Avtor | Дата: П`ятниця, 12.07.2013, 12:09 | Сообщение # 1 |
Offline
Генерал-полковник
&&?>
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Минає час, а образи світліють, Ваші життя, як зорі в темноті. Де сяйні душі у вишині біліють, Там моє серце з вами в висоті.
І смутком щирим серце оповите, За вами сонце журиться червлене. Туманом пам’яті моє чоло покрите, Та я радію, що ви були у мене.
З обожнюванням згадую про вас, І казки на ніч, неголосні пісні, В зимових сутінках й весняний час, І очі люблячі, немов у напівсні.
Я вам, батьки, завдячую життям, Безхмарному дитинству і коханню, Удачами своїми й відкриттям. Та подихи розвіялись останні.
А я вас намалюю, Про вас я напишу, І пісню заспіваю, І щиро попрошу: Кохані мої, рідні, хоч уві сні, прийдіть! До маминого серця, до татових грудей, Як крихітку, в дитинстві, до себе пригорніть. Найбільше вас люблю, поміж усіх людей.
|
|
| |