Avtor | Дата: Середа, 13.11.2013, 18:52 | Сообщение # 1 |
Offline
Генерал-полковник
&&?>
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| АНАКАЛІПСИС: ВІДКРИТТЯ (Діалог душі з Богом) Поема ІІІ
– Що ж ти мовчиш? Я бачу – мертва Уже ти у думках своїх. Собі ти прірви хочеш. Та єдина жертва – Душа, заручниця живих.
Кому з істот людських хоч раз В житті на думку не спадало Зійти з дистанції і зупинити час Свого повзку між сірого загалу?
І миті кожної в безмов’ї серця Для себе кимсь готується межа. І крок за кроком, герц за герцом Тихіше… від води, вогню, ножа… Пірнути в ніч чи сутінки прийняти – Це має кожен вирішити сам. Піти у невідоме чи миритись з клятим Тобою існуванням? Драм Позбутись дуже просто, Переступивши світ буття. Складніше – не стрибнути з мосту, Зціпити зуби, і – до вороття. IV Я покажу тобі, що значить “бути”, Що значить “відродитись знов”, Як відшукати в світі лютих Надію, віру і любов. Порвати мить не ти у праві, І не тому, що хтось помре в скорботі. Людини суть і плоть криваві. За міць душі платити плоті. Поглянь у себе. Чуєш звуки? Вже молить про життя душа нова. У неї ще тоненька плоть безрука, Але вона – в тобі і вже жива. Те, що в тобі – живе з тобою, Живе з тобою в снах твоїх і днях. Воно вбирає весь твій досвід бою Життя і смерті, випиває страх. Йому ніхто не обіцяв легкої путі, І перший крок – з утроби – це початок мук, Бо вирушить по істини забуті Із першим дотиком чиїхось рук. І кожна з душ – це мудрість суті. В них – істини буття і небуття, Які в земній людині скуті. Їх віднайти – мета всього життя. Нова душа живе тепер з тобою. Пізнати міць її є в тебе змога, Почути мови неземної. То – мова душ всього живого. VI Те, що для тебе туга – то жага За світлом НадІстотним, без тіней, В якому не істотні ні вага, Ні швидкість, ні межа людських ідей.
Ти можеш у плачі скорботи Розтринькать марно дні і ночі. По цьому колу плаватимеш доти, Допоки відродитись не захоче З тенет тілесних твоя вища суть. Ти не відчула навіть душу друга, Як його крила вас обох несуть, Що його віра – злітна смуга... Він був твоїм поводирем до Світла, Покликаний здобути вам Життя, Та віра твоя так і не розквітла. Тож – все спочатку. Доки каяття Не вип’є смуток, тінь і незнання, У тебе шлях один – завжди по колу: Підказки, біль, рух навмання, Знов схожі люди, випадки, проколи... Ти – в сутінках, на сходах, просто між… Крім сонця й лампи ти не знала світла І під подушкою завжди тримала ніж. Та тільки знай: ти – світла Допоки борешся із мороком в собі. Даю тобі дитя в поводирі. Хоч ти його плекаєш у журбі, Його душа – в моєму вівтарі. VII Дарма гадаєш, що в утробі – тиша Гойдається в колисці в незнанні. Оте дитя в тобі мудріше, Ніж разом взяті розуми земні. Ще трохи і його душа не знатиме, Що в ній молекули одвічної краси, Що тіло зробить їх нездатними Почути все-природні голоси. А поки що воно тобі – наставник, Екскурсовод у паралельний світ. Я відмикаю темні ставні Свідомості твоєї, і – в політ! Пірни у мить, забудь, що значить час, Стрибни у думку, що не стане словом, Позбудься форми, розмірів і мас… Пізнай ВСЕ ТЕ, що ти готова… Полинь душею, слухай душу, Шукай мене, хоч Я прийшов і сам. Я ґратів твого серця не порушу, Чекатиму на тебе там, За межами буденних знань. У те, чого не видно, ти повір. Ти сам-на-сам зі Світлом стань. Коли йду геть – приходить звір. Тож не жени Того, Хто завжди поряд, Не ігноруй, не бійся, не забудь... Відкинь журбу, скорботи сморід І віднайди духовну Путь. ІХ Вона застигла: ” Ні, я світла хочу! – В ній ворухнулося дитя. – Я закликаю Світло в мої ночі, хай зникне біль, приходить каяття. Мене нарешті віра народила. Розбила я свої надгробні плити. Я не ходжу, бо маю крила. В душі розквітли Божі Заповіти. Хоч я ще не пізнала Бога, Та відчуваю Його міць. До Істини – моя дорога, Я питиму з Живих криниць. Життя без віри – марнота, Ніщо – талант без Духу. Я підніму свого хреста. Я хочу Логос слухать.”
– Дитино, вибір ти зробила! Не всім являюсь уві сні! Лиш тим, у кого злету сила, У кого душі вогняні. Хто віднайшов в собі дар слова, Дар слуху чи талант художній, Любові дар, талант до мови, Ви – найбагатші, ви – заможні. Ви, посланці, пророки, світочі, Творіть життя, бур’ян не сійте. Свої таланти й душі виточіть, Їх донести до інших вмійте, Зберіть духовні сили у серцях. Тим, хто читає, слухає, вас любить, Даруйте віру в милосердного Творця, Подалі їх ведіть від згуби. Ви носите проміння Боже, Тож випустіть його, відкривши душі, – Осяяти весь всесвіт зможе! Прислухайтесь, невірці: з моря, суші, З повітря й сонця чуються псалми. Весь всесвіт – в літургії Духу. Немає в Мене витворів німих. Все, що існує – мислить, слуха, Говорить, відає, кохає, Бо створене не тільки з праху. Все – частка Світла надихає. Усе тремтить від віри, не від страху. Всі душі линуть до Творця в молитві, Бо знають Істину із зародків буття. Лише людина у своїй гонитві Марнує душу в міражах життя, Не чує Логос-голоси, Допоки не почне страждати, Отямитись її і не проси,— Не відмикає душу з ґратів.
Лиш в серце встромлені хрести Крізь біль ведуть той люд до тями. Крізь стогін втрат, пустелі самоти Людина видирається із ями... І бачить Світло; сльози – по щоках, Тріпоче серце в муках, Із кров’ю віра витіка, В молитві здіймаються руки...
Так, поламалась легко твоя доля Без віри-каяття, немов тростина, Від самоти схилилась ти додолу, Утративши коханую людину...
Прокинься вже, у двері дзвонять. Я повернув супутника твого. Він дещо схуднув, сивина – на скронях Від витриманих ним пригод. Він заблукав з Моєї волі, Щоб ти змогла до нього дорости. Єднаю знову ваші долі, Прощаючи скорботу самоти, Що ледь тебе не загубила... Візьми своє кохання, обійми І бережи... У нього – крила! А ти учись, читай псалми... Лиш вдвох ви цільність, повнота. Благословляю ваші узи. Ви – церква, що вже не пуста: В ній віра молода і зрілі музи Немало зможуть принести плодів. Дарую в радість вам дитину. Зробіть же так, щоб Я радів: Нехай до Істини полине... 2002-2007
|
|
| |
Avtor | Дата: Середа, 13.11.2013, 18:53 | Сообщение # 2 |
Offline
Генерал-полковник
&&?>
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| МОЛИТВА ЗА ОЛЬГУ Держись, былиночка, держись! «Пригнись к земле, чтоб не скосили», - Не твой девиз. Ты смотришь ввысь, Хоть на пределе уже силы. Вокруг тебя шумит молва И накрывает своей тенью… Спасибо Богу – ты жива. Мир без тебя – одно смятенье… Ты нас готовишь к взмаху крыльев, Но не покинь в гнезде птенцов! По миру разлетимся пылью, Не выполнив Завет Отцов. Если уйдешь ты раньше срока, Растаем снегом по весне, Стекая в трубы водостока, Забывшись в первофазном сне… Держись, былинка, ты – сильна, Ведь корнем ты врастаешь в небо. Ты нам нужна, Ему нужна… Молюсь, чтоб удержался стебель, Притоптанный земною болью, Священной скорбью укрепленный… С молитвой за тебя, с любовью… Неоперившийся цыпленок. 7.02.2010
|
|
| |
Avtor | Дата: Середа, 13.11.2013, 18:53 | Сообщение # 3 |
Offline
Генерал-полковник
&&?>
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| МЫ ВЕЧНЫ На самом деле вечны мы. Но вечны мы – в идее Бога. Не будет тюрем и сумы, Но если истинна Дорога. Ты выбирай Срединный Путь: Не надо вправо или влево. И каждый миг свой с Богом будь И сердцем пой молитв напевы.
На самом деле смерти нет. Ее вплетает в сети судеб Греха земного черный след. И кто кого теперь осудит? Осудишь, может, свою мать, Что не дала тебе земного? Что ей еще тебе отдать? Ведь жизнь дарить – это так много!
Или Творца? Что из любви Нам даровал красоты мира И все таланты: на, живи, Но не твори себе кумира… И Мой Завет ты воплоти, Твори как Я, люби как Я, Пока еще ты во плоти… И жизнь не кончится твоя.
Взгляни вокруг! Все для тебя! А ты – для всех! Дари свой мир! Взмоли себя! Взрастись любя! Избавься от душевных дыр. Ты убываешь через них, Тебя все меньше в мире этом, Твой дух завял, потух, поник, В твоем дыханьи – запах смерти.
Ты воплоти идею Бога. Ведь в Нем ты вечным родился. И от Него – к Нему дорога Усыпана дарами вся. Смерть никому не суждена. Сам выбираешь ты ее. В наследство Вечность нам дана. Стань Сыном – и оно твоё… Февраль 2009
|
|
| |
Avtor | Дата: Середа, 13.11.2013, 18:54 | Сообщение # 4 |
Offline
Генерал-полковник
&&?>
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Я ПРОРОСТАЮ ЗНОВ Я проростаю знов. До сонця лину. Повітря проривають пагінці. Росту посеред гіркоти полину. Одужую від ран в душі, синців.
Розгублено пускаю паростки. Осикою дрижать вони від страху. Стуляються стеблиночки хисткі. Тремтять, бояться впасти знов на плаху
Агонії, що заглушає звуки Юрби далекої, близької муки. Зневіра вже похована в корінні.
Нові ростки – нові думки невпинні Окріпнуть, розростуться, розцвітуть… Відроджуватись в вірі – сенс і суть. 2002
|
|
| |
Avtor | Дата: Середа, 13.11.2013, 18:55 | Сообщение # 5 |
Offline
Генерал-полковник
&&?>
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Будущим мамам О, девочка, ты – будущая мама! Прозрачнейший сосуд – твоя душа. Не наполняй его постыдными страстями. Елеем Истины восполнись не спеша.
Плоть благодатна только в чистоте. Лелей ее, грехом не оскверняя. И истинной любви дождутся только те, Кто на грехи ее не променяет.
О, женщина, ты – будущая мать! И вот в утробе расцветает жизнь. В комочке плоти – замысел: создать. Сейчас иль никогда, дочь Евы, изменись.
Прими сей дар, хоть он и испытание. Не отрекись от миссии любви. В мир со-твори частицу мироздания И в добрый путь дитя благослови. 25.01.2013
|
|
| |
Avtor | Дата: Середа, 13.11.2013, 18:55 | Сообщение # 6 |
Offline
Генерал-полковник
&&?>
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Молитва Дай, Боже, мне не усомниться В величьи Истины Твоей, Дай, Боже, не взирать на лица И просто принимать людей.
Дай, Господи, смиреньем стать, Доверием рукам Твоим. Ты научи Тебя стяжать, Чтоб после – раздавать другим. 13.01.12
Всевышний, исцели сердца От эго-язвы, гордой пустоты, Со всею мудростью Творца Учи любить, как любишь Ты. 25.01.13
|
|
| |