| Avtor | Дата: Середа, 13.11.2013, 18:52 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| АНАКАЛІПСИС: ВІДКРИТТЯ (Діалог душі з Богом)
Поема
ІІІ
– Що ж ти мовчиш? Я бачу – мертва
Уже ти у думках своїх.
Собі ти прірви хочеш. Та єдина жертва –
Душа, заручниця живих.
Кому з істот людських хоч раз
В житті на думку не спадало
Зійти з дистанції і зупинити час
Свого повзку між сірого загалу?
І миті кожної в безмов’ї серця
Для себе кимсь готується межа.
І крок за кроком, герц за герцом
Тихіше… від води, вогню, ножа…
Пірнути в ніч чи сутінки прийняти –
Це має кожен вирішити сам.
Піти у невідоме чи миритись з клятим
Тобою існуванням? Драм
Позбутись дуже просто,
Переступивши світ буття.
Складніше – не стрибнути з мосту,
Зціпити зуби, і – до вороття.
IV
Я покажу тобі, що значить “бути”,
Що значить “відродитись знов”,
Як відшукати в світі лютих
Надію, віру і любов.
Порвати мить не ти у праві,
І не тому, що хтось помре в скорботі.
Людини суть і плоть криваві.
За міць душі платити плоті.
Поглянь у себе. Чуєш звуки?
Вже молить про життя душа нова.
У неї ще тоненька плоть безрука,
Але вона – в тобі і вже жива.
Те, що в тобі – живе з тобою,
Живе з тобою в снах твоїх і днях.
Воно вбирає весь твій досвід бою
Життя і смерті, випиває страх.
Йому ніхто не обіцяв легкої путі,
І перший крок – з утроби – це початок мук,
Бо вирушить по істини забуті
Із першим дотиком чиїхось рук.
І кожна з душ – це мудрість суті.
В них – істини буття і небуття,
Які в земній людині скуті.
Їх віднайти – мета всього життя.
Нова душа живе тепер з тобою.
Пізнати міць її є в тебе змога,
Почути мови неземної.
То – мова душ всього живого.
VI
Те, що для тебе туга – то жага
За світлом НадІстотним, без тіней,
В якому не істотні ні вага,
Ні швидкість, ні межа людських ідей.
Ти можеш у плачі скорботи
Розтринькать марно дні і ночі.
По цьому колу плаватимеш доти,
Допоки відродитись не захоче
З тенет тілесних твоя вища суть.
Ти не відчула навіть душу друга,
Як його крила вас обох несуть,
Що його віра – злітна смуга...
Він був твоїм поводирем до Світла,
Покликаний здобути вам Життя,
Та віра твоя так і не розквітла.
Тож – все спочатку. Доки каяття
Не вип’є смуток, тінь і незнання,
У тебе шлях один – завжди по колу:
Підказки, біль, рух навмання,
Знов схожі люди, випадки, проколи...
Ти – в сутінках, на сходах, просто між…
Крім сонця й лампи ти не знала світла
І під подушкою завжди тримала ніж.
Та тільки знай: ти – світла
Допоки борешся із мороком в собі.
Даю тобі дитя в поводирі.
Хоч ти його плекаєш у журбі,
Його душа – в моєму вівтарі.
VII
Дарма гадаєш, що в утробі – тиша
Гойдається в колисці в незнанні.
Оте дитя в тобі мудріше,
Ніж разом взяті розуми земні.
Ще трохи і його душа не знатиме,
Що в ній молекули одвічної краси,
Що тіло зробить їх нездатними
Почути все-природні голоси.
А поки що воно тобі – наставник,
Екскурсовод у паралельний світ.
Я відмикаю темні ставні
Свідомості твоєї, і – в політ!
Пірни у мить, забудь, що значить час,
Стрибни у думку, що не стане словом,
Позбудься форми, розмірів і мас…
Пізнай ВСЕ ТЕ, що ти готова…
Полинь душею, слухай душу,
Шукай мене, хоч Я прийшов і сам.
Я ґратів твого серця не порушу,
Чекатиму на тебе там,
За межами буденних знань.
У те, чого не видно, ти повір.
Ти сам-на-сам зі Світлом стань.
Коли йду геть – приходить звір.
Тож не жени Того, Хто завжди поряд,
Не ігноруй, не бійся, не забудь...
Відкинь журбу, скорботи сморід
І віднайди духовну Путь.
ІХ
Вона застигла: ” Ні, я світла хочу! –
В ній ворухнулося дитя. –
Я закликаю Світло в мої ночі,
хай зникне біль, приходить каяття.
Мене нарешті віра народила.
Розбила я свої надгробні плити.
Я не ходжу, бо маю крила.
В душі розквітли Божі Заповіти.
Хоч я ще не пізнала Бога,
Та відчуваю Його міць.
До Істини – моя дорога,
Я питиму з Живих криниць.
Життя без віри – марнота,
Ніщо – талант без Духу.
Я підніму свого хреста.
Я хочу Логос слухать.”
– Дитино, вибір ти зробила!
Не всім являюсь уві сні!
Лиш тим, у кого злету сила,
У кого душі вогняні.
Хто віднайшов в собі дар слова,
Дар слуху чи талант художній,
Любові дар, талант до мови,
Ви – найбагатші, ви – заможні.
Ви, посланці, пророки, світочі,
Творіть життя, бур’ян не сійте.
Свої таланти й душі виточіть,
Їх донести до інших вмійте,
Зберіть духовні сили у серцях.
Тим, хто читає, слухає, вас любить,
Даруйте віру в милосердного Творця,
Подалі їх ведіть від згуби.
Ви носите проміння Боже,
Тож випустіть його, відкривши душі, –
Осяяти весь всесвіт зможе!
Прислухайтесь, невірці: з моря, суші,
З повітря й сонця чуються псалми.
Весь всесвіт – в літургії Духу.
Немає в Мене витворів німих.
Все, що існує – мислить, слуха,
Говорить, відає, кохає,
Бо створене не тільки з праху.
Все – частка Світла надихає.
Усе тремтить від віри, не від страху.
Всі душі линуть до Творця в молитві,
Бо знають Істину із зародків буття.
Лише людина у своїй гонитві
Марнує душу в міражах життя,
Не чує Логос-голоси,
Допоки не почне страждати,
Отямитись її і не проси,—
Не відмикає душу з ґратів.
Лиш в серце встромлені хрести
Крізь біль ведуть той люд до тями.
Крізь стогін втрат, пустелі самоти
Людина видирається із ями...
І бачить Світло; сльози – по щоках,
Тріпоче серце в муках,
Із кров’ю віра витіка,
В молитві здіймаються руки...
Так, поламалась легко твоя доля
Без віри-каяття, немов тростина,
Від самоти схилилась ти додолу,
Утративши коханую людину...
Прокинься вже, у двері дзвонять.
Я повернув супутника твого.
Він дещо схуднув, сивина – на скронях
Від витриманих ним пригод.
Він заблукав з Моєї волі,
Щоб ти змогла до нього дорости.
Єднаю знову ваші долі,
Прощаючи скорботу самоти,
Що ледь тебе не загубила...
Візьми своє кохання, обійми
І бережи... У нього – крила!
А ти учись, читай псалми...
Лиш вдвох ви цільність, повнота.
Благословляю ваші узи.
Ви – церква, що вже не пуста:
В ній віра молода і зрілі музи
Немало зможуть принести плодів.
Дарую в радість вам дитину.
Зробіть же так, щоб Я радів:
Нехай до Істини полине...
2002-2007
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Середа, 13.11.2013, 18:53 | Сообщение # 2 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| МОЛИТВА ЗА ОЛЬГУ
Держись, былиночка, держись!
«Пригнись к земле, чтоб не скосили», -
Не твой девиз. Ты смотришь ввысь,
Хоть на пределе уже силы.
Вокруг тебя шумит молва
И накрывает своей тенью…
Спасибо Богу – ты жива.
Мир без тебя – одно смятенье…
Ты нас готовишь к взмаху крыльев,
Но не покинь в гнезде птенцов!
По миру разлетимся пылью,
Не выполнив Завет Отцов.
Если уйдешь ты раньше срока,
Растаем снегом по весне,
Стекая в трубы водостока,
Забывшись в первофазном сне…
Держись, былинка, ты – сильна,
Ведь корнем ты врастаешь в небо.
Ты нам нужна, Ему нужна…
Молюсь, чтоб удержался стебель,
Притоптанный земною болью,
Священной скорбью укрепленный…
С молитвой за тебя, с любовью…
Неоперившийся цыпленок.
7.02.2010
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Середа, 13.11.2013, 18:53 | Сообщение # 3 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| МЫ ВЕЧНЫ
На самом деле вечны мы.
Но вечны мы – в идее Бога.
Не будет тюрем и сумы,
Но если истинна Дорога.
Ты выбирай Срединный Путь:
Не надо вправо или влево.
И каждый миг свой с Богом будь
И сердцем пой молитв напевы.
На самом деле смерти нет.
Ее вплетает в сети судеб
Греха земного черный след.
И кто кого теперь осудит?
Осудишь, может, свою мать,
Что не дала тебе земного?
Что ей еще тебе отдать?
Ведь жизнь дарить – это так много!
Или Творца? Что из любви
Нам даровал красоты мира
И все таланты: на, живи,
Но не твори себе кумира…
И Мой Завет ты воплоти,
Твори как Я, люби как Я,
Пока еще ты во плоти…
И жизнь не кончится твоя.
Взгляни вокруг! Все для тебя!
А ты – для всех! Дари свой мир!
Взмоли себя! Взрастись любя!
Избавься от душевных дыр.
Ты убываешь через них,
Тебя все меньше в мире этом,
Твой дух завял, потух, поник,
В твоем дыханьи – запах смерти.
Ты воплоти идею Бога.
Ведь в Нем ты вечным родился.
И от Него – к Нему дорога
Усыпана дарами вся.
Смерть никому не суждена.
Сам выбираешь ты ее.
В наследство Вечность нам дана.
Стань Сыном – и оно твоё…
Февраль 2009
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Середа, 13.11.2013, 18:54 | Сообщение # 4 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Я ПРОРОСТАЮ ЗНОВ
Я проростаю знов. До сонця лину.
Повітря проривають пагінці.
Росту посеред гіркоти полину.
Одужую від ран в душі, синців.
Розгублено пускаю паростки.
Осикою дрижать вони від страху.
Стуляються стеблиночки хисткі.
Тремтять, бояться впасти знов на плаху
Агонії, що заглушає звуки
Юрби далекої, близької муки.
Зневіра вже похована в корінні.
Нові ростки – нові думки невпинні
Окріпнуть, розростуться, розцвітуть…
Відроджуватись в вірі – сенс і суть.
2002
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Середа, 13.11.2013, 18:55 | Сообщение # 5 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Будущим мамам
О, девочка, ты – будущая мама!
Прозрачнейший сосуд – твоя душа.
Не наполняй его постыдными страстями.
Елеем Истины восполнись не спеша.
Плоть благодатна только в чистоте.
Лелей ее, грехом не оскверняя.
И истинной любви дождутся только те,
Кто на грехи ее не променяет.
О, женщина, ты – будущая мать!
И вот в утробе расцветает жизнь.
В комочке плоти – замысел: создать.
Сейчас иль никогда, дочь Евы, изменись.
Прими сей дар, хоть он и испытание.
Не отрекись от миссии любви.
В мир со-твори частицу мироздания
И в добрый путь дитя благослови.
25.01.2013
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Середа, 13.11.2013, 18:55 | Сообщение # 6 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Молитва
Дай, Боже, мне не усомниться
В величьи Истины Твоей,
Дай, Боже, не взирать на лица
И просто принимать людей.
Дай, Господи, смиреньем стать,
Доверием рукам Твоим.
Ты научи Тебя стяжать,
Чтоб после – раздавать другим.
13.01.12
Всевышний, исцели сердца
От эго-язвы, гордой пустоты,
Со всею мудростью Творца
Учи любить, как любишь Ты.
25.01.13
|
| |
| |
