45 | Сообщение # 4 |
|
Offline
Сержант
Группа: Пользователи
Сообщений: 20
| Маленькому крихітці Сонцю
Маленькому крихітці Сонцю
Забракло повітря у грудях –
Плямистий Жучок на долонці
Зізнався, що він його любить,
А потім пурхнув із долоні,
Що трепетно так проводила.
Дивись, твій Жучок не в полоні,
І він – твої сонячні крила.
І це ще досі
Уявляєш, як зледенілими пальцями
Хтось тебе тихо бере за руку,
І в тілі трепет у лад з оваціями,
І з уст гарячих жодного звуку,
І майже опіки залишаються
У тих місцях, де торкались пальці.
І це ще досі у вас не минається,
Діти Землі, Неба обранці.
Я живу, допоки я живий
(акровірш)
Якось непомітно промайнуло,
Жито притоптало по ріллі,
Вулики сполохало й шмигнуло
До старої хати на селі.
Покотилось долом, причаїлось,
Кинуло на мене блиск очей…
Я вже знав, що то мені наснилось,
Жирував, радів з простих речей…
Висплюся ж, як стане зовсім тихо
Й сновидінь не буде наяву.
А допоки я живий – живу!
Як це
Десять вихованих цигарок.
Сотні випалених ремарок.
Дим і очі. Не в очі дим.
Як це – бути досить живим?
В цих місцях і сліди, і кроки.
В цих словах ми не одинокі.
Хочеш вір, хочеш більше – знай,
Як це – повнитись через край.
Я дивлюся крізь крони в душу,
Чи твою, чи свою… байдуже,
Чи спитаю, чи скажеш ти,
Як це – з’єднувати світи.
|
| |
| |
| Ксю | Дата: Четвер, 27.12.2012, 10:50 | Сообщение # 5 |
|
Offline
Сержант
Группа: Пользователи
Сообщений: 20
| Не прикурюй
Не прикурюй з мого іскристого сміху,
Не задимлюй мій стан душі.
Все ти знаєш, але поводь себе тихо
І прикурювать не спіши.
Ми з тобою залишим вволю уяві,
Бо уява – то наша грань.
Ми поставим свідомо кому на каві
І розійдемось без вагань.
А коли ти мене зустрінеш удруге,
Так буває чомусь в житті,
Не міняй, мій коханий тигр, свої смуги,
Будь собою, бо ми – круті.
|
| |
| |
| Ксю | Дата: Четвер, 27.12.2012, 10:50 | Сообщение # 6 |
|
Offline
Сержант
Группа: Пользователи
Сообщений: 20
| Мухи мої
Треба говорити складно, якщо хочеш, щоб тебе слухали,
Треба говорити менше, якщо хочеш, щоб тебе чули,
Бо всі ми такі сферичні та із власними мухами,
Котимось і штовхаємось, аби й нас підштовхнули.
Вчилася, було, втримувати мух на своїх орбітах.
Думалося, так легше спільні знаходити точки.
Та не вдавалось рушити, коли їх не пускала летіти.
Так недалеко від сфери до мохом порослої бочки.
Мухи мої, мухасики, це вже аж надто збочено
Просто отак вас кволити колами по орбіті.
Треба менше ховатися, якщо ми котитись хочемо,
Певне так швидше знайдемося у цьому сферичному світі.
|
| |
| |
| Ксю | Дата: Четвер, 27.12.2012, 10:51 | Сообщение # 7 |
|
Offline
Сержант
Группа: Пользователи
Сообщений: 20
| Твоя унікальність
Твоя унікальність – то клопіт дактилоскопіста,
Свідомо лишаєш відбитки на тілі жертви,
Вважаєш себе не катом, а гуманістом,
Відроджуєш, кажуть, душі, що майже мертві.
І кожна зустрічна душа провокує на зброю,
Проте широта твоїх жестів втрачає якість,
Якби ти на мить спинився в своїм розвою,
Прошив би цей світ собою не скрізь, а наскрізь.
|
| |
| |
| Ксю | Дата: Четвер, 27.12.2012, 10:51 | Сообщение # 8 |
|
Offline
Сержант
Группа: Пользователи
Сообщений: 20
| Думки зі смаком чаю…
А знаєш, за що вмирати, за що не треба?
А знаєш, як доведеться, то не спитають.
А віриш у вірність шляху з тенет до неба?
Думки у нічну годину зі смаком чаю.
А може тут за дверима у цю хвилину
Хтось справді життя втрачає за варті речі,
Комусь кулю в груди – влучно, комусь у спину,
А я тут сиджу із чаєм – вбиваю вечір.
Думки – дуже зручна штука, і чай нічого:
Гортаєш весь світ, мов книгу, і пишеш власні.
А знаєш, як доведеться не грати Бога,
А бути справжнім, то, може, й прибуде ясність.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: П`ятниця, 28.12.2012, 20:15 | Сообщение # 9 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Спасибо, замечательные стихи! 
|
| |
| |
