| Avtor | Дата: Субота, 28.12.2013, 10:26 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| О, Шевченку, наш батьку духовний!
Пред тобою стою наодинці:
Крізь століття почуй нас сьогодні.
Ми ж-бо – діти твої, українці.
Ми ж-бо – діти твої, ми – нащадки,..
Ти пробач, що не все нам вдається...
Та і сам ти колись не мав гадки:
Шлях до волі не всім нам дається…
Знаю, мрія твоя – Україна
Без вогню, без плачу, без неволі.
А іще щоб маленька дитина
Не шукала десь щастя і долі.
В бур'янах, і по росах, у гаю,
Там плекав ти святую надію:
Україна – то щастя розмаї.
Я ж про це навіть зараз ще мрію.
Ти ніколи не плакався Долі,
Що вона тебе в злиднях зростила,
Лиш писав ти думки в чистім полі,
Їх сльоза чоловіча росила...
Світ завдав тобі стільки страждання...
Як ти витримав все, поділися?
А чи жив ти великим коханням?
На Вкраїні лиш руки сплелися?
Тільки знаєш, я так тобі вдячна!
Твої думи нам правду вказали.
І вже точно не буде так лячно.
Бо такого, як ти, не писали.
За твій дух і за волю спасибі!
Вірші-думки відкрили нам очі.
Україна вже коситься в хлібі,
На Вкраїні я житиму, хочу!
Будь спокійний, поставим на ноги
Нашу землю – повстане Вкраїна,
Нам не страшні чужії остроги.
Ми вже інші – нове покоління!
Ми дістанемось зір, якщо треба!
І братами ми станемо вітру,
Щоби спомин про тебе до неба,
Донести, повернувшись зі світлом.
|
| |
| |
