| Avtor | Дата: Середа, 04.06.2014, 19:30 | Сообщение # 1 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| А сумніви стукають в двері душі,
І мучаться краплями на підвіконнях.
Для них-бо, напевно, створили дощі,
І сльози, що вічно як камінь у горлі.
Відмінні слова, пофразована мить.
І десь хтось запише цей dialogue на плівку.
А потім не зможе свій день він допить,
В бокалі залишивши стиглу оливку.
Колись намагатимемось зрозуміть,
Чи справді нам так ті відмінності треба?
Комусь буде треба багато відкрить
Віконець в очах відболілого неба.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Середа, 04.06.2014, 19:31 | Сообщение # 2 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
|  :applause: Колись намагатимемось зрозуміть,
Чи справді нам так ті відмінності треба?
Комусь буде треба багато відкрить
Віконець в очах відболілого неба.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Середа, 04.06.2014, 20:03 | Сообщение # 3 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Я в душу свою не впущу, не стучите.
Сомненья, нежданные гости-татары.
Я знаю, есть Истина и есть Учитель.
И капельки на подоконнике старом
Дождя, что отмоет, и смоет сомненья,
Учителем посланных мне в испытанья,
Запрятавшем Истину в стихотвореньи,
Чтоб соединились в Единое грани;
Чтобы в Ответ превратились вопросы,
Стало Уверенностью, что неясно...
Чтоб под дождем, да по лужам, да босым...
Мир, я люблю тебя, Жизнь, ты прекрасна!
(И.Годенков)
|
| |
| |
