| Avtor | Дата: П`ятниця, 12.07.2013, 12:09 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Минає час, а образи світліють,
Ваші життя, як зорі в темноті.
Де сяйні душі у вишині біліють,
Там моє серце з вами в висоті.
І смутком щирим серце оповите,
За вами сонце журиться червлене.
Туманом пам’яті моє чоло покрите,
Та я радію, що ви були у мене.
З обожнюванням згадую про вас,
І казки на ніч, неголосні пісні,
В зимових сутінках й весняний час,
І очі люблячі, немов у напівсні.
Я вам, батьки, завдячую життям,
Безхмарному дитинству і коханню,
Удачами своїми й відкриттям.
Та подихи розвіялись останні.
А я вас намалюю,
Про вас я напишу,
І пісню заспіваю,
І щиро попрошу:
Кохані мої, рідні, хоч уві сні, прийдіть!
До маминого серця, до татових грудей,
Як крихітку, в дитинстві, до себе пригорніть.
Найбільше вас люблю, поміж усіх людей.
|
| |
| |
