|
Олександр Іващенко (Макарів). Хай нами диригує совість.
|
|
| Avtor | Дата: Неділя, 23.12.2012, 21:15 | Сообщение # 16 |
|
Offline
 Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Г І М Н У К Р А Ї Н И
Слався, матір Україно,
Земле наша мила.
Хай ніколи не покине
Честь тебе і сила.
Хай тобою вічно правлять
віра і сумління.
І примножить твою славу
кожне покоління.
Хай живуть у правді щирій
Всі твої народи
Ради злагоди і миру,
Щастя і свободи.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Неділя, 23.12.2012, 21:15 | Сообщение # 17 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Ввійди у темряву,
знайди там мої
плечі,
мої вуста
цілунком
обпали.
Про що годинник
зі стіни
лепече?
А що за
біль в тобі
горить?
Як слово
явився,
потрібне саме
слово,
в якому
всього світу
відчуття.
І знову у цілунку моїм ловиш
солодке
і
щасливе небуття.
Земля і сніг
цілуються
у безлунні.
У них любов
коротка
та
міцна.
Та розриває
їх обійми
та цілунок
холодна
та безбарвная
весна.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Неділя, 23.12.2012, 21:15 | Сообщение # 18 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Не лякайся:
це голос дощів
весняних.
На льоту дощ холоне
і падає сніг.
Сніг синіє,
малює струмки
по землі.
І полює на холод
тепло
у імлі.
Все це завтра відбудеться...
Учора пройшло.
А сьогодні.?
Об лід
носом...
кров...
ось тепло.
Кому холодно,
грійтесь
у крові моїй,
пийте разом
зі мною
отруєння мрій.
Все це – завтра...
Все завтра. Сьогодні нема.
Сни забудуться.
Збудуться?
Збудеться тьма!
І піде за тобою,
щоб у дощ підштовхнуть.
Дощ холоне
і снігом освітлює
путь.
Світлий шлях,
але чорним
стає кожен крок.
Дай весні свою біль
та підстав
їй висок,
Дай весні свою біль...
Дай весні свою біль...
Дай весні свою біль...
Хай натисне курок.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Неділя, 23.12.2012, 21:16 | Сообщение # 19 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Л Ю Т И Й
Зігрівало небо
хмари свої
зранку
Над багаттям
мутного світанку,
а колючий вітер
знов
їх в поле
вигнав.
І кидав
додолу
сивим снігом.
Обіймала білим
віхола лютнева
від морозу
стомлені
дерева.
На калинах грони
наче
свіжі рани.
Їх не згоїть
сніг,
бо тане.., тане.
Сірий день
проходив,
непомітно
вечір
вішав ніч
хатам
на мокрі
плечі.
Місяць білокосий
у вікно
не глянув;
накадила
ніч
п’янким туманом.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Неділя, 23.12.2012, 21:16 | Сообщение # 20 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Не знав би
життя я
без
цієї хвилини.
Цей радісний біль
не забути –
я
серце примушу
Наш перший цілунок,
а, може,
останній,
єдиний
навік обігрів
мені мою стомлену
душу.
Так...
Доля
усім нам
простеляє
дороги.
Той час,
коли
йшли
через роки
шляхи наші поряд.
Я буду любить,
і нехай
без нудьги
та тривоги,
хай чисто горять
золотистих
очей твоїх
зорі.
Кохаючих душ
не згасне
проміння.
Не знає ніхто,
що залишиться
у днів
круговерті.
Усе промайне,
у пісок
перетвориться
каміння,
та жар твоїх вуст
не забуду
до самої
смерті.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Неділя, 23.12.2012, 21:17 | Сообщение # 21 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Т. Г. Ш Е В Ч Е Н К У
«Ніхто його не додбає
і не розруйнує ...»
Т.Г.Шевченко
Що рік минає,
то у серці –
злам ...
Не вистачає
миті
до мети.
О, Батьку!
Як
твоя душа
змогла
пізнати
все,
перемогти?
Із колючок
зробити пелюстки
і душу,
й мову нашу
воскресить?
І так прожити,
що твої роки
у пісні
пізнаємо
лиш
за мить?
Ми пізнаємо,
де добро,
де зло...
Сто разів нам
набалакають
не те,
та полум’яних слів твоїх тепло
у душах наших
завжди
проросте!
...І ми зіжмем
кулак,
що
аж кістки
поломить.
За правду,
волю,
за добро ...
Стоять!!!
І віру нашу
ні за
що,
нікому
і не забрати,
і не
зруйнувать!
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Неділя, 23.12.2012, 21:17 | Сообщение # 22 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Кому порфіру
а кому –
рядно ...
Хтось
до людей
з кадилом
хтось –
з вогнем...
О, Батьку!
Нам не все одно,
Куди ми
душі
повернем.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Неділя, 23.12.2012, 21:18 | Сообщение # 23 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| «С О Н Е Ч К У»
«Сонечко». Так називали усі
друзі Володимира Кириленка
Ти не вчасно
сонце своє
гасиш.
Як тепер
пережити
цю темінь?
Ну, давай
по останньому
разу
про життя
недоспівану
тему.
Ну, заводь…
Що змикаєш
вуста ти?
Я тобі,
як завжди,
підспіваю…
«Я розлуки і зустрічі знаю».
Та не знаю лиш,
де їх чекати.
Не можу вірить,
що це – все.
Що вже
не маю
друга
І недоспіваних
пісень…
У серце
б’ється туга.
Не хоче
вірити душа
в жорстоку
смерті
мову.
У недочитаних
віршах
твоє
німіє
слово.
Гинуть люди
та думки
не гинуть.
Вічно житимеш
ти
поміж нами,
бо живе в наших душах
нетлінно
те добро,
що ти сіяв піснями.
Скільки літ
відрахує нам
небо?
Де нам доля
поставить
капкан?
«Коли сонце зайде, і поляже туман…».
Тільки
сонечко
сходить
без тебе.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Неділя, 23.12.2012, 21:19 | Сообщение # 24 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Коли вже
почало
світліти,
ввімкнули світло,
щоб вірніш
«пришити».
Коли
побачив
я
кусок мети
Мені накинули
ярмо,
щоб довести.
«Скоріше йди,
хай
крок
дзвенить!!!».
А пропонують
милиці.
Мо, краще
стати
до
стіни
з руками
на потилиці?
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Неділя, 23.12.2012, 21:19 | Сообщение # 25 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Таким спокійним
буде ранок,
таким
безплідним
буде
день.
А вечір
буде,
як підранок,
а ніч
вже труп,...
і дітись
де?
Все відболить
і відговорить,
Від думається,
відлетить,
лишивши пустоту, що вторить
свічі,
що в тьмі
мерехтить.
Та спалахне
остання
іскра,
освітить
коси золоті,
і знов
на чорнім
її вітрі
сивіє лиш
у темноті.
І...
ранок...
небо засиніє
крізь хмари,
що нудьгують лиш.
Одна лиш ти,
моя надіє,
і лиш ти
не тлієш,
а гориш.
Т О Ш К А
Я люблю
твоїх очей
зелену мить.
Коли блискавка проходить
поміж нами.
І обом
нам
хочеться
любить.
Обійнявши Всесвіт весь
серцями.
Я люблю
твоїх очей
зелений сум.
Голос Бога,
що людьми
забутий.
І тоді
зрікаюсь своїх дум.
Може,
в цім
гріхів моїх
спокута?
Я люблю твоїх очей
Зелений дзвін.
Він, як коник у траві липневій,
Задзвенить.
Один лиш
тільки
він
там, де
вітром
стомлені дерева.
Я кохаю
очі золоті.
Над бровами – крильми ніжні зморшки,
Неповторність лагідну,
Бо Ти –
Т О Ш К А!!!
В Е Р Е С Е Н Ь
У нитках павутиння
в лісах
ще зоря блука.
Ще троянди цвітуть,
не дозрілі ще
яблука.
Шепіт листя
заглушать пташки
своїм вереском.
Наче літо кругом,
але
це уже
вересень.
Сонце гріє
і
річка
блищить –
звуть купатися.
Коли холод
в кістки...
Попливи – не дістатися.
Вечір знову захоче сумних
і старих
пісень,
бо вже
серце твоє обійма
синій
вересень.
Вже
зібрались граки,
і
щось чорне
прийде
у
сни.
Знову
чорнії сни,
та нехай
пролетять
вони.
Я у небо бездонне
синє
кричу : «Не все!!!».
Але
сонце
шепоче: «А це –
уже вересень ...».
Білий місяць на скроні
поллє
своїм холодом.
Не утримаєш,
вже
утіка
твоя молодість.
Та відкрию я душу
для того,
що час
несе.
Ще не грудень
поки що,
а це
тільки
в е р е с е н ь.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Неділя, 23.12.2012, 21:20 | Сообщение # 26 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| Д Р У Г О В І У Д Е Н Ь Н А Р О Д Ж Е Н Н Я
Ось уже
і ти
пішов
на шосте коло.
Знов трохи сивини
на скронях
жовтень вишиє.
Тебе це
не засмучує
ніколи.
Ми
не старіємо з тобою,
ми
мудрішаєм.
А мудрість –
простір нескінченний,
непочатий
Складається доля
саме так
під цими
зорями.
Нехай колись нам
заспівають правнучата,
що роки наші –
це багатство
неповторнеє.
Виходить звідки
і
куди іде кохання?
Майбутнє
знає все,
та п’є вино
минулого.
Давай з тобою вип’єм
не останню,
щоб пережитеє
ніколи
не забули
ми.
Хай Бог дає силу тобі, Василю.
Натхнення та вдачі – тобі, козаче!
Від років уже наші бороди сивіють,
Та душі зате від нудьги не плачуть.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Неділя, 23.12.2012, 21:21 | Сообщение # 27 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ДАВАЙ НІКОЛИ МИ НЕ ЗРАДИМО
СВОЇЙ ПІСНІ!
***
Ти будеш,
як тінь
серед
ночі.
Холодні зірки
не світять
і місяць
погас у хмарах.
І саме
в цю мить
ти –
тінь.
Ти будеш,
як спрага
в пустелі:
За сонцем не видно неба,
гаїв
повмирало листя.
І саме в цю мить
ти –
спрага.
Шукатиму
зірку
для тебе.
На небі одна,
як сльозина,
зривається,
палає,
б’ється…
І саме
в цю
мить...
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Неділя, 23.12.2012, 21:21 | Сообщение # 28 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Навіть
всі годинники
на смітник
викинь –
не зупиниш
часу.
І дощем прозорим
недомиті
вікна
сонце
літнє
гасять.
А воно закутається
в обрій.
Тіні
поповзуть
у
вечір.
Зорі ясній,
лагідній
та добрій
синій
кинуть плащ
на плечі.
Щоб не зрушить
жодної
хвилини,
вітер
причепивсь
до клену.
Тільки часу
не
зупиниш –
витер
теплоту зелену.
А зорю, що спала в цьому липні
разом ізо мною,
вранці сонце на весь день осліпить
срібною росою.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Неділя, 23.12.2012, 21:22 | Сообщение # 29 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Будем працювати!
Ми всі Віки працюєм.
Це ж
від нас
земля
так щедро
промениться.
А номенклатурні одиниці,
у крісла
зручно втиснувши
сідниці,
Хай
нові ідеї
конструюють.
|
| |
| |
| Avtor | Дата: Неділя, 23.12.2012, 21:22 | Сообщение # 30 |
|
Offline
Генерал-полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 1566
| ***
Осінній дощ
прийшов на землю
п’яний
топтати
ніжний
шепіт листя.
І вечір вже
не
синьо–променистий…
Земля вечірня
упилась
туманом.
Куди тепер подіть
весняні мрії?
До ранку
вечір
у душі намісить
коктейль з горілки
і сумної
пісні,
та пари крапель
гіркої надії.
Для нас, неначе, прибрана
ця забігайлівка.
Тут не спита ніхто,
почому
твоя
пісня.
Що ж ...
Наливай!
У тебе, знаю я,
легка рука.
Нехай ніколи наші дзеркала
не тріснуть.
Проллються в ніч
заплаканії вікна.
Спитай у них,
чому наші турботи
перемагають
заздрість
та підлота?
Чому так швидко
ми
до цього
звикли?
І завтра ранок
не рожево–синій.
Пісні неспівані
просплять
до ночі.
І ми не знаєм
толком,
що ми хочем.
Це я, здається,
сам
у цьому винен,
що в наші дзеркала
летить
каміння.
Для нас, неначе, прибрана
ця забігайлівка.
Тут не спита ніхто,
почому твоя пісня.
Що ж...
Наливай!
У тебе, знаю я,
легка рука.
Нехай ніколи наші
дзеркала
не тріснуть.
Нехай ніколи ми
не станемо
байдужими,
нехай закваска наша
грає
і не скисне.
Збувається не те
й не так,
та, милий друже мій,
Давай ніколи ми не зрадимо
своїй пісні!
|
| |
| |
