|
Юлія ЗВЄРЬКОВА. Віршові галактики
|
|
| Avtor | Дата: Четвер, 10.10.2013, 22:30 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
У міжвсесвітті полюсів,
Там, де є розсип андромед,
Живе народ із тіл і… слів
Живеш і ти, мій Архімед.
Ти відкриваєш світ ключем,
Як той замок старих дверей...
Не підкоряєш ти мечем,
Лише навчаєш слів-людей.
Бо знаєш щось, незнане нам
В межі між світлом й тьмою снів...
Ти сам не раз бував вже там...
А потім... Вижив, як умів.
А зараз ти, мій Архімед,
Новий придумуєш закон,
Щоб для підкорення планет
Був засіб – світло і любов.
У тому й річ, мій геніал,
Що світ для тебе затісний...
І народився серіал -
Життя сценарій запасний.
Ти в ньому сам - і режисер,
Актор, продюсер головний…
Вважає хтось, що світ завмер -
А просто час лиш зупинивсь...
….
Ти захопився, Архимед!
І між примарами зірок
Ти втратив вічність... Подивись!
Ступи лише один ти крок.
Та не назад! Ступи ж убік.
Проглянь шляху свого сліди.
Бо, може, там ховає вік
Ту панацею від біди
І забуття.... Не втрать себе!
Казав, що сильний... Обіцяй,
Що я побачу ще тебе!
Очей від мене не ховай.
…
У міжвсесвітті полюсів -
Суцвіття нових андромед:
То шепіт вуст твоїх осів
На тишу вражених планет,
На пісні їх шалений лет…
Почув мене мій Архімед...
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 10.10.2013, 22:31 | Сообщение # 2 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Где бы мне спрятать свое одиночество?..
Между проходов, фасадов и улочек?..
Плакать в душе – улыбаться для общества,
Вкус не распробовав съеденных булочек..
Где-то потерян, не найден, не пойманный
За руку чьей-то ладонью холодною....
Стереотипностью жизни я сломленный,
В реку упавший с водою солёною...
Не пессимист я, отнюдь, не серчайте вы,
Просто я рано познал жизни горькости...
Я жизнь люблю... ожидая взаимности,
Просто хочу я познать ее тонкости...
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 10.10.2013, 22:31 | Сообщение # 3 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| МАКАРОВУ
Макарове, о рідний краю мій,
І річко Здвиж, о, як я вас кохаю!
Торкаюсь неба кінчиками вій,
На скрипці веселкову пісню граю!
Чи є куточок ще десь на землі,
Де колоситься золотом пшениця?
Де хліб парує свіжий на столі...
Де чиста, як сльоза, вода в криниці?!
Чи є ще десь місцина, де би я
Могла думками в космос завітати?
Де будь-яка дрібниця - лиш твоя...
Де відростають крила, щоб літати?!
Де світ увесь в краплиночці роси
Вмістився тихо на моїй долоні,
Де мрії розтинають полюси
і хмари розганяє світла промінь?
Де Туптало нас пильно береже,
вкриває від усякої напасті
і рідний край спокійно стереже,
Даруючи макарівчанам мир і щастя?!
О,земле рідна, справді, ти - свята!
Тебе повік я буду пам'ятати.
Слова "надія", "щирість", "доброта"
Вмістилися в "Макарівщина-мати"!
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 10.10.2013, 22:32 | Сообщение # 4 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Чому трагізм складається в серпанок?
Йому ми в душу відкриваєм двері?
Чому печаль Їмо ми на сніданок?
Чому ми тугу маєм на вечерю?
Шукаєш ти в житті свою нестачу,
І прагнеш взяти те, чого не маєш...
Хіба в житті не вистачає плачу,
Що ти його іще і скрізь шукаєш?!
Але політ ти пережити хочеш,
Коли серденько сльози обмивають.
Ласкаво й тихо щось у ніч шепочеш -
А почуття усі у вир пірнають…
Тоді душа вмивається потроху
Від свого бруду, копоті людської.
І проклада до Істини дорогу
Яку вже бачить знов перед собою.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 10.10.2013, 22:32 | Сообщение # 5 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Ты человек...
И ты не видишь солнца...
Но разве можно жить так в вечной тьме, скажи?
Да, ты не тот, кто весело смеется,
А тот, кто в «свете тьмы» учился жить.
Твоя позиция ясна: «убили ж радость»...
А сердце не рискнешь ли оживить?..
Ты научись вставать, не только падать,
Ползти, идти, бежать, да во всю прыть!
Встряхнись, подумай о любви, о небе, счастье!
Оно же есть, ты просто приглядись,
Протягивает руки с тихим: «Здравствуй!»
Ты просто верь. Ты слышишь?
Улыбнись!
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 10.10.2013, 22:33 | Сообщение # 6 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Мы насытимся сладкой грустью,
Мы ее отхлебнем до края.
Мы себе ее вколем в вены,
В этот миг лишь того желая.
Сладкой грустью мы кровь заменим,
Не нуждаясь и в кислороде.
Мы на крепость сердца проверим,
Предадим урок нашей плоти.
А потом, опьянев от грусти,
Мы поймем, что не нужно было...
И, когда нас вдруг грусть отпустит,
Вспомним все мы, о чем забыли.
Только в венах без грусти пусто...
Еле сердца звучат удары…
Если хочешь, наполнись грустью...
И пойми уже, кем мы стали...
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 10.10.2013, 22:33 | Сообщение # 7 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ДИСТАНЦІЯ ЖИТТЯ
Нема людей ні добрих, ні поганих.
Існує тільки "свій - чужий", змирись.
Та ми серед життєвостей всіх рваних
Тікаємо від тверджень цих кудись.
Хто «свій»- не зробить боляче ніколи.
Бо він лиш має здатність захистить.
«Чужій» лиш тільки біль у серце вколе...
Того ти маєш просто відпустить.
Дивись: дружити варто чи не варто.
Є сенс пускати в серце вся і всіх?
Щоб не зійти з дистанції на старті,
Ти відрізняй «своїх» і тих «чужих»!
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 10.10.2013, 22:34 | Сообщение # 8 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Весь мир – театр… Плывут столетья!..
Мы прогибаемся под мир.
И одеваем маски эти -
Что кто бы там не говорил,
А мир под. нас "косит" частично,
Ну, если можно так сказать.
Он нам "втирает" код двоичный,
Что он - "один", мы - "ноль" опять.
И, если честно, мы ведь знаем,
Что это правда, так и быть.
Но мы ее в себе скрываем,
Чтоб продолжать себя любить.
А как же "мир изменчив", кстати?
"Пускай прогнется он под нас"?
Беги из мира сладкой ваты.
Ведь он – не «покер» с грустным "пас".
И ты шагать навстречу должен,
И не кому-то, а себе.
Не будет время, места, "позже".
И лишь сейчас, а не во сне.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Четвер, 10.10.2013, 22:34 | Сообщение # 9 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| МУЗЫКА
... Она коснется тебя, так сильно,
Как ты не можешь и ожидать...
И звук ее заставит сердце рыдать...
Лить слезы ночью во тьме обильно...
Одной мелодией гонит страсть,
Второй уносит куда-то в пропасть...
А третьей гонит рассвета лопасть
На небе ярком, себе под стать...
Она звучит, а ты только слушай,
Она все знает, ты лишь молчи...
Она отдаст тебе все ключи,
Отдаст себя, что намного лучше...
|
| |
| |
| Леді | Дата: П`ятниця, 11.10.2013, 15:54 | Сообщение # 10 |
|
Offline
Сержант
Группа: Пользователи
Сообщений: 21
| 
|
| |
| |
