| Іван_Деснаш | Дата: Четвер, 19.03.2015, 20:33 | Сообщение # 1 |
|
Offline
Рядовой
Группа: Пользователи
Сообщений: 5
| А СЕЛА ВЖЕ НЕМА
Хутору Шкураївці біля Десни,
що зник із лиця землі, присвячую
Роки чайками квилять,
роки болями стогнуть,
Кличуть мене в село,
де джерельна вода,
Марять віщими снами,
журавлями курличуть:
Приїжджай, блудний сину, -
наступила біда.
Я на крилах років
до села прилетів.
Мою голову вмить
замела сивина –
Одинока тополя
гнеться посеред поля,
А села вже не видно,
а села вже нема.
Де в садах чепурились
білобокі хатини,
Розбігаються ген
золотисті жита,
Де в досвітню годину
обнімав я дівчину,
Тільки неба безодня,
тільки пам’ять свята.
Як же сталось таке,
перед ким завинив я,
Що з домівок батьків
розповзлись ми дарма,
Що лукавий зманив
з материнських гніздів’їв,
Що я є, що живу,
а села вже нема?
Де ж розраду знайти –
у людей чи у Бога?
Зрозуміть було б можна,
якби мор чи війна.
Ми до світлого того
прокладали дорогу,
А село загубили,
а села вже нема.
На могилі села
посаджу я калину,
Де колгоспна, як яр,
пролягла борозна.
Україно моя,
рідна нене-Вкраїно,
Ти в стражданнях не винна,
твоя доля сумна.
Висихають озера,
заростають могили.
І підступний Чорнобиль
каламутить Десну.
А ми ж босоногі
тут в травах бродили
І свою пишноквітну
виглядали весну.
Уже й осінь майнула
В заобрійний вирій,
І, як привид, над нами
хурделить зима.
Ой, пораненим птахом
літа пролетіли,
І немає села,
та і нас там нема...
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Понеділок, 06.04.2015, 17:50 | Сообщение # 2 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
|  Спасибо, взяло за душу!!!
|
| |
| |
