Олександр Iващенко
Немногие знают, что этот скромный человек пишет стихи. Нечасто его видят на сцене с гитарой в руках, потому что он избегает официоза, позерства. рисовки. Всю жизнь он проработал учителем русского языка и литературы, потом зарубежной литературы в одном из дальних сел Макаровского района, добираясь из райцентра на работу и в зной, и стужу, на перекладных. а иногда пешком. Он никогда не бил себя в грудь и не требовал наград, на творческих вечерах своих друзей (и моем в том числе), он исполнял одну-две песни и исчезал в зале. Если честно, то 99% стихов, напечатанных в этой книге, которая слава Богу вышла благодаря усилиям Сашиных друзей - для меня абсолютное открытие.Удивительное открытие! А ведь я знаю его почти 30 лет. Пусть таким же удивительным открытием будут стихи Александра Иващенко, нашего Пельчи (так его зовут в Макарове), для всех макаровцев, и для всех, кто любит настоящую, живую, не эталонно-прилизанную поэзию, для всех, кто умеет слышать язык сердца и нашей родной земли. Вчитайся, читатель, в слова автора в послесловии книги , обращенные к тебе:"Якщо Ви вірите у те, що Бог створив Людину по своїй подобі, то маєте усвідомити, що це творіння геніальне, бо кожна людина неповторна.
Усвідомте і те, що мільйон років тому і через мільйон років такої людини, як саме Ви, не було і не буде.
З людською творчістю, на мій погляд, складніше. Мені здається, що всі відкриття, навіть найгеніальніші, сталися через те, що люди і у науці і у мистецтві, хотіли примножити зроблене та відкрите їхніми попередниками.
Найдрібніший гвинтик, найнепомітніший мазок художника, звуки музики, слово поезії – все це надбання усього людства. І кожне покоління, кожен науковець чи митець залишає навік у своєму творінні саме свою душу.
Я хочу, щоб той, хто буде читати мої слова, знайшов хоч маленьку частинку моєї неповторності. І якщо це станеться, і у Вашу душу, у Вашу свідомість віллється частина мене, я буду вважати, що прожив недаремно".
