Avtor | Дата: Субота, 28.12.2013, 10:26 | Сообщение # 1 |
Offline
Генерал-полковник
&&?>
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| О, Шевченку, наш батьку духовний! Пред тобою стою наодинці: Крізь століття почуй нас сьогодні. Ми ж-бо – діти твої, українці.
Ми ж-бо – діти твої, ми – нащадки,.. Ти пробач, що не все нам вдається... Та і сам ти колись не мав гадки: Шлях до волі не всім нам дається…
Знаю, мрія твоя – Україна Без вогню, без плачу, без неволі. А іще щоб маленька дитина Не шукала десь щастя і долі.
В бур'янах, і по росах, у гаю, Там плекав ти святую надію: Україна – то щастя розмаї. Я ж про це навіть зараз ще мрію.
Ти ніколи не плакався Долі, Що вона тебе в злиднях зростила, Лиш писав ти думки в чистім полі, Їх сльоза чоловіча росила...
Світ завдав тобі стільки страждання... Як ти витримав все, поділися? А чи жив ти великим коханням? На Вкраїні лиш руки сплелися?
Тільки знаєш, я так тобі вдячна! Твої думи нам правду вказали. І вже точно не буде так лячно. Бо такого, як ти, не писали.
За твій дух і за волю спасибі! Вірші-думки відкрили нам очі. Україна вже коситься в хлібі, На Вкраїні я житиму, хочу!
Будь спокійний, поставим на ноги Нашу землю – повстане Вкраїна, Нам не страшні чужії остроги. Ми вже інші – нове покоління!
Ми дістанемось зір, якщо треба! І братами ми станемо вітру, Щоби спомин про тебе до неба, Донести, повернувшись зі світлом.
|
|
| |